Повалення режиму Башара Асада в Сирії: історія диктатора

Башар Асад не був спадкоємцем свого батька Хафеза, але після загибелі старшого брата Баселя у 1994 році повернувся до Сирії для підготовки до політичної кар'єри. У 2000 році він став президентом, спочатку викликавши великі сподівання своїми реформами, але згодом його правління перетворилося на авторитарне. Що відомо про злет і падіння Башара Асада?

Правління родини Асадів: хто такий Хафез Асад?

Хафез Асад, батько Башара, правив Сирією з 1971 до 2000 року. Він здобув владу внаслідок військового перевороту, утвердивши режим партії Баас і встановивши авторитарну систему правління. Хафез створив потужний механізм контролю, заснований на культі особистості, що дозволило йому утримувати владу протягом трьох десятиліть. 8 грудня, після краху режиму Асада, знесли статую Хафеза Асада.

Більше по темі

Супутникові знімки розкрили плани Росії вивести війська з Сирії

На нових знімках видно велику кількість військової техніки, яку, можливо, готують до виводу з останніх двох російських баз у Сирії.

Після невдалого союзу з Єгиптом (1958–1961) владу в Сирії захопила партія арабського соціалістичного відродження (Баас), яка просувала ідеї арабського націоналізму. Як і більшість арабських країн того часу, Сирія не мала демократичної системи управління чи багатопартійних виборів.

Алавітська громада, до якої належала родина Асадів, була однією з найбільш знедолених у Сирії, що спонукало багатьох її представників долучатися до лав сирійської армії. Хафез Асад став відомим військовим офіцером і активним прихильником партії Баас, а в 1966 році отримав посаду міністра оборони.

У 1971 році Хафез Асад зміцнив свої позиції та став президентом, обіймаючи цю посаду до своєї смерті у 2000 році. Його тривале правління стало винятковим явищем в історії Сирії, яка після здобуття незалежності переживала численні військові перевороти.

Стиль правління Хафеза Асада вирізнявся жорсткістю, включно з придушенням опозиції та ігноруванням демократичних виборів. Однак у зовнішній політиці він проявляв прагматизм, уклавши союз із СРСР і приєднавшись до очолюваної США коаліції під час війни в Перській затоці 1991 року.

Башар Асад: від офтальмолога до диктатора

Башар Асад народився 11 вересня 1965 року в Дамаску в родині президента Сирії Хафеза Асада та Аніси Махлуф. Спочатку Башар не планував будувати кар'єру у політиці. Він був м'яким і поміркованим, тож батько обрав для нього медичну освіту. У 1988 році він закінчив Дамаський університет за спеціальністю "офтальмологія". Згодом він переїхав до Лондона, де працював офтальмологом у Western Eye Hospital.

Ситуація кардинально змінилася після загибелі його старшого брата Басіля, якого розглядали як наступника Хафеза. Башар був змушений повернутись до Дамаска, щоб зайняти місце брата. Його кар'єра різко змінила напрямок: він вступив до військової академії у Хомсі, що стало ключовим кроком на шляху до посади президента.

Після смерті Хафеза Асада у 2000 році довелося навіть внести зміни до конституції, щоб молодий Башар у віці 34 років міг стати наступним президентом. Його правління супроводжувалося складними внутрішніми та зовнішньополітичними викликами, зокрема громадянською війною, що розпочалась у 2011 році.

Асад одружений на Асмі аль-Ахрас, яка має освіту в галузі інформатики та працювала в інвестиційному банкінгу. У подружжя троє дітей: Хафез, Зейна та Карім. Ліберальні та демократичні погляди дружини Асада зіграли ключову роль у його міжнародному позиціонуванні, однак західні країни часто критикували його за авторитарне правління і порушення прав людини.

"Дамаська весна". Що поховало надію на світле майбутнє Сирії?

Передача влади від Хафеза Асада до його сина Башара викликала змішані реакції як у самій Сирії, так і за її межами. Молодого лідера, який здобув освіту у Великій Британії, багато хто вважав здатним здійснити реформи, які змінять країну на краще.

Перші роки правління Башара Асада були позначені певними лібералізаційними кроками: з’явилися нові дискусійні платформи, незалежна преса, були звільнені сотні політичних в'язнів. Цей період, що тривав з 2000 до 2001 року, отримав назву "Дамаська весна". Асад публічно висловлював наміри оновити економіку, боротися з корупцією і проводити реформи на "сирійський лад", відмінний від західних моделей.

