«Я експерт, а Україна приречена».
Все, що попало в Інтернет, залишається назавжди, а 2022 року мережа рясніла прогнозами, термін дії яких уже давно закінчився, що переважаюча армія Росії розтрощить Україну за кілька днів і що Києву нерозумно чинити опір.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Типовим прогнозом такого штибу була стаття від 21 січня у журналі Foreign Policy, поважному журналі, який часто вважають друкованим голосом Вашингтона та рупором загальноприйнятої думки, із кричущим заголовком «Зброя Заходу не матиме жодного значення для України». 22 лютого німецька Handelsblatt написала: «Українська армія набагато сильніша, ніж у 2014 році, але проти Росії у неї майже немає шансів». 24 лютого німецький генерал Ганс-Лотар Домрезе заявив телеканалу ZDF, що перевага Росії у силі є величезною: «Україна не має шансів перемогти».
Потім на землі відбулась спроба Росії блискавично захопити Київ раптовим нападом в стилі «бий і хапай». Але цей штурм захлинувся через затори і багнюку, а потім був порізаний на шматки та знищений в придорожніх і лісових засідках влучними українськими стрільцями з протитанковою зброєю. Домрезе та деякі інші експерти НАТО вважали їх неспроможними ефективно керувати високотехнологічними протитанковими комплексами з натівського арсеналу, але, як виявилося, українські піхотинці, які захищали Київ, знайшли британські NLAW та американські Javelin простими у використанні та дуже ефективними у знищенні російських танків.
У повітрі російські бомбардувальники та ракети завдали ударів по імітаціях українських літаків, оскільки літаки українських ВПС вчасно були переміщені на альтернативні бази. Російські десанти на два київські аеродроми також були розшматовані українськими бійцями, озброєними ручними ракетними комплексами стандартів НАТО, а російські десантники, що встигли приземлитись, були знищені засобами артилерії. Під час однієї з найбільших на сьогодні російських військових невдач на авіабазі у Василькові український військовослужбовець, випустивши ракету Stinger американського виробництва, збив вантажний літак, на якому було понад 300 елітних російських повітряних десантників разом з їхньою амуніцією.
Коли російський бліцкриг наразився на жорсткий український опір, невеличка армія високопоставлених міжнародних спостерігачів, обраних посадовців і поважних публіцистів взялася пояснювати, чому Росія не перемогла за кілька днів, як обіцяв Кремль. За їх твердженнями, український опір був марним, тому що Росія все одно за всіма показниками мала перемогти. Україна повинна вчинити раціонально і здатися, стверджувала більшість цих експертів.
7 березня британський оглядач Джонатан Стіл написав у журналі Counterpunch «Невтішний вибір України: чому капітуляція може бути почесним вибором». 17 березня представниця США Марджорі Тейлор Грін (R-Ga) заявила журналу Salon: «Вони (Україна) в жодному випадку не можуть перемогти».
«Україна – це не Афганістан 1980-х років, і навіть якби це було так, ця війна не триватиме 10 років – скоріше 10 тижнів», – написав відомий оглядач Найл Фергюсон у статті від 22 березня, опублікованій інформаційним агентством Bloomberg. 7 квітня близький до американського Конгресу журнал The Hill опублікував незалежну думку: «Війна ще не закінчилася, але Україна вже програла».
На початку квітня російська армія вирішила скоротити свої втрати і залишила північ України, дозволивши ЗСУ звільнити чотири області та щонайменше три мільйони українських громадян від російської окупації. Після відступу росіян українці виявили численні докази масових вбивств на окупованих територіях: тисячі мирних українських громадян загинули у різний спосіб, але всі від рук окупаційних російських військ.
Жахливі зображення масових захоронень, понівечених тіл, свідчення очевидців та інші докази страт мирних жителів у колись затишних передмістях столиці – Бучі, Гостомелі, Бородянці – остаточно спростували наратив Кремля про «дружнє захоплення (Москвою) сусідніх слов’янських територій» і активізували підтримку України з боку Заходу. Але навіть після того, як з’явились докази численних російських воєнних злочинів та інших звірств, продовжували поширюватись твердження, що єдиний розумний крок для України – це негайно капітулювати перед росіянами.
