Відома українська письменниця та співачка Ірена Карпа спеціально приїхала з Парижу в Україну, щоб провести майстер-клас з терапевтичного письма та всім продемонструвати свою кулінарну майстерність. 3 червня на подвір`ї Squat17b кожен охочий міг поласувати м’ясом-барбекю, приготованим письменницею. Ірена Карпа ексклюзивно розповіла Kyiv Post про те, чому вона вирішила завітати в Україну, що може зробити український письменник під час повномасштабної війни та як правильно приготувати м`ясо для барбекю.
[Павленко] Ірено, чому ви приїхали в Україну?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
[Карпа] Я приїхала в Україну, власне, дійсно приїхала, а не прилетіла, як було колись. Це дуже дивно. Знаєш, цей експіріенс замість трьох прямих годин перельоту, ти летиш до Варшави, потім їдеш машиною до Львова, потім береш поїзд. Але я не могла не приїхати. Мені було дуже сумно там. І це якась така “упадячка”, коли ти далеко, ти відірваний. Мені дуже треба було законектитись. І я приїхала, і я дійсно в такому позитивному шоці. В поїзді люди ввічливі, все чисто, дуже класно, вокзали прибрані, взаємодопомога, люб`язність. Поїла в грузинському “рестіку” – все смачно. Люди такі класні, вони не просто тусуються, вони донатять. Це щось неймовірне! Це дуже ресурсна річ. Я зараз почну всім радити тим, хто за кордоном, приїхати! Ясно, що мені пощастило, я приїхала в дуже спокійний момент. Я не чула сирен ще. Я була, звичайно, в Ірпені…
[Павленко] Які у вас емоції це викликало?
[Карпа] Знаєш, я стільки переживала, плакала, ну, накрило мене це все, як і всіх нас, коли це все сталося. Знаєш, коли ти це все бачиш по телевізору. Зрозуміло, що воно ще більш боляче, коли ти віддалено за цим всім спостерігаєш. Це якісь речі, які ніколи не перестануть боліти. Це неймовірно. Ти знаєш, яке це все було класне, яке воно було нормальне, і зараз ти бачиш цю руйнацію. Але ти бачиш людей, які прибирають, бачиш людей, які прибирають сміття. Це така теж сила українців – воно зруйноване, а воно відбудовується. Це добре, що ми туди поїхали, це було важко. Звичайно, серце розривається. Ми поїхали, щоб побачити це на власні очі, тому що люди все швидко відбудовують. І це якісь такі речі, які треба швидко робити. В нас немає права на амнезію. Знаєш, ці люди, які відбудовують свої будинки, – те саме треба робити з психікою. Через це я і запускаю курс терапевтичного письма, щоб люди могли там, де вони є, поповнювати свою силу хоча б до того рівня, який вони мали до війни. Вся ця наша сміливість тримається на нашій енергії. Особливо те, що на тлі всіх цих подій люди п`ють коктейлі, – це супротив. Це торжество життя над смертю. Це те, що в нас хочуть забрати, нашу радість життя, наш лайфстайл, нашу європейськість, нашу самостійність.
[Павленко] Коли саме розпочалась повномасштабна війна, коли ви дізнались, які перші враження були і чи не було відчуття провини через те, що ви не тут?
– Звичайно, було, тому, що коли ти, наприклад, на фронті, тобі зрозуміло – тут наші, тут вороги. Бий або біжи! Коли ти далеко просто як спостерігач, в тебе додається почуття провини. Там є люди, яким ти не можеш зараз допомогти, ти можеш тільки обривати всім телефон: “Поприїжджайте швидше сюди! Я всіх розміщу!” Ми почали взагалі клепати додаткові ліжка, щоб прийняти якомога більше людей. Знаєш, як ти це все уявляєш, що зараз приїдуть до тебе всі, кого ти знав, і ми були готові прихистити всіх, кого ми знали.
[Павленко] Хтось приїхав?
[Карпа] Так, приїхала моя барабанщиця з донькою. Всі мої подруги без дітей, всі повідмовлялись. Дуже мало хто приїхав, хоча я дуже чекала.
[Павленко] На вашу думку, що може зробити саме український письменник в умовах війни? Як він/вона може підтримати ЗСУ?
[Карпа] Важливо писати, навіть не коли ти письменник, а коли ти будь-яка людина, в якої є емоції, рефлексії. Це допомагає зробити так, щоб тебе не розчавили всі ці горе, паніка, тривога. Письменник – теж людина. Перш за все, коли він пише, він себе терапевтує, терапевтує свого читача, який буде читати, він стенографує дійсність, він робить так, щоб люди не забули про те, що відбувається. Потім ми всі пишемо статті, ми всі роздаємо коментарі пресі, зарубіжним ЗМІ, коли ти розмовляєш іноземною мовою, доносячи справжню історію українців, не якусь теорію від експертів. Це дуже важливо – витягати речі з контексту, щоб вони переставали бути статистикою у цій історії людей. Люди – це є люди. Це кожен раз окрема трагедія, окрема історія чи окремий погляд.
