Ексклюзивне інтерв’ю двох російських військовополонених для Kyiv Post, схоже, підтверджує дані української розвідки та західних аналітиків про те, що підрозділи російської армії погано оснащені, не мають мотивації воювати, і загалом їхнє командування ставиться до них як до гарматного м’яса.
Один із військовополонених, *Сергій, розповів Kyiv Post, що його підрозділ привезли в Україну й наказали копати окопи, і солдати, деякі з яких потрапили до війська прямо з в’язниці і не мали навіть мобільних телефонів та відповідного одягу, змушені були купувати лопати за власні кошти.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
«Нам потрібно було якось копати», – сказав він. «А вони нам нічого не дали».
«Нас просто привезли, викинули в ліс і сказали, щоб ми копали й нікуди не йшли з цієї лісосмуги, тому що пташка [дрон] може прилетіти й скинути нам щось на голову».
Російське МЗС пригрозило зупинити роботу МАГАТЕ на Запорізькій АЕС
Сергій розповів, що до того, як він потрапив у полон до українців (які, як йому говорили, будуть його бити та катувати, якщо він потрапить у полон) командири говорили йому, що він повинен підірвати гранату, убивши себе разом із ворогами, і в жодному разі не здаватися.
«Чесно кажучи, нас тут годують, ми можемо помитися, ми чисті, ми нормально спимо. У нас все добре», – розповів Сергій про свій реальний досвід перебування в полоні у ЗСУ.
Сергій – один із багатьох російських військових, яким Москва пообіцяла звільнення з в’язниці, помилування від держави, а також зарплатню близько 2200 доларів на місяць – що майже вдвічі більше, ніж середня зарплатня в РФ.
«Вся наша 4-та рота набрана з колишніх в'язнів», – сказав Сергій, який відсидів два з половиною роки з семи з половиною, присуджених йому за вбивство, перш ніж його взяли на службу до російської армії.
За словами Сергія, в декого з його товаришів по ув'язненню вже закінчився військовий контракт, але їх не відпустили додому.
«Це нічого для них насправді не означає. Поки війна не закінчиться, ти змушений залишатись у війську», – сказав він.
В інтерв’ю полонений розкритикував президента Росії Володимира Путіна: «У нього все в руках. Нацгвардія, міліція, військові. Він у нас як цар!
«Я не знаю, як ще його назвати. Його ніхто не змінює на посаді президента, хоча насправді за нього ніхто не голосує. За нього лише свої голосують, як і належить.
Його треба прибрати, але як його прибрати? Думаєте, я один там такий? Нас там багато».
Сергій сказав, що боїться, що з ним розправляться, якщо він повернеться в Росію: «Мене розстріляють. Я не знаю, що мені робити».
*Віктору, ще одному військовополоненому, з яким розмовляв Kyiv Post, на початку служби обіцяли, що він працюватиме у війську водієм.
«Але я не став водієм, – сказав він. «Вони зробили мене кухарем. Я готував обіди й вечері, а потім мене відправили на фронт».
Він розповів, що кожен в їхньому підрозділі був сам за себе.
«Кожна людина сама відповідає там за збереження свого життя», – сказав він.
В кімнаті, в якій журналіст розмовляв з полоненими, також перебував український військовий. Полонених не примушували відповідати на жодні запитання, вони могли припинити інтерв’ю в будь-який момент.
*Полонені назвали свої справжні імена, але Kyiv Post використовує тут псевдоніми, аби не розголошувати їхні персональні дані (відповідно до міжнародних конвенцій про поводження з військовополоненими). Географічні назви та дати подаються тут узагальнено.
Сергій
Ким ви працювали до війни?
Я штукатурив і фарбував стіни в [місто на заході Росії].
Як ви потрапили в Україну?
Ну, я сидів у в'язниці. Я підписав контракт на рік, я думав, що рік в армії швидко мине – що так я зможу пошвидше вийти з тюрми. Нам говорили, що через рік нас звільняють через помилування.
За що ви сиділи у в'язниці?
За вбивство.
Скільки часу ви просиділи у в'язниці?
З 2021 року.
Скільки років вам присудили?
