Медична допомога на фронті є однією з головних складових бойових дій. Надання допомоги на фронті, швидка евакуація та стабілізація стану пораненого дозволяє не лише зберегти його життя, але і за можливості забезпечити передумови для успішного лікування, а отже – для повернення солдата в стрій, що підвищує боєздатність підрозділу.
Українська армія вже майже 10 років впроваджує новітні системи військової медицини завдяки чому багато поранених не просто виживають, а й навіть повертаються у стрій. На відміну від російської армії, де поранених, як на цих кадрах, кидають, або ж просто іноді добивають на полі бою, українські бойові медики ведуть боротьбу за кожне життя. І досягають неймовірних успіхів, яким часто заздрять тилові лікарні глибоко в тилу.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Важливу роль у медицині грають стабілізаційні пункти – саме сюди доставлять солдата пораненого на полі бою. Розташований зовсім недалеко, буквально за кілька кілометрів від поля бою, стабілізаційний пункт нагадує відділення швидкої допомоги – тут стан пораненого стабілізують, надають першу допомогу, а головне – одразу вирішують, куди він має вирушити далі.
Ольга – анестезистка в цьому стабілізаційному пункті «Азову» на фронті. Саме вона приймає поранених і починає необхідні заходи. Ми вражені тим, що бачимо всередині. Скажу зі свого досвіду, це один з найбільш сучасних стабілізаційних пунктів, який ми бачили. Це справжня лікарня, зроблена на рівному місці недалеко від фронту.
«Це великий зал на трьох тяжких бійців, якщо вони більш легкі, ми швидко їх приймаємо. Ми сортуємо бійців за пріоритетністю – спочатку важкі, більш легкі можуть почекати», - каже Ольга.
Крім всього асортименту ліків , крові всіх груп і резусів, плазми, тут присутні УЗД для дослідження стану внутрішніх органів і рентген.
«Перев’язка судин, постановка катетерів, ми капаємо кров за необхідності, якщо тяжкі бійці, якщо в них є геморагічний шок, маємо все обладнання для цього є. Монітори щоб дивитися показники тиску і сатурації, апарати штучної вентиляції легень, всі розхідники для нашої зручності», - каже анестезистка.
Вона показує не лише обладнання, яке є, а й розповідає про особливості роботи. Поранених може бути дуже багато одночасно. Важливо вчасно зрозуміти, хто з них більш серйозно поранений, хто потребує допомоги першим. А далі- починається те, що вони називають словом «робота».
«Частіше за все причини поранень - це скиди з дронів, вони є не металевими, а алюмінієвими, це дрібні уламки, поранення кінцівок – рук і ніг. Вони можуть бути легкі, коли пошкодження шкіри. А бувають тяжкі - коли є серйозний скид, наприклад, граната, коли розриваються кістки і м’язи. Також бувають дистанційні замінування, коли хлопці наступають на «пелюстки» (протипіхотна міна -ред) – це часто ампутація, на жаль, одразу… І хімічна зброя! Дуже багато скидів з хімічними речовинами, які саме речовини – ми не знаємо. Відкритих травм немає, але є ураження дихальних шляхів, і якщо вони мають пори цьому інші поранення, то людині важче оцінити свій стан, і це затримує евакуацію», - розказує Ольга.
Вона висококваліфікований медик, до повномасштабного вторгнення працювала в одній з великих приватних клінік Києва. На її здивування, її колеги не підтримали її вчинок мобілізуватися і працювати бойовим медиком. Вона каже – не могла вчинити інакше, хоча це буває дуже морально важко і боляче.
«Бо це інше життя, інші цінності. Це важко, коли ти качаєш бійця, а потім бачиш фото в інтернеті, де написано, що він був граний і молодий, мав дружини і сім’ю, або коли ти дізнаєшся, що медик твого батальйону, з яким ти нещодавно спілкувалася, лежить обгорілий… Ти розумієш, що ти говориш з пораненим, а йому зараз відріжуть ногу… Це нелегко. Він може бути в свідомості, у нього може бути все нормально, він п’є водичку, показує меми на телефоні, а йому зараз ногу відріжуть, бо врятувати її неможливо, тому що турнікет був затягнутий максимальну кількість годин… Тут або нирки вийдуть з ладу і він помре взагалі, або просто ногу відріжуть», - розказує Ольга.