[Павленко] Ви розробили цей терапевтичний курс під час війни?
[Карпа] Так, це під час війни. Я, як багато хто з нас, повністю закинула заробляти гроші і займалась волонтеркою. Треба зробити щось, що допоможе всім, і ЗСУ, тому що третину цього всього я буду донатити.
[Павленко] Це буде онлайн?
[Карпа] Це буде онлайн. П’ять занять, які будуть працювати з п`ятьма базовими станами. Там буде і горе від втрати, і тривожність, і провина, і ейфорія. Ми будемо пропрацьовувати все, щоб люди потім розуміли, в якому ключі далі з цим всім жити. Бачиш, як тут люди читали – хтось плакав, хтось сміявся, але це те, що залишається з тобою на все життя.
[Павленко] Ви кажете, що волонтерили до того, як розробили цей курс з терапевтичного письма. Що саме ви робили?
[Карпа] Я була зайнята переважно на інформаційному фронті. Це інколи по два-три ефіри на телебаченні, коли треба французькою розповідати, що відбувається. Окрім того, що я сама донатила, я брала участь у фанрайзінгу. Вчора ми, наприклад, назбирали на автобус для ЗСУ. Перед тим збирали котікам на “лапки” (на взуття). Збирали на тваринок, в яких загинули господарі. Я не часто пощу такі речі, щоб воно не ставало рутиною, але я стараюсь донести так, щоб люди дійсно включились в цю справу. Біженцям ми зробили платформу разом з Google та УКУ “Shelter for UA”, щоб розміщати людей. Мій чоловік скоро вже презентує платформу для пошуку роботи для біженців і для тих, хто в Україні позбавився роботи. Випросила допомогу для українських митців в Міністерстві культури Франції, написавши такий спіч, що міністерка плакала. І вони виділили 1 300 000 на допомогу біженцям, людям, які зайняті творчими справами.
[Павленко] Як ви готували м’ясо, за яким рецептом? Це ж ви самі готували?
[Карпа] Так, сама готувала. Дуже простий рецепт, який мені підкинула моя подруга з Дніпра ще в часи революції. Звати її Аллочка Рибіцька. Це був той момент, коли було доступно дуже “скучне” м`ясо, наприклад, куряче філе. Тоді ми брали його і замариновували. Це була зерниста гірчиця, мед, олія, сіль, перець і лимонний сік, і ти його маринуєш і кладеш спочатку на сковорідку, щоб воно спочатку скоринкою взялось, а потім на дуже-дуже маленький вогонь перекладаєш в каструлю, щоб воно дотушкувалось. І власне, мені сказали тут, що є гриль, і я подумала, що чому б і ні. Перша асоціація, яка виникла, була з тим м`яском, яке ми їли в Дніпрі дуже-дуже давно.
[Павленко] Яка ваша улюблена страва?
[Карпа] Донедавна це був стейк з кров`ю і салат. Але зараз, якщо мені дати хорошого хліба і хорошої оливкової олії з хорошою сіллю, мені буде цього вже достатньо. Я дуже це люблю.
[Павленко] Цікаво!
[Карпа] Просто якісний хліб, якісна олія, якісна сіль. Для мене це універсальна страва, вона дуже мінімальна, але має в собі дуже багато життя.
[Павленко] А як ви вважаєте, хто краще готує – чоловіки чи жінки?
[Карпа] Я вважаю, що краще готує той, хто більше любить їсти. Я, наприклад, дуже добре готую м’ясо, але жахливо готую випічку. В мене коронний десерт – “торт-урод”. Це бісквіт, який я заливаю сметаною з горіхами. І він дуже страшний, але дуже смачний. Але натомість м’ясо, риба, півень у вині в мене дуже добре вдається.
[Павленко] А у вас чоловік готує?
[Карпа] Готує, але дуже-дуже рідко. Він, наприклад, на св. Валентина зробив мені вареники з лососем, щоб показати любов.
[Павленко] Ого, це делікатес!
[Карпа] Але він не дуже вдало підібрав меню. Він зробив вареники з лососем і якесь пюре з гарбуза.
[Павленко] Ну, але старався!
[Карпа] Першу партію викинув, другу доварив: “Дорога, дивись, це твоє – вареники!” Я кажу: “З лососем – дуже українське!” [Сміється]