Сім з половиною років. Я відсидів два з половиною, і мені запопонували один рік відслужити в армії, і начебто після цього я буду вільний. Я погодився, тому що в мене є діти, і мені хотілось мати чисту біографію.
Скільки років вашим дітям?
23 і 17.
Як ви опинилися в українському полоні?
Ми тільки зайшли на позиції, і нас відразу обстріляли, мене кинуло на землю. Я поповз. Ми відразу потрапили в полон. Українці зайшли і сказали, що якщо я не вийду, то гранату кинуть. Ось так. Ми вийшли (зі схованки). Я не йшов убивати, мені просто треба було якось вийти з [тюрми].
Як ви планували піти воювати і нікого не вбити?
Сам не знаю. Просто в мене так не вийшло. Мені довелося.
Коли ви підписали контракт?
[В середині вересня]
А коли вас полонили?
[В кінці жовтня]
Протягом цього місяця які були ваші завдання? Що ви особисто робили?
В той час ми тільки окопувались. Ми зайшли на якусь галявину й копали собі землянки, щоб якось там жити. Нам ще не ставили завдань, ми по черзі ходили на полігон і там тренувалися.
І чому вас там навчали?
Розумієте, ми ходити по двоє чи по троє і вчилися зачищати окопи.
До цього ви проходили строкову службу?
Так.
Чи були у вас у частині хлопці, які не проходили строкову службу? Ті, хто прийшов, і йому одразу дали в руки автомати?
Тут? Так! Таких дуже багато.
І як вони сюди потрапили?
Просто підписали контракт і приїхали. Вони всі засуджені.
Тобто весь ваш підрозділ такий?
Так, уся 4-та військова рота – колишні ув'язнені.
На якому ви були напрямку?
[На Запорізькому напрямку]
Ви хочете, щоб вас обміняли, і ви повернулися додому в Росію?
А що зі мною там буде? Там буде те саме. Вони мене застрелять. Я не знаю що мені робити.
Застрелять за що?
За те, що я здався в полон. Нас вчили гранату підривати.
Себе підривати?
Звичайно! Казали, не можна здаватись в полон, бо будуть катувати, бити і таке інше.
Вас тут в Україні катують?
Зовсім ні. Чесно кажучи, нас добре годують, ми миємось, ми чисті, ми добре спимо. У нас все добре.
То ви хочете повернутися чи ні?
Звичайно. Я хотів би повернутися до своїх дітей. Але я знаю, якби ми повернулися туди зараз, вони б послали нас сюди знову. В саме пекло [найгарячіших боїв]. Тому ми ніколи не повернемося. Ну, я думаю про те, що говорив [людина, яку тут зустрів Сергій, яка працює з військовополоненими]. Він сказав, що є такий проект, як «Я хочу жити» (проект, який допомагає російським військовим правильно здатися в полон). Ось я й думаю: «Я хочу до своїх дітей. У мене є батько, якому за 70, і його я також хочу ще побачити».
У вас є син, ви сказали, і йому 17. Думаєте, може так статися, що раніше чи пізніше його теж пошлють сюди?
Строковиків до нас не беруть. На війну їх не відправляють.
Ви так думаєте? Впевнені?
На сто відсотків. Сюди відправляють лише тих, хто підписав контракт. Дехто «з гражданки». Дехто з тюрми. А строковики – рік служать і йдуть додому. Але після цього їх вже можна завербувати, так. Хоча я не думаю, що мій син потрапить у цю халепу.
Чому?
Я б йому не радив цього. Ця війна безглузда. Я пішов сюди лише тому, що мені потрібно було вийти з в'язниці. Коли я сидів у в'язниці, я прямо казав, що це дурість, що Путін розв'язав цю війну.
Так чому Путін ропочав війну?
Що він зробив? Він почав війну! Нам особисто воєн не треба. Ми й так живемо в злиднях, а тут ще й ця війна.
Так хто ж у всьому винен? Путін?
Що я можу зробити? Я нічого не можу зробити один. І дві людини нічого не можуть зробити. Вони просто поставлять нас десь до стінки і змусять замовкнути. У нього в руках все. Нацгвардія, міліція, військові. Він наш цар! Я не знаю, як ще його називати. Його ніхто не може усунути з посади, хоча насправді за нього ніхто не голосує. За нього лише свої голосують, як і належить. Його треба усунути, але як його усунеш? Думаєш, я один там такий? Нас там багато.
