Минулий тиждень був насичений політичними подіями, кожна з яких стала наріжним каменем майбутнього України: візити до Києва лідерів Франції, Німеччини, Італії, Румунії та Великобританії; питання про статус кандидата в ЄС для України та Рамштайн-3.
Розпочнемо щотижневий огляд із ситуації, яка окреслює та визначає порядок денний – подій на російсько-українському фронті.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
На сході країни зберігається статус-кво
За минулий тиждень військова ситуація суттєво не змінилася, на передовій тривають запеклі бої. Противник, поки що безуспішно, все ще намагається оточити Лисичансько-Сєвєродонецьке угруповання ЗСУ.
Збройні сили України стримують атаки на Бахмут і Слов’янськ, утримуючи при цьому трасу Бахмут-Лисичанськ, яка перебуває під постійними обстрілами окупантів.
На інших ділянках українська армія навіть намагається контратакувати, наприклад під Херсоном та Ізюмом.
Здається, нічого не змінюється.
Але така відсутність радикальних змін на користь ворога дозволяє Україні утримувати сильні позиції на шахівниці та протистояти російській дезінформації.
Російські наративи
Минулого тижня Кремль використовував усі свої медійні та експертні ресурси для просування в інформаційному просторі єдиної тези про те, що Україна не переможе; що постачання зброї Україні буде марним; і що настав час сісти за стіл переговорів і зафіксувати територіальні здобутки Росії.
Також поширювались інформаційні повідомлення про некомпетентність українців, які нібито не можуть впоратись зі сучасною зброєю. Це різко контрастує з березневими повідомленнями в західних ЗМІ про блискуче використання українцями Джавелінів.
Разючим прикладом просування таких російських наративів є стаття в CNN, де навіть теоретично не допускають можливість бодай часткової перемоги України.
Спираючись на експертну аналітику і посилаючись на високопоставлені джерела в США, автори розглядають лише варіанти перемоги Росії або перетворення російсько-української війни на заморожений конфлікт.
Такий погляд очевидно ігнорує існування низки інших можливих сценаріїв кінцевого результату війни. Зміст статті також вигідно збігається зі стилістикою російської пропагандистської кампанії.
Завдяки героїзму українських воїнів, є сильні аргументи на користь української перемоги.
Насьогодні окупанти не досягли жодного стратегічного успіху. Росія не змогла взяти Київ ні за 72 години, ані за півтора місяця, після чого остаточно відступила.
Шалений натиск противника на Донбасі обмежується тактичними перевагами та просуванням лише на кілька кілометрів.
Візит “Європейських Мушкетерів”
Минулого тижня Київ відвідали три «європейські мушкетери» – президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Олаф Шольц та прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі – у супроводі президента Румунії Клауса Йоханніса.
Європейські лідер обговорювали три ключові питання: членство в ЄС, нові поставки зброї та антиросійські санкції.
Як і очікувалося, не сталося ані серйозних проривів у постачанні зброї, ані нових антиросійських санкцій.
Україна подякувала Франції, яка оголосила про додаткові поставки шести гаубиць ‘Caesar’. За гучну заяву Олафа Шольца Україна була менш вдячна.
Тема санкцій є дещо проблемною, оскільки країни керуються насамперед власними нaціональними інтересами, які часто не збігаються з інтересами України.
Що стосується членства в ЄС, то за найгіршим сценарієм статус кандидата України залежатиме від переговорів з Росією.
“Мушкетери” також намагалися просунути італійський мирний план, який був відхилений.
Чому так сталося, зрозуміло – і більша частина суспільства, і українська влада виступають проти будь-яких територіальних поступок.
Терміновий візит прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона продемонстрував, що в Україні все ще є друг, на якого можна покластися. Співпраця в рамках оголошеного Великою Британією військово-політичного альянсу стає все більш реальною. В Україні з особливою повагою ставляться до пропозиції про 120-денний курс підготовки 10 тисяч військовослужбовців і постачання систем ППО.
У лідерів «Старої Європи» лишався єдиний вибір: підтримати статус України як кандидата в ЄС. Очікується, що Україна отримає цей статус найближчими днями під час саміту ЄС. Це буде беззастережною перемогою України, яка сплатила життям своїх найкращих синів і дочок.
Тим не менш, обіцяти – не означає одразу одружитись. Туреччина подала заявку на членство в ЄС у 1987 році, отримала статус кандидата у 1999-му, а в 2005-му розпочала перемовини про вступ, які тривають досі.
У порівнянні з Туреччиною Україна зараз схожа на спринтера на максимальній швидкості з самого старту. Однак кінцевий результат багато в чому буде залежати від деталей.
Якщо умови членства не будуть чіткими, Україна зможе приєднатися до ЄС лише в разі чергового геополітичного катаклізму. Тоді історія її вступу буде нагадувати зусилля Туреччини та власні зусилля щодо членства в НАТО.
Якщо вимоги до України сформулювати достатньо конкретно, у вигляді дорожніх карт, тоді, швидше за все, Україна зможе їх виконати, як це було з безвізовим режимом.
Рамштайн-3
15 червня міністри оборони з понад 55 країн, а також представники НАТО та ЄС взяли участь у зустрічі «Рамштайн-3» в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. На відміну від другої зустрічі, цього разу ніхто з учасників не очікував проривів.
Розширення антипутінської коаліції до 50 країн виявилося приємним доповненням до обіцянок збройної підтримки. Звісно, не всі ці країни відіграють однаково активну роль у поставках зброї в Україну, але політичні наслідки – суттєві.
«Рамштайн» все більше стає своєрідним механізмом (або конвеєром), який втілює рішення окремих країн щодо постачання зброї в Україну: розподіляє ролі, координує дії, готує українських військовослужбовців до застосування нової техніки та доставляє озброєння на фронт.
Сучасна західна зброя вже на передовій, і через неї противник зазнає значних втрат. Але для України важливо, щоб кількість переросла в якість, щоб забезпечити ефективну та стійку силу контратаки.
Ігор Жданов є співзасновником української НГО «Фонд «Відкрита політика»».
