"Я біжу, але камера в мене увімкнена". У Києві пройшла фотовиставка воєнних кореспондентів

Воєнні фотографи часто їздять на фронт та ризикують життям задля вдалого кадра, навіть не усвідомлюючи рівень небезпеки. Журналістка Kyiv Post взяла коментарі у відомих фотографів-учасників виставки "Промінь" про найсильніші роботи та історію їх створення.

24 січня до 17 лютого у Кримському домі (Київ, вул. Омеляновича-Павленка, 9) проходить благодійна фотовиставка "Промінь" за участі відомих українських фотографів, які ризикуючи життям знімають війну в місцях активних бойових дій.

Фотографії з автографами митців можна придбати за 3 тис. грн. ($80), в тому числі онлайн. Усі зібрані від продажу кошти підуть на закупку тепловізорів для українських військових на східному напрямку.

На виставці були презентовані роботи шістьох українських воєнних фотожурналістів: Данила Антонюка, Яна Доброносова, Євгена Завгороднього, Євгена Котенка, Павла Петрова, Романа Пєтушкова.

Організаторка заходу Анастасія Кулеба сама родом з Донецька й переїхала в Київ у 2015, тікаючи від війни, яку розв’язала тоді Росія. Саме тому коли почалося повномасштабне вторгнення не змогла стояти осторонь і вирішила допомагати українським військовим на передовій. 

Учасник виставки, фотограф Євген Завгородній розповів детальніше про концепцію та ідею назви.

"Промінь надії, і в фотографіях це відчувається, що ми боремося та переможемо і в цьому є впевненість. Промінь, як погляд фотографа на все що відбувається. Крім того, те на, що ми збираємо - тепловізори - промінь для наших військових".

Фотограф Ян Доброносов

Світлини митця Доброносова кожного разу стають відомими, він в середньому чотири рази на місяць виїжджає на передову. Був в Харківській області, Ізюмі, Лимані, Херсоні після звільнення, зараз працює у Бахмуті, на найгарячішому напрямі фронту.

"Ця небезпека відчувається вже вдома. В процесі праці я сконцентрований і думаю про роботу. Я не переживаю. Коли починаються конкретні обстріли у мене, наприклад реакція - бігти. Я біжу, навіть не знаю куди – така реакція, але камера у мене увімкнена".

Одна з найвідоміших його робіт - це фото українських військових у найгарячішій точці фронту - Бахмуті, що грають в шахи.

"Я був з хлопцями Сил спеціальних операцій в Бахмуті, там йшли обстріли і я зняв цю фотограцію у перерві. Ми були у школі, там був якийсь баскетбольний зал і хлопці сіли собі, розклались та почали грати", - згадує Ян. 

Він одразу зрозумів, що це йому нагадало: фото футболістів Мессі та Роналду у рекламній компанії для Louise Vuitton 2022 ). "Для мене це тепле фото, показує інтелект наших військових", - розповів Доброносов.

Фотограф Євген Завгородній

На виставці "Промінь" представлена серія його робіт про роботу військових і він часто виїжджає на фронт, навіть не пам'ятає скільки вже було поїздок.

"Коли чуєш, як поряд бахкає, сидиш і молишся, щоб не прилетіло, але коли в роботі то не помічаєш, бо сконцентрований на тому, щоб була сильна картинка. Один раз несподівано я їхав в Миколаєві й поряд прилетіло, ми навіть не встигли усвідомити якийсь ризик, просто натис максимально на газ і поїхав звідти", - каже Завгородній.

"Одна з кращих моїх робіт це як військовій у зоні бойових дій зустрічає дрон. Така тендітна в нього поза, він з ніжністю простягає до нього руку, що передає всю сутність цієї роботи", - описує свою роботу Завгородній.

Фото знято на Херсонському напряму, часто з дронами на фронті щось трапляється, вони не слухаються, бо їх глушить ворог, тому те що дрон повернувся цілим і виконав завдання є радістю для військового.

Фотограф Данило Антонюк

Найближче до фронту Антонюк був у Херсоні на п'ятий день після звільнення 16 листопада.

