Вячеслав Мішалов – незвичайний співрозмовник. "Ви ж захоплюєтеся полюванням?" – запитує він нас, коли ми зустрічаємося. Він вивчив нас перед інтерв'ю не менше, ніж ми його.
Син одного з великих дніпровських бізнесменів – Дмитра Мішалова –усупереч традиціям українського бізнесу не пішов шляхом батька і навіть бізнес веде в інших сферах, практично не перетинаючись зі сферами його компаній.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Він молодий, але вже встиг досягти успіхів у політиці та залишити її. Ще кілька років тому В'ячеслав був секретарем Дніпровської міської ради, але пішов з посади після того, як його ж фракція – «Самопоміч» – виключила його зі свого складу через навколокорупційний скандал.
Тим не менш, він продовжив ефективно займатися бізнесом і зажив репутації одного з найбільших власників біткоїнів в Україні – за даними деяких ЗМІ, у нього їх майже 16 000. Ми говоримо з ним про все – як він від металургії прийшов до крипти та інвестицій, чому зараз вигідніше вести більш диференційований бізнес, чому він не хоче повертатися в політику і чому не вірить у масовий прихід західних інвестицій в Україну після війни.
- Чому пішли з політики? Що було причиною? Ви були молоді, у вас була непогана посада – секретар міськради.
По-перше, я не політик. До того свого походу в міську раду я був підприємцем, бізнесменом. Я залишався підприємцем своїм мисленням і своєю логікою, поведінкою все життя, а політика – це щось інше. І я це став розуміти дуже швидко, але якийсь був ще накат, певна інерція. Доводити всім, хто правий, хто винен... Безглузда історія. Я всім все давно довів. І нехай політики живуть у своєму світі, а бізнесмени живуть у своєму. І чим менше політики будуть торкатися сфери бізнесу, тим бізнес буде більш успішним і здоровішим.
- І все ж, що не склалося з вашою ж фракцією? Вас виключили через скандал із будівництвом кількох котелень…
Коли я там познайомився з якимись хлопцями, які за партійною ієрархією знаходяться високо, і все працює за принципом «я начальник – ти дурень», я зрозумів, що мені, людині, яка прожила вісім років в Америці, з гарною освітою і не найнижчим рівнем IQ, це неприємно. Я не сприймаю ідіотів-керівників. І я розмовляв так, як з ними потрібно розмовляти. Їм це дуже не подобалося. Коли вони знайшли, за що зачепитися, вони зачепилися, але, за великим рахунком, минуло вісім років на сьогодні, і не висунуте жодне звинувачення, жодної кримінальної справи немає, навіть не допитували мене ніколи. Тобто, якби вони були відповідальною партією, то вони б за якийсь час прийшли б і сказали: «В'ячеславе, ми винні, вибач». Розумні люди визнають свої помилки. Ось я визнаю, що взагалі мій похід до міськради – це була якась юність в одному місці і необдуманий вчинок. Немає жодного бізнес-вчинку в моєму житті, про який би я шкодував так, як про похід до міськради.
- Так а що з тими котельнями сталося?
Енергоефективність – це найважливіше. Я все життя говорив про те, що спалювати дорогий газ для того, щоб робити гарячу воду – це злочин. Всі котельні працюють. Міські будинки опалюються, особливо в сьогоднішні часи це актуально, і це ще раз підтвердило, що я мав рацію. Ось ця ось енергонезалежність і диверсифікація виявилася важлива, на жаль, я не такого хотів підтвердження своїх слів і думок.
- Чому ви не пішли шляхами батька? Його бізнес – метал, будівництво. У вас – провайдери, криптовалюта, інвестиції, трохи металургії. Це вигідніше?
