У Польщі липень зазвичай спекотний не лише через погоду, а й через сезонні загострення польсько-українських відносин. Це місяць, коли відзначається річниця “Волинської різанини” 1943 року, як її називають у Польщі. У Польщі говорять про те, що того літа озброєні українці вбили аж 100 000 поляків, українських жертв набагато менше.
Незважаючи на те, що від тих подій минув 81 рік, Київ і Варшава досі не досягли прийнятного компромісу щодо цього питання.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Минулого тижня також можна було спостерігати підвищення політичної температури. «Україну не можна прийняти до ЄС, поки Варшава й Київ не вирішать питання “Волинської різанини», – заявив 24 липня в інтерв’ю Polsat TV віцепрем’єр-міністр і міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш.
Ці різкі слова не впливають загалом на нинішній рівень співпраці Польщі та України. Про це 27 липня сам Косіняк-Каміш розповів у інтерв'ю радіо TOK FM, зазначивши: «Питання Волині важливе для багатьох поляків. Я говорив про дві речі, про те, що безумовна гуманітарна та військова допомога для України сьогодні є важливою».
Така рішуча позиція польського віцепрем’єра є результатом відсутності будь-якої рішучої та заспокійливої реакції з боку Києва. Питання є дуже делікатним і чутливим, тому що багато поляків, яким вдалося тоді вижити, зокрема ті, кого врятували українці, або їхні діти, досі живі. Через це для полякам дуже боляче згадувати про події, що відбулися 1944 року на Волині.
Чого чекають поляки?
Польське суспільство не застосовує поняття колективної відповідальності як такої, натомість прагне ексгумації вбитих мирних жителів та встановлення місць поховань і меморіалів для вшанування пам'яті жертв. Відмова Києва погодитися на це викликає обурення у Польщі, тим більше, що після початку розв’язаної Росією повномасштабної війни в Україні проводяться ексгумації німецьких солдатів часів Другої світової.
На думку польського суспільства, відмова Києва діяти у цьому напрямку пов’язана із пануванням культу Степана Бандери та пов’язаної з ним Української повстанської армії – УПА, яка боролася за незалежність України з 1942 року до кінця 1950-х років. Їх звинувачують у етнічних чистках польського населення Волинської області, яка у міжвоєнний період перебувала під владою Польщі, а згодом стала частиною Західної України.
Визнання польської позиції в цьому питанні могло б розрядити ситуацію, збалансувавши наратив, який підтримує Україна. Суть його у тому, що те, що тоді сталося на Волині, було оборонною та превентивною акцією українських патріотів з метою протистояти тому, що вони вважали польською колонізацією, яка тривала десятиліттями, і саме це змусило Бандеру та його послідовників вдатися до крайніх заходів.
Коли Польща інтегрувалася до ЄС, їй довелося пережити процес глибшого дослідження доволі неприємних моментів своєї історії, і саме це зараз відбувається із Україною. Президент Кваснєвський у 2001 році вибачився за різанину євреїв у Єдвабному, а польському суспільству довелося ознайомитися із низкою малоприємних публікацій про злочини, вчинені партизанами польських націоналістичних по суті Національних збройних сил проти інших етнічних груп під час Другої світової війни. Це не заважає світу пам’ятати про багатьох поляків, які були вшановані в Ізраїлі як праведники народів світу, чи про інші шляхетні вчинки поляків. Польща також вшановує українців, які рятували поляків під час Волинської різанини.
Наслідки відсутності згоди
Відсутність примирливих політичних пропозицій з українського боку дуже негативно сприймається польським суспільством у всьому його політичному спектрі, підриваючи позитивне ставлення поляків до України (хоча протягом останніх років це ставлення лише покращувалось). Тривала відсутність емпатії та конструктивних жестів з боку Києва може бути предметом маніпуляцій та призвести до погіршення відносин між двома країнами у майбутньому.
І певні ознаки цього вже помітні – нещодавно був відкритий меморіал жертвам "волинської різанини" у селі Домостава на південному сході Польщі. У ньому дуже яскраво описуються ймовірні злочини, вчинені українцями, через що меморіал викликав хвилю суперечок у Польщі. Церемонія відкриття меморіалу приввернула увагу досі існуючих проросійських груп у Польщі, і цілком очевидно, що Росія зрештою виграє від конфліктів між Польщею та Україною.
Політика Варшави
Головною метою, яку Варшава наразі ставить перед собою у польсько-українських відносинах – це допомогти Україні захиститися від агресії Росії. І розрахунок тут дуже простий – чим далі українцям вдасться відкинути російські війська, тим краще. І загалом співпраця між двома країнами розвивається дуже добре.
Проте польським урядам, які змінювали один одного, було важко обходити гостре питання про те, що сталося 1944-го на Волині. У Варшаві вважають, що інтеграція України з ЄС є доброю нагодою вирішити "волинську проблему" та переконати владу в Києві піти на поступки у цьому питанні.
Важливо розуміти, що ніхто у Польщі не обумовлює подальшу підтримку України вирішенням цього питання. «Нам теж довелося виправляти і пояснювати багато питань перед вступом в ЄС. Це нормальний процес. Я вважаю, що без вирішення питання ексгумації жерт, їх гідного похованняі та вшанування їхньої пам’яті ця рана, яка досі гноїться, не загоїться. Це не про помсту, а про пам’ять», – пояснив польський віцепрем’єр в ефірі радіо.
Позитивне вирішення цієї суперечки, безсумнівно, буде дуже корисним для польсько-українських відносин. Нещодавно була вирішена інша польсько-українську суперечка. Хоча це стосувалося значно менш важливого питання, воно також викликало сильні емоції як у поляків, так і в українців. У травні 2022 року на "Цвинтарі оборонців Львова 1918-19 рр" на Личаківському кладовищі у Львові знову відкрили закриті раніше статуї левів.
Цей прецедент дозволяє нам із оптимізмом дивитися у спільне майбутнє, в якому польські жертви будуть гідно вшановані, а Україна буде державою-членом Європейського Союзу. Потрібні лише вчасні політичні дії. В іншому випадку проблема буде знову виникати й отруювати відносини між народами.
