Новообраний президент Дональд Трамп неодноразово заявляв, що покладе край війні, яку Росія розв'язала проти України. Він нібито укладе угоду (?!) і примусить Україну та Росію до «мирного врегулювання» за столом, який він сам накриє. Майбутні учасники «переговорів» і весь світ задаються питанням, якими можуть бути їхні результати.
Якщо Трампу вдасться навіть організувати такі переговори (обидві сторони мають перелік взаємовиключних позицій, що не підлягають обговоренню) і ЯКЩО ці переговори досягнуть результату, який Україна вважатиме справедливим і прийнятним, а Росія не зможе претендувати на будь-яку форму перемоги у своїй загарбницькій війні, сповненій воєнних злочинів і величезних людських жертв, то їх можна буде вітати, як вітають героїв на марші ветеранів у Нью-Йорку.
Над Червоним морем «дружнім вогнем» підбили літак США
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Чи є підстави для оптимізму? Одним із свідчень цього є низка нещодавніх призначень Трампа до свого майбутнього кабінету. Але розкидати конфетті поки що не варто.
Коли Трамп обійме посаду в січні 2025 року, він знайде умови, які дозволять йому здобути саме таку перемогу. Україна, яку Росія за кількістю населення переважає більш ніж утричі (143 мільйони проти приблизно 37 мільйонів), зуміла зупинити хвалену російську армію, яка вже третій рік ніяк не може перемогти.
За деякими оцінками, росіяни зазнали від зухвалої України покарання, яке можна назвати щонайменше прикрим, а можливо, навіть нищівним.
Але президент Росії Владімір Путін знає, що обраний віцепрезидент США Джей Ді Венс, спікер Майк Джонсон, сам Трамп і ціла низка його кандидатів на посади в уряді (багато з яких не мають серйозної кваліфікації і мають відому антиукраїнську спрямованість) співають одну й ту саму пісню: «Ми більше не хочемо за це платити і хочемо, щоб це припинилося». А наслідки?
Путін відчуває, що вже близький до своїх цілей. За столом переговорів він гратиме жорстко і вже заявляв, що «готовий до мирних переговорів, але тільки якщо будуть виконані його попередні вимоги щодо підпорядкування України російському контролю» [«Москва, Київ посилюють війну...» – Wall Street Journal, 11.11 2024 р.].
Якщо відкинути риторику дезінформації, стає очевидним, що мета Путіна – побудувати імперію за допомогою військової сили та дипломатії обману. Він зовсім не хоче миру, але знає, як підкинути його як міраж для будь-яких майбутніх переговорів.
Росія хоче зберегти за собою всі загарбані нею землі і хоче, щоб російські громадяни окупували 20%(+) суверенної території України. Вона хоче нейтрального статусу України (не в НАТО, а отже, вразливої), хоче зняття санкцій і хоче не нести ніякої відповідальності за все, що накоїла.
Що для Трампа значать переговори між Україною та Росією
Можна уявити, як киватиме головою нова адміністрація Трампа, в якій будуть Венс, Ґетц і Ґаббард. Очікувані «переговори» насправді можуть виявитися чимось трохи більшим, ніж шарадою – Україну силоміць всадять за стіл переговорів і змусять підписати собі вирок, тобто умови капітуляції.
Для Трампа переговори між Росією та Україною, ймовірно, стануть «зовнішньополітичним суперкубком» за весь його чотирирічний термін. Але те, що Трамп вкладає у поняття «успіх», суттєво відрізняється від того, що вкладає більшість Західних держав.
Він, ймовірно, з радісною усмішкою оголосить про перемогу, якщо умови припинення вогню будуть мінімально незручними для Росії (за що він залишиться у списку тих, кого Путін вітає з Різдвом) і в кращому випадку дуже хиткими для України (яка усвідомлює, що вартість слова чи підпису Путіна така ж, як і вартість грошей з «Монополії»).
Якщо табір Трампа-Венса завершить свої «переговори» так, що телефонні дзвінки з привітаннями надійдуть від угорського прем'єра Віктора Орбана, словацького прем'єра Роберта Фіцо і китайського лідера Сі Цзіньпіна, то для решти країн НАТО, Тайваню і Південної Кореї настане час почати хвилюватися на абсолютно новому рівні. Якщо це станеться, Трамп аплодуватиме самому собі в своїй соцмережі Truth Social, а решта вільного світу боротиметься з наслідками катастрофічного дипломатичного провалу, співставного з пріснопам'ятним «успіхом» Невілла Чемберлена в Мюнхені в 1938 році. Або навіть гірше.
Можна очікувати, що Президент Володимир Зеленський, який несе фідуціарну відповідальність за добробут свого народу, відмовиться від будь-яких зобов'язань, які є явно небезпечними для його країни та її суверенних кордонів. Він знає, що «мир за будь-яку ціну» не вартий такої ціни, і що історія довела, що це пастка.
Залежно від рівня негнучкості, який супроводжує будь-які нав'язані неприйнятні умови, Україна, можливо, має лише один вихід – не сідати за стіл перемовин і ризикнути боротися далі без підтримки США (яка, хоч і є значною, але вже багато в чому розчарувала).
Тоді карти ляжуть як завгодно, але тоді, принаймні, Україна не буде примушена постати перед неминучим зникненням за новою залізною завісою, збудованою Путіним. Якщо Україна не сяде за стіл переговорів, то адміністрація Трампа і Росія можуть в один голос заявити, що Україна відмовилася від переговорів і сама винна в тому, що втратила свій шанс на «врегулювання шляхом переговорів».
Команда Трампа ніколи не визнає цього, закривши чекову книжку і згорнувши скатертину, але за такого сценарію вона зазнає величезної дипломатичної поразки світового рівня, яка може стати в один ряд із «тихим» виходом США з В'єтнаму і з Афганістану. Або навіть гірше.
Ще не пізно налягти на штурвал цього Титаніка. Що для цього потрібно? – Можливо, потік впливових голосів, які підтвердять, що Трамп може назавжди вписати своє ім'я в підручники історії або як сильний лідер, який вів жорстку гру з Росією як поборник демократії, або, навпаки, як дволикий «корисний ідіот» на боці Путіна.
Між інавгурацією та розсилкою запрошень до столу з прапорцями та ручками може статися багато чого. Я все ще сподіваюся на те, що ми (Захід, включно з Україною) зможемо назвати справжнім успіхом, але поки що не варто планувати маршрут параду героїв.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