"Мене вразило, як люди стоять в черзі за гуманітаркою в черзі Херсону. Трагічність ситуація полягає у тому, що ці льодяники від кашлю можна купити всюди. Ситуація у Херсоні була настільки скрутною у листопаді, що люди тягнулися до тих ліків ніби ця якась манна небесна. На фото можна помітити, волонтер, що привіз ті ліки не очікував такої реакції, він стоїть просто шоколваний", - розповів Антонюк.

Фотограф Євген Котенко

Євген Котенко подорожував у Харківську область одразу після деокупації у листопаді. Найбільше вразив фотографа Олег, мешканець міста Ізюм.

"Ми привезли бус гуманітарки, розвантажили, а він нам каву заварив. Потім іще влаштував незабутню екскурсію до лісу", - розповідає фотограф.

Олег працював до вторгнення в фанерному цеху. Під час вторгнення окупантів був зі зламаною ногою, і потрапив у полон, 20 днів просидів у в'язниці в ізюмському лісі.

Розповідав, що годували й поїли через день, один день вода, інший - їжа. Звільнився з полону, коли вороже військо вибили з Ізюма. В його будинку нема даху. Живе й працює при волонтерському штабі що знаходиться в одній з будівель заводу, де знаходився його цех. Сам цех знищено в наслідок ракетного удару.

На фото Олег готує на підлозі каву в незручній позі, тому що так тепліше. На складі де він мешкає майже нема вікон і дуже холодно і сиро.

Фотограф Павло Петров

Петро Павлов працює з ДСНС, фіксує їх роботу і виїжджає одразу на місце потрапляння російських ракет, що є небезпечним, бо вірогідність повторного влучання дуже висока.

"У місті Дніпро, коли була пожежа в наслідок влучання ракети рятувальники прибули на місце і почався повторний обстріл. Там п’ять рятувальників постраждало. Одна жінка  була пресофіцерка з Дніпра і досі знаходиться на лікуванні в Німеччині, хоча вона була в захисному спорядженні – це не вберегло", - розказує він.

З початку війни Петров живе на роботі, бо хоче одразу приїхати на місце події, бо вночі через комендантську годину важко потрапити. "Був в Бахмуті до нового року, у Херсоні після звільнення. Думаю що усім складно, особливо нашим військовим і це допомагає триматися", - говорить фотограф. 

"Коли трапився перший обстріл в Києві 26 лютого я приїхав на місце, там загиблих, на щастя, не було, але я коли дивився масштаб руйнувань на фото - дуже емоційно пробрало. Це фото я зробив в той час, коли були перші великі обстріли у Києві. Такі події були вперше і ця фотографія запам’яталася, бо у мене було внутрішнє потрясіння. На фото літня жінка, яку рятувальники евакуювали з четвертого поверху, бо сходову клітину було зруйновано. Прізвища я не знаю, але вона вижила", - згадує він.

Фотограф Роман Пєтушков

Під час роботи на небезпечних ділянках фотограф часто відчуває сум від того, що загарбники наробили з українською землею і людьми, дітьми.

"Страху загалом немає, навіть коли "падає" зовсім недалеко від тебе. Там немає часу на емоції, тільки холодна голова і дії, як мене вчили на декількох тренінгах про поводження у зонах підвищеного ризику", - каже Пєтушков.

Він працював у Бучі одразу після деокупації, і його неабияк вразила робота рятувальників.

"Я завжди поважав роботу працівників ДСНС і те, як їм зараз доводиться працювати в замінованих лісах і містах викликає неабияке враження".

Найкраще фото йому виділити серед своїх робіт дуже складно, бо у всіх є певна цінність, у кожної за камерою є своєрідна історія чи власна думка щодо того, що вийшло. "Але серед представлених на друку хочу виділити фотографію з Бучі, де зображено розмінувальника ДСНС серед побитого кварталу висоток. На фото рятувальник символічно йде сам, вперед у невідоме і небезпечне", - розповідає фотограф.

На фото один з перших днів після звільнення Київщини, де все ще багато мін - це був перший візит Пєтушкова після російської навали. 

"Пам'ятаю, відчуття шоку від побаченого в рідних місцях. В той день нас привезли показати район де був "штаб" російських окупантів, наші ЗСУ вибили їх звідти, а ДСНС вже декілька днів проводили там пошуки небезпечних предметів".