Американський політичний філософ і давній критик уряду Ной Хомскі в інтерв’ю журналу Current Affairs 17 квітня сказав на адресу лідерів України, що вони «повинні зважати на реалії цього світу». 24 травня не аби хто, а сам Генрі Кіссінджер, держсекретар США часів війни у В’єтнамі та, на думку багатьох, гуру усіх зовнішньополітичних ідеологів, стверджував, що Україна має поступитися територією – і українськими громадянами, які там проживають – на користь Кремля, і таким чином припинити кровопролиття.
У травні, коли західна артилерія почала надходити в Україну у великій кількості, а спроби росіян форсувати стратегічно важливу річку Сіверський Донець раз за разом провалювались під шквалом 155-мм артилерійських снарядів стандартів НАТО, Анчал Вохра, брюссельський оглядач, все ще стверджував, що Україна готова на «болючі поступки».
Еріх Влад, військовий експерт і бригадний генерал Бундесверу у відставці, 21 травня в інтерв’ю Deutschlandfunk TV, попри численні повідомлення про катастрофічні наслідки спроб росіян форсувати річку і зображення згорілих танків і трупів російських солдатів, якими завалені щонайменше шість річкових переправ, твердив, що українська армія в основному недієздатна: «Українським військовим бракує багатьох навичок і засобів, необхідних для повернення захопленої (Росією) території», – заявив колишній німецький офіцер-танкіст.
І це в той час, як українські ЗМІ, зокрема Kyiv Post, широко повідомляли, що українська армія здійснила своєрідну військово-тактичну революцію, об’єднавши натівські гармати, безпілотники, надані волонтерами, краудфінансований обмін інформацією та систему зв’язку Ілона Маска Starlink, таким чином сформувавши українські артилерійські екіпажі, здатні вразити російський танк або підрозділ піхоти через дві-три хвилини після того, як він був помічений, а іноді й швидше.
Влітку російська армія змінила цілі та почала кампанію із завоювання українського Донбасу. Наступ на добре укріплені оборонні лінії українських захисників скоро захлинувся, і до кінця серпня кампанія Кремля зі «звільнення» Донбасу перетворилася на безрезультатні, але кривопролитні бої піхоти за руїни зруйнованих сіл. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, давній друг Кремля, 29 липня мовчазно визнав, що просування Росії зупинилось, але стверджував, що стратегія НАТО щодо підтримки України зброєю, грошима та постачанням амуніції все одно непрацездатна. «Цю війну неможливо виграти такому чином», – сказав він.
Але впродовж осені більшість професійних «експертів» по Україні замовкли, залишивши поле для інших охочих відкрито висловити свої думки з приводу вторгнення Росії в Україну.
Англійський музикант Роджер Вотерс, співзасновник всесвітньо відомого рок-гурту Pink Floyd і відвертий критик зовнішньої політики Великобританії та США, 9 вересня виступив із дещо своєрідним відкритим листом до першої леді України, закликавши її вплинути на президента Зеленського, щоб він погодився віддати території Росії і тим припинив бойові дії.
Pink Floyd дуже люблять українські музичні фанати, але спроба Вотерса покласти край війні у такий спосіб була піддана жорсткій критиці. Репортер Kyiv Post на харківському напрямку фронту в жовтні повідомив загону української тероборони про лист Вотерса до Зеленської. Вони про це ще не чули. Їхні коментарі щодо особи музиканта та, особливо, тез його листа складно передати в цензурних висловах.
Оскільки війна триває 11-й місяць, дехто з західних «експертів по Україні» встиг переглянути свої погляди. Німецький політолог Річард Девід Прехт у березні сказав: «Звичайно, Україна має право захищати себе, але вона також зобов’язана діяти раціонально та розуміти, коли їй слід здатися». Капітуляція України врятує багато життів, стверджував він. У червні Прехт підписав публічний лист, в якому стверджував, що Україна не може перемогти Росію і повинна піти на поступки, щоб домогтися припинення вогню. Але в листопаді Прехт заявив німецькій інформаційній службі Deutsche Presse-Agentur, що захисники України, здається, б'ються набагато краще, а росіяни, навпаки, гірше, ніж він очікував.
«У цьому сенсі я, природно, зробив неправильні припущення, що не варто захищатися, якщо війна буде програна за тиждень або два. Ви бачите, наскільки ми можемо помилятися», – сказав Прехт.
