9 липня російський кореспондент Дмитро Стєшин повідомив, що в самопроголошеній Донецькій народній республіці (ДНР) до смертної кари засуджено двох бійців полку «Азов».
Чимало бійців «Азову» потрапили в російський полон у середині травня, покинувши металургійний комбінат «Азовсталь» у Маріуполі, де вони тримали оборону багато тижнів. Загалом росіяни взяли в полон дві з половиною тисячі бійців Азовсталі.
8 липня ДНР скасувала тимчасовий мораторій на смертну кару, нібито як засіб попередження скоєння тяжких злочинів, які вважаються загрозою для квазідержави.
9 червня Верховний суд самопроголошеної ДНР засудив до страти трьох іноземців, які воювали за Україну. Серед них двоє британців – 48-річний Шон Піннер і його друг, 28-річний Ейден Еслін, а також 21-річний громадянин Марокко Брахім Саадун. Смертна кара має бути виконаною через розстріл.
З 2014 року в ДНР засудили до смертної кари трьох осіб за звинуваченнями у вбивствах, зґвалтуваннях і викраденні людини. У травні цього року російське видання «Московский комсомолец» писало, що жодного вироку не було виконано, оскільки в законах ДНР не прописано, як саме це робити.
Російський політик Ілля Пономарьов прокоментував, що полонених потенційно можуть стратити. Крім того, на думку опозиціонера, Росія може знову запровадити смертну кару.
«У зв’язку з виходом Російської Федерації з Ради Європи Росія може відновити смертну кару, особливо якщо партизанський рух зростатиме. Режим Путіна, швидше за все, почне застосовувати смертну кару не до серійних вбивць [і тому подібних], а до своїх політичних опонентів». Про це Пономарьов повідомив на своїй сторінці у Facebook.
Смертна кара в Білорусі
На Європейському континенті Білорусь є єдиною країною, яка досі вдається до смертної кари як до виду покарання у своєму кримінальному законодавстві.
Президент країни Олександр Лукашенко застосовує смертну кару в боротьбі з партизанським рухом. 4 травня Лукашенко схвалив законопроект, який дозволяє застосовувати смертну кару за “замах на тероризм і вбивство політичних діячів” за певних обтяжуючих обставин.
У якості альтернативи засуджений може просити замінити страту на довічне ув’язнення, але за всі роки правління Лукашенка відомо лише про одного помилуваного.
Смертна кара в Білорусі традиційно оповита таємничістю. Тіло страченого не передається родині для поховання, родичам навіть не повідомляється про місцезнаходження його могили. У 2003 році така практика була визнана Комітетом ООН з прав людини нелюдською по відношенню до родичів страчених. Комітет вимагав від країни усунути такі порушення, але їхня вимога була проігнорована.
Впродовж останнього десятиліття в Білорусі щороку страчували від двох до дев’яти осіб. За даними Міністерства юстиції Білорусі, з 1990 по 2011 роки держава виконала в цілому 326 страт.
