ПОГЛЯД: Нова система влади: автократія інкорпорейтед

Відома журналістка, лавреатка пулітцерівської премії Енн Епплбаум, нещодавно опублікувала цікаву книгу, що має назву «Autocracy Inc. The Dictators Who Want to Run the World». Книга містить глибоке й грунтовне дослідження визначеної у назві теми, хоча містить всього 176 сторінок і читається надзвичайно легко.

У своїй книзі Епплбаум показує, як автократії еволюціонували останніми десятиліттями. У наш час авторитарними режимами вже не керує один «поганий хлопець», вони перетворилися на складні розгалужені системи, які спираються на «клептократичні фінансові структури, комплекс служб безпеки… та технологічний експорт, який забезпечує стеження, пропаганду та дезінформацію».

Протягом трьох десятиліть, починаючи з 1974 року, демократія ширилася світом та розвивалась, але останні двадцять років, за даними авторитетної Freedom House, вона лише занепадала. І Енн Епплбаум у своїй новій книжці намагається пояснити, чому так сталося. Для цього авторка дослідила чимало країн із авторитарними режимами – Росію, Китай, Іран, Північну Корею, Венесуелу, Нікарагуа, Анголу, М’янму, Кубу, Сирію, Зімбабве, Малі, Білорусію тощо.

Вона доводить, що правителі всіх цих країн «рішуче налаштовані позбавити громадян підвладних їм країн будь-якого реального впливу, будь-якого публічного голосу. Вони не сприймають жодних форм прозорості та підзвітності влади й жорстоко переслідують кожного (як всередині країни, так і за кордоном), хто кидає виклик їхній владі».

І що цікаво, ідеологія більше не має для авторитарних лідерів суттєвого значення. Комуністична Північна Корея залюбки співпрацює із теократичним Іраном. Це тому, що єдина їхня мета (спільна для усіх) – утриматись при владі. Зазвичай автократи ні в чому собі не відмовляють – живуть у розкішних резиденціях-палацах та керують своїми країнами як комерційними підприємствами. Вони не надто опікуються добробутом своїх співгромадян. Президентам Венесуели, Сирії та Білорусі «здається, цілком комфортно керувати зруйнованими економіками та суспільствами». Їх турбує лише те, як подовше утриматися при владі та збільшити свої й без того величезні статки. Сучасним автократам байдуже до критики й до тих, хто їх критикує, і вони вже «не соромляться неприкритої жорстокості».

У своїй книжці Епплбаум розглядає Росію як головний дестабілізуючий фактор у цьому новому автократичному світі: «Росія відіграє особливу роль у мережі автократій, і як винахідниця цьогочасного синтезу клептократії та диктатури, і як країна, яка найагресивніше поводиться у своєму прагненні змінити статус-кво».

Книжка складається із п'яти розділів. У двох перших авторка досліджує режим клептократії, у трьох наступних – феномен сучасних ЗМІ. У першому розділі йдеться переважно про людську жадібність, яскравим прикладом якої є історія «Північного потоку-2». Ми вже звикли звинувачувати німців у тому, що вони були вкрай недалекоглядними та наївними, коли вірили у демократичну трансформацію Росії через торгівлю із Заходом, але Епплбаум справедливо нагадує, що президент Білл Клінтон також стверджував, що «економічні інновації та розширення політичних можливостей (Росії)… неминуче йтимуть паралельно».

Подібним чином ідея про те, що сучасні технології обов’язково сприятимуть формуванню відкритого суспільства, виявилася міфом. Все працює з точністю до навпаки – автократи стають тільки сильнішими, вміло використовуючі ці технології для стеження за опозиціонерами, шпигунства та дезінформації.

Епплбаум зазначає: «Усі припускали, що у більш відкритому, взаємопов’язаному світі демократія та ліберальні ідеї поширяться на автократичні держави. Ніхто не міг і уявити, що замість цього автократія та антиліберальні ідеї дедалі все більше ширитимуться демократичним світом».