Чи багато людей в Росії усвідомлюють, що насправді відбувається?
Звичайно, знають! У нас є біженці з України в [західній Росії]. Вони там живуть.
Звідки ви знаєте, що вони з України?
Що за питання? Ми все знаємо! Тому що вони отримали тимчасове житло й перший внесок (від держави). Вони привезли ваших хлопців. Їх там сильно бомбили, тож привезли до нас [у західну Росію]. До речі, дехто з ваших хлопців теж подавав заявку, щоб поїхати сюди воювати. Але їх не беруть. Це заборонено. Бояться, що вони втечуть зі зброєю.
Якщо багато росіян розуміють, що тут відбувається, і навіщо люди підписують контракти?
Щоб вони могли повернутися додому, а не сидіти в тюрмах. А ті, що «на гражданці», я не знаю. Ймовірно, вони це роблять заради грошей. Вони вільні, тому напевно приходять тільки за грошима.
Хороші гроші платять?
204 тисячі рублів (2200 доларів). Але це якщо брати безпосередню участь у бойових діях, а якщо тільки копати окопи, я думаю, що платять 40 тисяч рублів (430 доларів).
Тобто за 204 тисячі рублів, по вашому, нормально брати участь у війні?
Я добре заробляв. До того, як я потрапив до в’язниці, а працював, і в мене була хороша зарплатня. Мені точно не треба були йти на війну. Я навіть купив власний будинок. Давав гроші дітям – бо ми з дружиною розлучилися.
Якби ви зустріли Путіна, що б ви йому зараз сказали?
Чесно? Сказав би йому: «Зупини це! Досить». Це життя людей, яке вони мають до всього цього відношення? Ну, от ці 2 тисячі депутатів сидять. Чому вони не йдуть воювати? Хай візьмуть автомат. Але їм слабо. Вони не підуть, у них же багато грошей. Вони не дурні. Ми в безвиході. Вони затягнули людей в іпотеку та кредити, а тепер забирають їхні машини та будинки. А де людині взяти гроші? І тут тобі пропонуютьть 204 тисячі рублів на місяць. І люди думають, що підуть сюди на рік погуляти. Як би не так. Не на рік. І грошей тобі можуть і не заплатити. Нехай тоді твоя дружина та діти платять за все самі.
Тоді як би ви закінчили все це?
Ну, у нас тут в полоні є хлопці, які відпрацювали контракти, але їх не відпустили. У них закінчився контракт, коли вони ще не були в полоні. Міністерство оборони їх не відпускало.
Чому так?
Закінчення контракту для них нічого не означає. Доки не закінчиться війна, ти маєш залишатися й воювати.
То в Україні йде війна чи спецоперація?
Ну, я думаю, що це війна. Якщо вбивають з обох сторін, це війна. Людей вбивають. Дітей вбивають.
І за що це війна?
Не знаю за що. Це війна за землю. Комусь дуже терміново потрібна чужа земля. Я не знаю, чому Донбас і Луганськ приєдналися до Росії. я цього не розумію Вони добре жили, чого їм бракувало? Але потім вони приєдналися до Росії й почалася війна. Або, як вони її називають, «воєнна спецоперація».
До кого приєднався Донбас?
Ну, приєднався до Росії. А тепер вони мають забрати Донецьку та Луганську області. Я взагалі не розумію, що вони роблять.
Тільки Луганську та Донецьку області забрати?
Ні, вони вже йдуть далі. Навіщо це вам (Росії)? Воно ніколи не було вашим і не буде. Вам ніхто це не віддасть.
А чиїм воно було?
Ну, точно не Російської Федерації. Колись це була Київська Русь. У нас колись була польсько-литовська держава. У нас була Російська імперія. І все. Але Київська Русь була окремою державою.
Тільки це було в різні часи – Київська Русь та Російська імперія.
Ну, цар був тут і цар був там.
Ви знаєте, яка бригада взяла вас у полон?
