Акції «Free Azovstal» на підтримку полонених захисників «Азовсталі» – вже звична справа для Києва. Учасники акції домагаються повернення рідних і близьких із російського полону, що викликає глибоке співчуття.
Повідомлення про тортури, сексуальне насильство і обмеження прав полонених породжують почуття гніву до Росії та страху за безпеку, здоров’я і життя близьких. Тривале очікування їхнього повернення викликає відчуття безпорадності, яке вдається тимчасово заглушити, вийшовши на мітинг.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
На жаль, ці мітинги чинять політичний та емоційний тиск на президента України Володимира Зеленського і водночас посилюють рішучість Путіна й далі утримувати в полоні «азовців» та інших українських захисників. Зеленський має бути уважнішим до настроїв у суспільстві, ніж такий автократ, як Путін. За іронією долі, протести в Україні скоріше уповільнюють, аніж прискорюють обмін військовополоненими.
«Найстрашніше – знову потрапити в полон». Журналіст з Донецька про російські тортури та реінтеграцію
Є й інші методи, аби пришвидшити обмін. Один із них – запровадити політику «перший прийшов - перший вийшов» для військовополонених з обох сторін. По-друге, серед військовополонених в Україні варто проводити просвітницьку діяльність на підтримку свободи і демократії. Це змушуватиме Путіна якомога швидше повернути росіян з полону.
Президента РФ більше турбує питання повернення призовників, більшість яких потрапили в полон протягом останніх кількох місяців під час наступу ЗСУ на територію Росії, аніж контрактників. Щоб їх повернути, потрібно швидше проводити обмін. Але має бути виняток для військовополонених, які потребують медичної допомоги, тому їх треба обмінювати у першу чергу. В інших випадках полонені повертаються додому в тому порядку, в якому потрапили в полон. Таким чином можна буде швидше повернути захисників «Азовсталі» та інших українців, взятих у полон у 2022 році.
Бажання Путіна воювати з Україною викликане страхом, що свобода і демократія в Україні підірвуть його режим у Росії. Це можна використати для подальшого тиску на Росію, щоб прискорити обмін військовополоненими. Можна запровадити політику своєрідного програмування, використовуючи фільми, серіали, музику, новини, коментарі, книги та журнали, які пропагують права людини, демократію, моральні цінності, вільний ринок тощо. Путіну не сподобається, якщо полонених протягом тривалого часу піддаватимуть такому впливу, адже це може позначитися на інших, коли вони повернуться.
Варто посилювати таку політику, залучаючи до роботи з російськими полоненими військових капеланів. Їхній вплив змусить путінський режим ще більше непокоїтися. У Південній Кореї багато християнських місіонерів. Можна запросити їх допомогти подбати про духовні потреби полонених північнокорейських солдатів.
Просвітницька діяльність серед таких військовополонених у галузі демократії, свободи і прав людини, знайомство з християнством і більш глибоке пізнання світу занепокоять керівництво Північної Кореї та змусять його обмежити або припинити участь своїх солдатів у війні проти України. Їх більше лякатиме потенційне поширення цих ідей у Північній Кореї, аніж бойові втрати, дезертирство і втеча солдатів до Південної Кореї.
Мітинги на підтримку полонених дозволяють родині та друзям відчути залучення до процесу повернення своїх близьких додому. Іноді всім нам потрібно на якийсь час дозволити емоціям взяти гору над розумом. Посилюючи тиск на Путіна, ми матимемо більше шансів якнайшвидше повернути полонених «азовців» та інших захисників України.
