ПОГЛЯД: Чому війна в Україні - це не “просто якась війна” і чому вона стосується всіх нас

24 лютого 2022 року Європа прокинулася від реальності, яку довгий час вважала немислимою. Війна на її кордонах - не обмежений конфлікт, а масоване вторгнення великої держави на територію суверенної держави з метою знищення її існування.

Той день став не лише початком війни в Україні, але й моментом, коли Європа повинна була зрозуміти, що напад на Україну - це також напад на цінності, стабільність і безпеку всієї Європи. Ігнорувати цю реальність означає ігнорувати власну відповідальність за майбутнє континенту.

Це не війна України. Це війна, яка ведеться на українській території, але за принципи, на яких ґрунтується Європа, і за її безпеку. Ігнорувати цей конфлікт означало б змиритися зі світом, де кордони нічого не значать, міжнародне право мертве, а такі агресори, як Росія, можуть безкарно розтоптувати менші держави. Це війна, яка стосується кожного з нас - адже те, що станеться в Україні завтра, може статися в будь-якій точці Європи.

Це не перший раз, коли Росія демонструє імперські амбіції. Ми пам’ятаємо 2008 рік і вторгнення в Грузію, а також незаконну анексію Криму в 2014 році. Але війна в Україні відрізняється від інших своїми масштабами та наслідками. Якщо Росія досягне успіху у своїй агресії, то послання буде чітким: кордони в Європі можуть бути змінені силою.

Від початку агресії наслідки війни відчувалися в кожному куточку Європи. Мільйони українців, рятуючись від російських бомб та масових вбивств, знайшли притулок у європейських країнах. Їхня присутність свідчить не лише про жорстокість війни, але й про солідарність європейських країн. Однак це не лише гуманітарна криза, але й криза безпеки та політична криза, яка змінює Європу.

Приклад Польщі, яка прийняла понад три мільйони біженців, показує, як російська війна тисне на сусідні країни. Їхні системи охорони здоров’я, освіти та соціальних послуг зазнали величезного навантаження. Водночас, ця солідарність також підкреслює контраст між демократичним світом і авторитарними режимами, такими як Росія, які нехтують людським життям заради досягнення своїх імперських цілей.

Однак наслідки війни також очевидні в економіці. Виробництво пшениці в Україні, одному з найбільших експортерів зерна у світі, впало майже на 40 відсотків. Блокада українських портів спровокувала глобальну продовольчу кризу, яка не оминула і європейських громадян. Ціни на хліб у багатьох країнах злетіли до небес, а голод охопив багато країн Африки та Близького Сходу, що призвело до посилення політичної нестабільності, яка перекинулася на Європу.

Росія продемонструвала, що у цій війні вона використовує не лише танки і ракети. Її найсильнішою зброєю проти Європи стала її енергетична залежність. Закриття газопроводів і маніпуляції з поставками газу були прямими спробами послабити рішучість Європи підтримати Україну. Ціна цього російського тиску була помітна скрізь: від астрономічних рахунків за електроенергію і газ для громадян до скорочення виробництва в галузях, які не змогли витримати високих цін на енергоносії.

Однак цей тиск призвів до рішучих змін у європейській політиці. Такі країни, як Німеччина, що десятиліттями залежали від російського газу, ініціювали прискорений перехід на відновлювані джерела енергії та диверсифікацію постачальників. Рішення покласти край залежності від Росії показує, наскільки війна в Україні стала внутрішньою справою кожної європейської держави.

Ті, хто сьогодні шукає компромісу з Росією, насправді не розуміють природи цього конфлікту. Путін не закінчить цю війну, якщо здобуде якусь територію.

Європа знає, що означає не відреагувати вчасно. Політика умиротворення Гітлера в 1930-х роках призвела до найбільш руйнівної війни в історії людства. Агресія Росії проти України має таке ж значення сьогодні. Якщо Росія досягне успіху, її амбіції не зупиняться на Україні. Путінський режим роками погрожує таким країнам, як Польща, Литва, Естонія та Латвія. Його мета зрозуміла: він хоче зруйнувати європейський порядок і забезпечити поділ Європи за власними імперськими правилами. Володимир Путін не приховував цього у своєму новорічному зверненні до журналістів. Навпаки, він чітко заявив, що це його наміри.

Війна в Україні завершила період миру в Європі після холодної війни. НАТО, яке роками шукало нове значення, тепер знову стало опорою європейської безпеки. Раніше нейтральні країни, такі як Швеція та Фінляндія, приєдналися до альянсу через усвідомлення загрози з боку Росії. Витрати на оборону зростають, Європа стає все більш мілітаризованою, а пріоритети безпеки змінюються.

Для громадян європейських країн це має безпосередній вплив на їхнє життя. Оборона все більше поглинає національні бюджети, наражаючи суспільства на ризик тривалого і небезпечного періоду незахищеності. Але ці зміни необхідні, оскільки Україна зараз є першою лінією оборони проти російського експансіонізму.

Ті, хто сьогодні шукає компромісу з Росією, насправді не розуміють природи цього конфлікту. Путін не припинить цю війну, якщо здобуде якусь територію. Будь-яка слабкість Заходу в цьому конфлікті заохочує подальшу агресію.

Поки Європа веде політичні дебати та бореться з економічними наслідками, Україна несе щоденну ціну у вигляді людських життів. Такі міста, як Херсон, Харків, Маріуполь, Буча та Ірпінь стали символами невимовного страждання, але також і опору. Жорстокі російські атаки забрали тисячі життів цивільного населення. Українські солдати щодня гинуть, захищаючи не лише свою країну, але й кордони Європи.

Їхня боротьба - це не акт милосердя до Заходу, це захист світу, в якому ми всі хочемо жити. Кожна європейська країна, яка надає допомогу Україні, інвестує у власну безпеку та майбутнє; вона нічого не віддає Україні. Бо якщо програє Україна, програє Європа в цілому.

Війна в Україні - це не локальний конфлікт, це момент істини для всього світу. Це конфлікт між цивілізацією, яка дотримується правил, і авторитаризмом, який не знає кордонів. Будь-яка країна, яка вагається підтримати Україну сьогодні, дуже ризикує власним майбутнім.

Українці сповнені рішучості захищати свою країну, а також цінності, які ми з ними поділяємо. Їх боротьба не є вимушеною, вона не є їх вибором. Європейські громадяни мають вибір: вони можуть інвестувати ресурси, підтримати Україну і витримати нинішні труднощі, або ж ризикувати майбутнім, в якому кожна країна стане жертвою сильніших держав. Ціна, яку українці платять своїми життями, непорівнянна з нашими труднощами.

Європа повинна вистояти, тому що, повторюю, це момент, коли не тільки Україна захищає себе, але і вся Європа. Це не питання солідарності, це питання виживання. Якщо ми не допоможемо Україні перемогти сьогодні, то завтра Європи, яку ми знаємо, вже не буде. Війна в Україні - це не просто якась війна. Це наша війна.