Ні, я не знаю. Я знаю тільки, що він має позивний «Яструб». Такий самий, як і в мене. Вони не назвалися.
Якби ви могли повернутися в той час, коли сиділи у в’язниці в Росії, якби вам знову запропонували підписати контракт і піти воювати, ви все одно зробили б це?
Я зробив те, що зробив. Я не хочу ні з ким воювати. І раніше я не хотів. Навіть якщо буде обмін і мене повернуть до Росії, ФСБ (Служба безпеки Росії) мене посадить. Я в'язень. А потім нас допитають про те, що ми тут казали. Нам не можна вже довіряти зброю. Може нас завербували тут, в Україні. Можливо, ми повернулись, щоб підірвати всю Росію.
То що б ви обрали? Сидіти в тюрмі чи йти на контракт?
Контракт з ким?
Ну, знову воювати в Україні.
Воювати за Україну?
Я тут задаю питання, і я не розумію, за кого ви зібрались воювати.
Я взагалі не хочу воювати! Це не війна, це просто вбивства. Безперервні обстріли. Я взагалі не стріляв! Як я міг в когось стріляти, якщо мене мало не вбив снаряд?
То що ви робили там цілими днями? Лише копали окопи під обстрілами?
Ми приїхали сюди [наприкінці вересня] – у Донецьку чи Луганську область, не знаю точно. Ми тренувалися там два тижні. А потім нас привезли до лісу й наказали копати окопи. Ми довго добирались туди.
Хто саме наказав?
Наши командири. Такі ж ув'язнені, як і ми. Це все. Купили лопати, привезли. За власні кошти придбали лопати, придбали військову форму і все, що можна було купити. Нам дали 195 тисяч рублів (2100 доларів), як тільки ми приїхали. Щоб ми могли купити бронежилет. Лопату. Хороший шолом.
А де ви все це купували?
В [населений пункт в Запорізькій області].
Це де?
Точно не знаю. Це [повторює назву населеного пункта в Запорізької області]. Це село чи місто. Нам сказали, що вони збирають гроші, щоб купити те, що людям потрібно. Там ринок, військовий магазин.
Тобто ви цю військову форму і навіть лопати купили вже на території України?
Так! Треба було чимось копати. Нам нічого не дали. Нас просто привезли, викинули в ліс і наказали копати. І нікуди не йти з цієї лісосмуги, бо може налетіти птах [дрон] і щось скинути нам на голову.
Тобто спочатку ви були одягнені в цивільне?
Ні, нам це видали (показує на форму, яка на ньому).
То для чого ви купляли новий одяг?
Мені не подобається цей одяг. Мені потрібен теплий одяг. Ось такий (показує на українського солдата в кімнаті, одягненого в звичайний сезонний українській однострій). А решту грошей ми витратили на їжу. На шоколадні цукерки. Ми колишні ув'язнні й довго не мали нічого смачного, а тут з'явилось багато грошей. Ось на що я все витратив. Дехто купив собі мобільний телефон.
Яку зброю вам дали?
АК-74, і більш нічого.
Віктор
Чим ти займався до війни?
«До війни я був будівельником. Мене призвали [в середині липня]».
Тобто ви приїхали воювати в Україну за контрактом і за власним бажанням?
Ну, так. Виявилося, що в армію набирають водіїв. Я вже старий, тому не можу бігати й стрибати.
Скільки вам років?
П'ятдесят шість. Тому я погодився бути водієм. Вони сказали, що це лише контракт, тому я погодився.
Які були ваші завдання на передовій?
Водієм я не став. Мене зробили кухарем. Я готував обіди й вечері, а потім мене відправили на фронт. Ми захищали лісистий масив і проводили атаку. А потім мене схопили.
Як ви потрапили в полон?
Ну, ваші українські солдати раптом налетіли з усіх боків, і все. У мій бліндаж залетіли дві гранати, мене оглушило, злегка контузило, а вхід у бліндаж був завалений. Тому я не міг звідти вибратися. Ну, пройшло півгодини, може більше, я почув українську мову і зрозумів, що мене оточили. Ну, а потім вони зайшли в бліндаж, і я не пручався.
Де ви тоді воювали?
[На Запорізькому напрямку]
Чи хочете ви, щоб вас обміняли в рамках обміну полоненими?
