ПОГЛЯД: Передвиборчі програми у Великій Британії та Україна

Вибори, що мають відбутися у Великій Британії 4 липня, стануть вирішальним моментом у відносинах між та Україною та Британією, адже цього дня британське суспільство вирішуватиме, якою мірою Британія надалі співпрацюватиме з Росією та як допомагатиме Україні. Як засвідчило опитування YouGov, проведене у квітні 2022 року, після початку російського вторгнення в Україну питання оборони та безпеки стали пріоритетними для британців. З огляду на це, варто визначити, чим можуть обернутися передвиборчі обіцянки партій, що беруть участь у виборах, для України та національної безпеки Британії.

Йдеться не лише про Україну та українців у Великій Британії. Для Британії підтримка України означає підтримку всього того, що люди по всьому світові асоціюють із Великою Британією, яка здавна вважається непохитною захисницею демократії та прав людини.

Багато країн, особливо у Східній Європі та Центральній Азії, досі сприймають Британію як ключового гравця на міжнародній політичній арені, який традиційно активно долучається до усіх подій глобального масштабу. Сучасна Велика Британія є сталою демократією, яскравим прикладом держави, орієнтованої перш за все на захист права людини.

Покинути Україну напризволяще в її боротьбі з російською агресією чи не нарощувати обсяг військової допомоги Києву фактично означало б для британців залишення напризволяще дружнього народу, який бореться за свободу від тоталітарної тиранії, та нехтування власними інтересами Британії.

Росія завжди була й досі залишається однією з головних загроз безпеці Британії та її демократичному устрою. Підтримка України – це не лише допомога союзній країні, яка її відчайдушно потребує, але й критично важливий компонент збереження авторитету Великої Британії як світового лідера у захисті свободи та демократії.

Із наближенням в країні загальнонаціональних виборів ставки політичних гравців зростають. Результат цих виборів не тільки визначать майбутнє Сполученого Королівства, але й матимуть суттєвий вплив на ситуацію в Україні та у світі загалом. Британське суспільство наразі дуже потребує чіткої, конкретної й стабільної політики щодо України, і в цьому сенсі партійні передвиборчі маніфести партій-учасниць виборів, очевидно, можна вважати певним нарисом майбутньої політики, реалізації якої ми очікуємо від наступного уряду.

Якщо виходити з того, що плани дорівнюють діям, то консерватори виглядають явними переможцями, адже у своєму передвиборчому маніфесті вони згадують Україну десять разів, у порівнянні з п’ятьма згадками у лейбористів і чотирма у ліберальних демократів. Однак кількість не завжди означає якість, тобто, у цьому випадку, ефективність підтримки – чи не так?

Про прихильність лейбористів до Україні коротко сказано в одному абзаці їхнього маніфесту, який взагалі є доволі розпливчастим, що не дивно для партії, яка сподівається невдовзі взяти участь у формуванні нового уряду:

«За лейбористів військова, фінансова, дипломатична та політична підтримка України з боку Великої Британії залишатиметься непохитною. Лейбористи підтримують намір притягнути путінську Росію до відповідальності за її незаконну війну, зокрема й намір створити спеціальний трибунал для розслідування злочину агресії. Ми співпрацюватимемо з нашими союзниками, аби розробити механізм конфіскації заморожених суверенних активів Росії та спрямування їх на підтримку України. Також ми відіграватимемо провідну роль у наданні Україні чіткої дорожньої карти на шляху до її членства в НАТО».

Хоча у цьому абзаці лейбористи й обіцяють притягнути Путіна та його оточення до відповідальності, вони старанно уникають поширення відповідальності за агресію на увесь російський народ, покладаючи вину за розв'язання й ведення агресивної війни замість народу РФ на якусь міфічну «Путінську Росію».

Такий підхід, згідно якого народ країни-агресорки звільняється від колективної відповідальності за агресивну війну, можливо, буде схвалений такими російськими організаціями, як «Фонд боротьби з корупцією». Однак два роки війни, тисячі інтерв’ю російських військовополонених та жахаючі розповіді українців про своє перебування у російському полоні доводять, що проблема полягає далеко не в одному Путіні.

Російський народ свідомо й активно долучений до агресивної війни проти України, й визнання цієї свідомої співучасті у воєнних злочинах Кремля має вирішальне значення, як і стратегія вирішення цієї давньої проблеми.

Значним недоліком маніфесту лейбористів є їхня нечітка позиція щодо програми Homes for Ukraine. Ця програма не лише надає притулок українцям, які втікають від війни, але й сприяє британській економіці. Зважаючи на те, що понад 50 000 українців зараз працюють у Великій Британії, роблячи значний внесок у ВВП країни, втрата цієї робочої сили, яка переважно складається з жінок віком 25-44 роки, які будуть економічно активними ще довгий час, явно буде згубною для країни, особливо в контексті Британії після Brexit.