Журналістка пише у своїй книжці: «Власники кожної п’ятої квартири чи офісу у будівлях, що належать Трампу або пов'язаним із ним компаніям, є анонімними…» І додає: «Те, що анонімні підставні компанії активно купували нерухомість у кондомініумах під брендом Трампа навіть тоді, коли він був президентом, мав викликати глибоке занепокоєння».

У другому розділі книги йдеться про те, як клептократія квітне й поширюється завдяки офшорам: обсяги купівлі росіянами нерухомості у Об’єднаних Арабських Еміратах збільшилися вдвічі після початку російського вторгнення в Україну, і «потік клептократичних грошей сприяє тому, що автократичні режими стають більш потужними та репресивними».

Наступні три розділи «Autocracy Inc» присвячені медіа. Для репресивних режимів дуже важливо контролювати наративи, що панують у суспільстві. Нинішні автократи «брешуть постійно, відверто й безсоромно. І коли їхню брехню викривають, вони не вдаються до дискусії, не наводять аргументи на користь своєї правоти». Натомість ще більше заповнюють ЗМІ брехнею, яка іноді суперечить попереднім фейкам. Так автократії створюють сприятливий для себе хаос у інформпросторі.

У четвертому розділі книжки Епплбаум розмірковує про те, як поступово змінювалась фундаментальна концепція автократії. Автократи, як відомо, зневажають права людини та демократію, віддаючи перевагу альтернативним концепціям, зокрема таким як концепція суверенітету (яку так полюбляє Путін) і багатополярність. Лідери автократій не визнають існування універсальних людських цінностей, назіваючи їх суто західним винаходом.

Нарешті, автократи завжди нещадно паплюжать демократів. Протягом останніх двох десятиліть продемократичні активісти продовжували протистояти авторитарним режимам, але як би безстрашно вони не діяли, поки що вони здебільшого програють. Ці поразки пояснюються, з одного боку, жорстокими репресіями, до яких вдаються автократи, з іншого – суворим державним контролем за ЗМІ.

Як можна цьому протидіяти? Епплбаум у своєму дослідженні автократій      пропонує рухатися у правильному напрямку, але пише про це дуже стисло. Вона слушно зазначає, що та свобода, якою користуються клептократи на Заході, є політичним вибором самого Заходу (насамперед Сполучених Штатів і Великої Британії). «Ми можемо так само легко проголосити все це незаконним. Усе це». «Ми могли б... домогтися того, щоб усі операції з нерухомістю у Сполучених Штатах та у Європі стали би повністю прозорими. Для цього лише треба зробити так, щоб усі компанії були зареєстровані на ім’я їхніх фактичних власників».

Правда, для цього ще багато чого доведеться зробити. Більшість справжніх офшорних гаваней – це заморські території Британської співдружності. Новий британський лейбористський уряд оголосив, що буде домагатися повної прозорості бізнесу на таких територіях співдружності, як Кайманові та Британські Віргінські острови. У травні 2016 року британський прем'єр-міністр-консерватор Девід Кемерон заявив, що він намагатиметься цього домогтися, але вже наступного місяця він був змушений піти у відставку через Brexit. У 2021 році у США прийняли Закон про корпоративну прозорість, який має сприяти прозорості власності, яку й пропонує у своєму дослідженні Епплбаум, але імплементація закону відтермінувалася через бюрократичні та юридичні баталії.

Проблема, якої Епплбаум майже не торкається у своїй книжці, полягає в тому, що клептократи вміло використовують західну судову систему у власних інтересах. Вони притягують до суду кожного, хто говорить про них незручну правду, звинувачуючи його у наклепі. Не кожний зараз наважиться сказати чи написати щось негативне про російських олігархів, адже їхні адвокати неодмінно подадуть до суду позов про наклеп, і невідомо, чим все це обернеться для сміливця-правдолюба, адже на щедрих олігархів охоче працюють найкращі західні адвокати. Не можна дозволяти підсанкційним олігархам так облудно використовувати західні суди на шкоду самому ж Заходу.

Епплбаум присвятила свою книжку оптимістам, але поки що у цій війні виграють автократичні клептократи.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.