Прямо під час нашого перебування на стабілізаційному пункті сюди доставляють бійця – у нього уламок боєприпасу уразив ногу. Незважаючи на біль та шок, стрілець тримається стійко і сам лягає на стіл.
Медики швидко опитують його, яких характер поранення, ставлять катетер, роблять місцевий наркоз і починають шукати уламок. Пробують встановити його положення спершу мануально, потім підключають рентген. Спочатку сперечаються – чи алюмінієвий він, від дрону, чи сталевий залишок від міни. Після кількох хвилин пошуків та ідентифікації починається операція, яка відбувається дуже швидко.
« Ми виявили на рентгені уламок, уламок досить великих розмірів, знаходиться не дуже глибоко і може бути швидко вилучений. ……….За допомогою рентгену ми зрозуміли точне його знаходження і за допомогою магніту видалили», - каже хірург Володимир.
Володимир - хірург стабілізаційного пункту – показує нам на рентгені уламок, який уразив ногу бійця.
«Робиться розріз в проекцію уламку, металеві уламки досить добре реагують на магніт, навіть якщо вони глибоко знаходяться, ти бачиш, як шкіра піднімається під магнітом», - розказує хірург.
Він – цивільний лікар, мобілізувався півроку тому, і каже – багато чому навчився на фронті і підняв свій рівень, як лікар і спеціаліст.
«Військова хірургія, те, чим ми займаємося тут, принципові навички не змінює, але кардинально іншою є організація. Тут не надається допомога в повному обсязі. Бойова травма лікується поетапно. Є кілька етапів хірургічної допомоги. Для того, щоб вдосконалити свої знання в військовій хірургії, треба дещо змінити в своєму ставленні цивільного хірурга. Що добре в нашій бригаді, це те, що командування розуміє, що навчений спеціаліст набагато краще, ніж людина, яка без навичок і не з власної волі потрапила в армію… Найскладніші операції – ті, які людям не допомогли… будь-яка операція робиться, щоб врятувати життя і здоров’я пораненому, і коли не вдається врятувати людину – це найважче», - каже Володимир.
Втім, сьогодні – щасливий день – поранені, що прибули сюди, були врятовані. Можливо, тому, що сьогодні – день Різдва. В сусідній кімнаті з операційною кухар стабілізаційною пункту – позивний «Сова» – готує Різдвяну вечерю.
«Як такого меню немає. Сніданок має бути, обід і вечеря. М’яско, звісно ж. Домашні вареники, борщ», - каже Сова.
До Різдва сова накриває справжній стіл. Тут традиційна українська кутя, вареники з грибовою підливою, салати, картопля, м’ясо під сиром, узвар з сушених груш і яблук – асортимент вражає. Першим сідає поранений, якого тільки-но прооперували, він перший пробує страви. Скоро його заберуть в тиловий шпиталь. Сова радіє, коли поранені приходять до тями, і їх можна нагодувати.
«Зазвичай найбільше вони люблять солодощі. Коли їх привозять, вони просять солодкого, тому завжди стараюся випічку робити. Пісочне тісно або наприклад, чізкейки я їм роблю», - каже кухарка.
Після евакуації пораненого, коли нових пацієнтів немає, всі сідають вечеряти. Пробують кутю, жартують і посміхаються. Вони – справжня сім’я , яка за Різдвяним столом в теплій атмосфері підтримує один одного. Чергування тут відбуваються 6 по 6 днів, тож щоб не знудитися і не втрачати форму, у вільну хвилину «азовці» займаються спортом, для чого обладнали міні-тренажерний зал окремо від операційної. Вони дивляться вперед, рятують побратимів і посестер і йдуть до перемоги.