Я перші якісь системні гроші заробив у бізнесі технологічному. Це були і веб-портали, і портал i.ua, і свого часу ми співпрацювали ще до продажу українського медіахолдингу (UMH), і дата-центр, і провайдер, і міські портали, і інтернет-реклама, і агенція інтернет-реклами. Тобто на той момент мені здавалося, що ці ніші найменш конкурентні. У бізнес батька я ніколи не був інтегрований. У мене бізнес дуже різнобічний, і це дозволяє залишатися на плаву. У батька з партнерами він більш вузький – весь орієнтований на будівельну галузь. І через це у них складнощі зараз. Різнобічний диференційований бізнес – краще. Ти завжди будеш на плаву, що б не сталося.
- Але металургією вам все ж довелося зайнятися.
Так, потім з'явилась оказія, як мені здавалося, укласти вигідну угоду з купівлі металургійного заводу. Хоча це не зовсім був металургійний завод, а скоріше машинобудівний, ще радянський завод. І це ми його вже перепрофілювали. Насправді те, що ми робимо, це теж високотехнологічна дуже історія, яка зовсім далека від просто "металургії". Тобто і те, і те – можна назвати сталлю, звичайно ж, але вони один від одного відрізняються в ціні в 10 разів. Тобто якщо взяти піраміду спільного ринку, то ми на самому верху цього ринку.
- Як сталося, що металургія в Україні, яка давала раніше левову частку експортної виручки, занепала? Що потрібно, щоб вивести її з занепаду?
В першу чергу, Україна втратила великі металургійні кластери – Донецьк, Луганськ, Алчевськ, Маріуполь і так далі. Це раз. Другий момент: якщо сільське господарство сьогодні в руках тисяч бізнесменів, якщо не десятків тисяч, то металургія – велика первинна металургія, від доменного процесу – була сконцентрована в руках людей, яких можна перерахувати на пальцях однієї руки. І взагалі будь-який ринок, де є гегемонія одного-двох гравців погано розвивається. У всьому світі так, це статистика, це не я придумав. І всі сиділи і пиляли український ринок. Не було конкуренції, не було реінвестицій. Але найголовніше, що не було завдання такого. Тобто, ніхто не подумав про те, що потрібно щось робити: ось є металургія і все буде добре завжди. А ринок не стоїть на місці, конкуренти не стоять на місці. І за підсумком, Туреччина, у якої взагалі немає руди, плавить сьогодні в два з половиною рази більше, ніж Україна. Підсумок такий: монополії – це погано. Для будь-якої країни погано, а для України тим більше.
- Ви відомі як один із найбільших власників біткоїнів в Україні. Як це працює і що ви з ними робите? Що можете порадити тим, хто хоче зайнятися криптовалютами?
Криптовалюти бувають двох типів. Одні – stable coins, вони зручні для розрахунків. А інші – це спекулятивні інструменти. Спекулятивних інструментів у світі багато, найстаріший інструмент у світі – це, мабуть, золото, яким люди спекулюють тисячі років. Просто спекулювати сьогодні криптою – це грати в казино. То виросте, то впаде. Люди були азартними стільки, скільки людство себе пам'ятає. Просто криптовалюта – дуже зручний інструмент. І в неї був дуже легкий доступ, тобто до появи криптовалюти простій людині стати інвестором з однією тисячею доларів було неможливо, а з криптовалютами можна їм стати з 10 доларами. Найважливіше, що треба пам'ятати, це те, що всі валюти, які волативні – це казино. У казино виграти складно. У криптовалютах, напевно, легше, тому що ви все-таки граєте не з казино і не проти математики, а ви граєте проти людей. Тобто, в принципі, це небезпечний інструмент і треба дуже обережно ним користуватися. Я не зберігаю біткоїни мертвим вантажем. Іноді продаю, іноді купую.
- Ваші прогнози щодо інвестицій та інвестиційної активності після війни. Всі чекають, що Україна швидко виросте. Це буде?