Крім того, фраза передвиборчої програми про «стійку» підтримку України звучить дещо розпливчасто й залишає простір для тлумачень. Чи означає вона більшу (або, навпаки, меншу) підтримку, ніж надається Лондоном Україні зараз?

Ця неоднозначність може становити проблему, особливо з огляду на теперішню геополітичну ситуацію у світі. Можливе переобрання Трампа на посаду президента США й, відповідно, невизначені перспективи американської допомоги Україні мають спонукати Велику Британію виробити власну чітку стратегію підтримки. Якщо цього не зробити, це може призвести до нападу Росії на одну з країн НАТО та прямого залучення до війни британської армії.

Передвиборча програма консерваторів дещо чіткіше окреслює їхні плани щодо України:

«Необхідно гарантувати Україні необхідний обсяг підтримки на довгострокову перспективу, забезпечити поточний рівень підтримки до тих пір, поки Україна її потребуватиме. Ми забезпечимо додаткові військові постачання для України та підпишемо міжнародну угоду про використання заморожених російських активів для підтримки України».

«На додаток до збереження візових пільг для людей, які втікають із Гонконгу, України, і наших програм поселення в Афганістані, ми надамо парламенту контроль над тим, скільки місць ми пропонуємо на безпечних і законних маршрутах для підтримки тих, хто справді потребує її по всьому світові, з певними обмеженням залежно від можливостей конкретних територій».

Консерватори зосереджені на двох ключових для економіки та безпеки Великої Британії аспектах: соцзабезпечення українців, які працюють у Великій Британії, знайшовши тут притулок після початку російського вторгнення та забезпечення Україні стабільного (бажано навіть збільшеного) обсягу військових поставок. Якщо якусь із партійних передвиборчих програм і можна назвати проукраїнською, то це програма консерваторів.

Натомість ліберальні демократи куди менш багатослівні щодо своєїх планів з подальшої підтримки України:

«Підтримуйте народ України й надайте йому необхідний обсяг допомоги перед лицем незаконного вторгнення Путіна».

Цій на диво стислій згадці ліберальних демократів про необхідність підтримки України бракує глибини та конкретності, необхідних для запевнення виборців і міжнародного співтовариства у своїй відданості спільній справі перемоги, а відсутність детальних планів чи чіткої політики робить їхню позицію малопереконливою. Про яку саме підтримку йдеться? Як довго вона має тривати? Військова це допомога чи суто економічна?

Також у програмі ліберальних демократів не йдеться про певні зобов’язання перед українцями-учасниками програми Homes for Ukraine. Але в часи війни й невизначеності нечітких обіцянок явно недостатньо. Для забезпечення ефективної підтримки та допомоги тим, хто опинився у складній ситуації, необхідні детальні та дієві плани.

Хоча присутність у лавах Ліберально-демократичної партії проукраїнських діячів, таких як Едвард Лукас, дає певну надію, недостатньо чітке бачення керівництвом партії підходів до забезпечення національної безпеки свідчить про те, що партія не надто сподівається перемогти на виборах.

Передвиборчі маніфести британських партій виявляють суттєві відмінності у підходах цих партій до підтримки України та їхнього уявлення про значимість війни в України для здобуття підтримки виборців.

Консерватори пропонують детальний і грунтовний план, лейбористи – доволі розпливчасті обіцянки, а ліберальні демократи взагалі уникають конкретики.

Оскільки оборона та безпека залишаються головними пріоритетами в британському політикумі, потреба в чітких та реалістичних планах є особливо високою зараз. Так само неможливо переоцінити потребу суспільства у чітких та конкретизованих передвиборчих програмах, адже громадськість має розуміти, як саме буде діяти та чи інша партія у випадку своєї перемоги на виборах. Особливо це стосується крититчно важливих сфер, зокрема таких, як сфера національної безпеки та підтримка України в її протистоянні російській агресії.

Виборці повинні чітко розуміти сутність намірів та планів кожної партії, зокрема й щодо подальшої допомоги Україні. Британці мають бути поінформовані про те, у який спосіб переможці липневих виборів будуть підтримувати Україну, як це впливатиме на їхнє життя та чому ця підтримка корисна для Британії. Також і міжнародна спільнота має бути готовою до можливих результатів британських виборів і заздалегідь планувати співпрацю з новим урядом. Саме тому розпливчастих обіцянок і загальних заяв з боку партій-претенденток на перемогу на виборах явно недостатньо.

Оскільки консерватори перебували при владі протягом десяти років, поки триває війна Росії проти України, можна припустити (особливо з огляду на текст їхньої передвиборчої програми), що рівень підтримки України в разі перемоги цієї партії залишиться на тому ж приблизно рівні, що й зараз.

Але цього не проглядається у передвиборчих обіцянках лейбористів, і, враховуючи високу ймовірність їхньої перемоги, для нового посла України у Великій Британії цей липень може бути дуже непростим.