Однак цей короткий період відкритості завершився поверненням до жорсткої авторитарної політики. Реформаторські ініціативи були згорнуті, а активістів, які брали участь у "Дамаській весні", переслідували та арештовували. Економічні реформи Асада, спрямовані на модернізацію, натомість посилили соціальну нерівність. Ресурси країни дедалі більше концентрувалися в руках привілейованої еліти, що відштовхнуло традиційних прихильників партії Баас, зокрема сільське населення, робітників і малий бізнес.

З часом Башар Асад став асоціюватися з жорсткими репресіями, які призвели до громадянської війни у 2011 році, під час якої режим Башара Асада неодноразово опинявся на межі падіння, але кожного разу завдяки допомозі союзників зберігав владу, попри значну ціну.

Спочатку Асад звернувся до Ірану, який активно втрутився, надавши підтримку силами Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), бойовиками "Хезболли" та найманцями з Афганістану. Іран також фінансував цю діяльність, використовуючи "Хезболлу" для зміцнення своїх позицій у регіоні та боротьби з опозицією. Це сприяло ескалації конфлікту та розширенню гуманітарної кризи.

Коли цього виявилося недостатньо, в гру вступила Росія. У 2015 році Москва розпочала масштабну військову операцію на підтримку режиму, в якій задіяла авіацію, артилерію та флот. Російські сили здійснювали масовані бомбардування як позицій повстанців, так і цивільної інфраструктури, що призвело до численних жертв серед мирного населення. Паралельно підконтрольна Кремлю приватна військова компанія "Вагнера" брала участь у наземних операціях та злочинах, включно з позасудовими стратами та катуваннями. Керівник цих найманців Євгеній Пригожин отримав визнання в Росії за роль у сирійській кампанії.

Співпраця Асада з цими союзниками занурила країну у ще більший хаос. Масштабні воєнні злочини, включно з використанням хімічної зброї, катуваннями й блокадами, перетворили Сирію на одну з найбільших гуманітарних катастроф сучасності. Майже 7 мільйонів сирійців стали біженцями, а кількість загиблих цивільних перевищила 300 000.

Падіння режиму Башара Асада: 24 роки тиранії

Наприкінці листопада 2024 року сирійський рух опору розпочав масштабний наступ проти сил Башара Асада, що стало значним поворотним моментом у тривалому конфлікті. Військові дії розпочалися 27 листопада в західній частині провінції Алеппо. Повстанці атакували ключові стратегічні позиції урядових військ, завдавши їм серйозних втрат.

День 29 листопада став переломним моментом: повстанські сили увійшли в місто Алеппо вперше за вісім років, відтоді як його захопили урядові війська у 2016 році. Алеппо як економічний і політичний центр Сирії став символом послаблення режиму Асада.

Угруповання Хаят Тахрір аш-Шам (ХТШ) зіграло значну роль у визволенні територій Сирії від контролю уряду Башара Асада, особливо в північно-західних провінціях. Як одна з найпотужніших повстанських груп, ХТШ організовувала наступи, зокрема в Алеппо та Ідлібі, координуючи дії з іншими опозиційними силами. Водночас роль ХТШ викликала суперечки через її жорсткі методи, ідеологію та попередню співпрацю з Аль-Каїдою. Це вплинуло на ставлення міжнародної спільноти, яка розглядає її як терористичну організацію на Близькому Сході, навіть попри її значний вплив у боротьбі проти режиму Асада.

Вже 5 грудня опозиція увійшла до Хами, ще одного важливого опорного пункту сирійського уряду, витіснивши війська Асада і встановивши контроль над регіоном. Кульмінацією став штурм столиці Сирії, Дамаска, 8 грудня. Повстанці проголосили завершення правління династії Асадів, яке тривало понад 50 років, з моменту приходу Хафеза Асада до влади у 1971 році. 

Того ж дня повстанці звернулися до сирійців через телебачення, оголосивши про кінець тоталітарного режиму та початок нової ери у Сирії. Башар Асад разом із родиною прибув до Москви, де Росія надала йому політичний притулок. Наразі лідер Росії активно контактує з сирійською опозицією для гарантій безпеки своїх військових баз і дипломатичних установ. Ці події стали історичним моментом, що позначив завершення піввікового автократичного правління родини Асадів.