Я не вірю в оптимістичні прогнози, тому що інвестори – це дуже цинічні хлопці, всі без винятку, які дуже чітко і добре вміють рахувати ризики і прибутковість. Так ось, у моїй свідомості, вважати, що прийдуть саме інвестори – це не найкраща історія. Благодійність – це інше. Якась там допомога, цільова наприклад, відновити школу або лікарню або ще щось – це може бути. Але це не про інвестиції. Поняття інвестиції – це значить, що повинна бути прибутковість від інвестиції, повернення інвестицій. І в першу чергу, інвестору треба подивитися, як живеться бізнесу в Україні. А йому живеться не дуже добре. Правила гри постійно змінюються. Система оподаткування змінюється. Верховенство права не завжди присутнє. Кількість перевірок бізнесу нескінченна. І будь-яка людина в першу чергу дивиться на такі показники. Запитайте мене сьогодні, чи прийшов би я сьогодні зі своїми знаннями в Україну? Ні, не прийшов би. Той інвестор, який умовно думає прийти в Україну – ймовірно, він може прийти і не в Україну. У світі багато країн, багато територій. Я не вірю сьогодні в жодного західного інвестора в Україні, а якщо він приходить, значить, знайшов нішу, в якій у нього є надприбутковість, яка покриває вищеописані ризики.
- Ви займаєтеся високими технологіями для армії. Чому в цивільному секторі у нас швидко настала цифровізація, а в армії досі є проблема паперової бюрократії і нові технології проникають туди насилу?
Питання складне, відповідь теж багатокомпонентна. Пункт перший. До повномасштабної війни 2022 року армія чи оборона не були клієнтом, який платив чесні гроші постачальникам. І ніхто робити щось під них, під їхні обіцянки, не хотів. Тобто знаходилися причини, чому ось ті ж самі умовні розумні політики робили бюджет так, що військові не отримували достатньо для цього або не стежили за тим, щоби йшли розробки. І розуміючи ризики вже з 2014 року, чому центральна влада нічого не зробила, не знесла бюрократичні організації, наприклад, Укроборонекспорт? Навіщо потрібно це пляшкове горлечко? Треба було прийняти нові регулюючі норми, що ось, будь ласка, виробляєте зброю. Держава має право купити, взяти будь-який ваш експортний контракт, найнижчий, за найнижчою ціною купити стільки, скільки вважає за потрібне. Все інше – без проблем продавайте за кордон.
Друга частина відповіді. Коли все почалося, найбільшою проблемою виявився менеджмент. Є хороша приказка: подаруй не тій людині курку, яка несе золоті яйця, і вона у нього збитковою буде. Думаю, державі треба було в першу чергу від бізнесу просити не гроші живі, а живих людей, і кожному нарізати завдання. Бізнес здатен допомогти тим, аби взяти конкретні задачі на аутсорс безкоштовно. Бізнесмени думають по-іншому: розуміють вартість грошей, вартість часу та негативні наслідки від бюрократичного процесу і всередині себе намагаються всі процеси випрямити, як тільки можна, тому що це конкурентне середовище. І в першу чергу потрібно було багато проблемних речей віддати їхньому управлінню. І процес просто біг би швидше. Сьогодні він біжить вимушено, тобто всупереч, а повинен бігти природним шляхом. В Україні в корпоративному секторі величезна кількість мегаталановитих людей.
- Дрони – те, про що говорилося не раз. У нас багато різних дронів, і немає по-справжньому масових моделей…
Скажу як не фахівець. Наприклад, нам потрібен безпілотник, який летить на 10 км, несе з собою 3-кілограмовий заряд. Ми, умовно, оголошуємо конкурс – хто дешевше продасть нам 10 тисяч таких штук. Але для того, щоб взяти участь у тендері, дайте, будь-ласка, по 5-10 зразків від кожної компанії. Далі – незалежні випробування, перемагає найсильніший, всі переходять на виробництво моделі, що перемогла, завдання спрощене максимально. Це нормальна ринкова історія. Попит породжує пропозицію. Сформувати потрібно тільки правильний чесний попит.