Так.
Що б ви робили після обміну?
Просто повернувся б додому. Більше ніякої війни.
Чому?
Я надивився на те, що тут відбувається.
І що тут відбувається?
Для нас та й взагалі… Це божевілля. Я не знаю, як це передати словами.
Тоді скажіть, як ви думаєте, в Україні війна чи спецоперація?
Ви знаєте, для вас це точно війна.
А для вас?
Ну, з іншого боку, у нас зовсім інша картина.
Ну, ви вже знаєте картину з обох боків, навіть із середині, тому я й питаюсь саме вашої думки.
Чесно, я не знаю. Я розумію, що для вас це війна, а як для нас, ще не знаю. Можливо, для когось це війна, а для когось спецоперація. Хто військовий, той живе цією війною, а я просто селянин.
Якби ви могли повернутися в минуле, ви б щось змінили?
Я б зараз сюди не прийшов, і з цими мізками, що я тут побачив, ні за що б сюди не прийшов.
А якби отримали повістку?
Ну, я б не отримав повістку. Я вже старий, після 55 не мобілізують.
У вас є сини?
Так.
А якби сину прийшла повістка? Чи вже прийшла?
Мій син хворий. Йому контракт навіть не запропонують. Він не придатний до служби.
На що він хворий?
Кілька хвороб. Багато. Нирки хворі, й на те хворий, і на те. Ускладнення після грипу.
Хто вас узяв у полон?
182-а десантно-штурмова бригада. Десантники теж.
Що з вами робили, коли ви потрапили в полон?
Ну, ті хлопці поводились нормально. Я навіть був здивований. Нормальні хлопці. Спочатку нас потужно атакували [в кінці жовтня]. Вертольоти, снаряди, мобільна артилерія, гранати кидали в бліндажі, з безпілотників теж. Потім, наступного дня, мене схопили (взяли в полон). Ми були в одній землянці з українцями. Ми ночували разом, а вранці мене вивели. Мені сказали, що ще троє наших потрапили в полон, але я їх не бачив. Я потрапив у полон там один. А інші втекли. Або я чогось не знаю…
Які цілі перед вами ставили ваші командири? Наступати? Тримати оборону?
Нас було 15 бійців. Наступати не треба було. Просто тримати оборону й вести спостереження.
На кого покладалась відповідальність за збереження ваших життів?
Кожен сам відповідав за своє життя.
Чи знають ваші рідні, де ви зараз?
Ні.
І як ви думаєте, як вони зараз почуваються?
Мабуть, погано. Я просто сказав їм, коли йшов, що тиждень чи два не зможу бути на зв’язку, тому що їду на передову, і відтоді зв’язку з ними я не мав.
Якби у вас була можливість зустрітися з Володимиром Путіним, що б ви йому сказали?
Такі цікаві у вас питання [сміється]. Ну, що б я йому сказав, я не знаю. Я мало розбираюся в політиці. І він не захотів би мене слухати.
Перебуваючи на території України, ви чули сирени та вибухи? Які відчуття та думки виникають у вас, коли ви чуєте вибухи від влучання російських ракет по мирному місту?
Я тут [у полоні] п’ять днів. Ще не довго. Я вже коли був там (на фронті), відмовляв друзів і знайомих йти на військову службу. Ми розмовляли телефоном, і коли хтось казав, що планує йти сюди воювати, а я їм казав: «Навіть не думай про це».
І що вони вам відповідали?
Ну, вони ж зомбі з того боку [з Росії]. А я доводив їм, що це все маячня [пропаганда].
А вас там не зомбували?
У певному сенсі зомбували. Трохи, так.
Трохи?
Все було красиво лише на папері. Чому не «трохи?» З одного боку, так. Я розумів, куди мене може привести ця війна. Ти можеш просто не повернутися.
Тож за що саме ви йшли сюди воювати?
Я не збирався нікого вбивати. Я просто хотів бути водієм. Допомагати нашим військовим.
А чому допомагати саме військовим? Ви могли просто бути водієм автобуса в тихому російському містечку...
Я ж кажу, тому що я трохи зомбований. І я насправді не знав, куди я йду.
