Ймовірне призначення Майкла Волца на посаду радника новообраного президента США Дональда Трампа з національної безпеки – зокрема з метою розв'язання питання війни в Україні – дозволить Сполученим Штатам у своїй зовнішній політиці застосувати серйозний бойовий досвід кандидата і багаторічну практику прийняття рішень на вищому рівні.
Волц у своїй напівавтобіографічній книзі «Воїн-дипломат: битви зеленого берета від Вашингтона до Афганістану» (Potomac Books, листопад 2014 р.) пише, що навіть найкращі представники військово-політичної еліти США вважають, що інші країни, особливо Європа, поступаються Сполученим Штатам, і США не дуже й потребують їхньої допомоги. Про Україну він взагалі не згадує.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
У 2020 році уродженця штату Флорида Волца було обрано до Конгресу. В 2022 році він підтримав військову допомогу Україні з боку США, але в 2024 році - проголосував проти. Ключова тема його книги – протистояння безстроковій підтримці триваючих війн у різних країнах з боку США.
Рютте зустрівся з Трампом у Флориді
Волц пише, що під час навчання у Військовому інституті Вірджинії він набув досвід, який змінив його життя і навчив дисципліни, прагнення до досконалості й поваги до традицій.
Військовий інститут Вірджинії, який іноді називають «Вест-Пойнт півдня» – один з найдавніших військових навчальних закладів США. Там Волц вивчав міжнародний бізнес і міжнародні відносини. Європейці, які вважають, що Волц, як «типовий» американський політик, не знається на географії та історії, помиляються.
В книзі зазначається, що навчальна програма в інституті, незважаючи на політичну полеміку, яка там часом відбувається, традиційна і сувора, академічні стандарти високі.
Найвідоміший, принаймні у 20-му столітті, випускник інституту – начальник штабу армії США Джордж К. Маршалл, який успішно організував мобілізацію і сприяв перемозі Сполучених Штатів з перевагою у забезпеченні й промисловому виробництві під час Другої світової війни.
Після війни Маршалл запровадив масштабну американську інвестиційну програму, яка перезапустила європейську економіку і зрештою зробила Європу найбагатшим континентом. В інтерв’ю 2024 року Волц зазначив, що саме Маршалл надихнув його поступити у Військовий інститут Вірджинії.
Протягом року Волц навчався за кордоном, в університеті Валенсії. Він пише, що приємно провів час і вивчив іспанську, але станом на 2024 рік його іспанська «заіржавіла».
У 1996 році Волц закінчив інститут з відзнакою за високі досягнення в навчанні й підготовці та здобув звання лейтенанта армії США. Потім він навчався у школі рейнджерів і чотири роки служив у танковому підрозділі на базі Форт Стюарт у штаті Джорджія.
Згідно з біографією, під час служби наприкінці 1990-х років його було відряджено на Близький Схід, ймовірно, в рамках розгортання американських військ у Кувейті.
Після терористичної атаки Аль-Каїди на США 11 вересня 2001 року Волц приєднався до групи спецназу Національної гвардії армії США та був направлений в Узбекистан. Основною місією була підтримка американських спецпризначенців, які воюють в Афганістані. Тут Волц пройшов підготовку спецназу – один з найжорсткіших бойових курсів США – і отримав такий омріяний зелений берет.
Завдяки підготовці й зв’язкам у Білому домі він стає радником міністра оборони Дональда Рамсфелда, потім – міністра оборони Роберта Гейтса. Пізніше обіймає посаду радника віцепрезидента Діка Чейні з питань країн Південно-Східної Азії.
У 2006 році, під час перерви в роботі на цивільній посаді, Волц вперше бере участь у бойових діях у складі загону «зелених беретів», дислокованого в Афганістані.
Пізніше він тісно співпрацює з командос із Об’єднаних Арабських Еміратів, які становили більшість бійців, та афганськими військовими. Він розповідає про тактичні успіхи у знищенні повстанських груп і одночасне розчарування через повідомлення в ЗМІ про операції талібів, які переплюнули американців.
У 2009 році було вбито і поранено американських військових, які шукали дезертира на ім'я Бо Бергдал. Команда Волца брала участь у пошуках.
Він критикує намір Білого дому спотворити ситуацію, зобразивши Бергдала героєм, якого під час бою захопили таліби.
Пізніше він звинуватив Пентагон у спробі скасувати звинувачення Бергдала в дезертирстві, адже, за словами Волца, військове керівництво намагалося уникнути поширення скандалу в ЗМІ та не бажало визнати некомпетентність командирів Бергдала. Подібні приховування, пише Волц, і є недоліком американської армії.
Частково неприязнь Волца до військових установ США, певно, полягає у ворожості, що спостерігається у більшості професійних армій між підрозділами танкістів, артилеристів і піхотою «Великої армії» та (принаймні за їхніми словами) «елітними» бійцями зі спецпідрозділів і командос.
У книзі Волц розповів про ситуацію на афгано-пакистанському кордоні. Спостерігаючи за талібами з пагорба, він по радіостанції сперечався з полковником артилерії, що сидів у засідці за десяток кілометрів, чи можна американцям стріляти по повстанцях, що намагаються перетнути кордон Пакистану, адже це може спровокувати мінометний обстріл американських і афганських солдатів.
Полковник зрештою виграв у цій суперечці. Вражає те, що Волц наважився підвищити тон на старшого по званню, коли їхню розмову чули інші.
Більшість українських читачів би відмітили, що для полковника Волц був не просто «зеленим беретом», а радником самого міністра оборони. І будь-який полковник би добре зважив, чи варто в такій ситуації дорікати за недотримання субординації.
Ветерани війни в Україні, ймовірно, відзначили би вражаючий професійний досвід Волца як у бойових діях, так і на цивільних посадах, зокрема воювання проти повстанців, боротьбу з наркотиками, участь у спецопераціях і бойових діях низької та середньої інтенсивності.
Українські солдати на передовій – особливо перебуваючи в поганому настрої, в холоді та сирості – напевно, зауважать, що найдосвідченіший військовий експерт адміністрації Трампа – хоча, безсумнівно, і заслужено нагороджений медалями за хоробрість у бою – ніколи не стикався з рівним противником у звичайній війні. Важко зрозуміти, що працює, а що ні на полі бою в російсько-українській війні, допоки не потрапиш під вогонь російської артилерії або удар крилатою бомбою.
Розповіді Волца про бойовий досвід досить скромні, проте в книзі багато роздумів. На думку Волца, відповідно до доктрини «зелених беретів», військова політика США за кордоном не може бути ефективною без розуміння менталітету іноземців.
Він відмічає скептицизм афганців (насправді військових з ОАЕ та Європи), які вважали, що підтримка демократії в Афганістані з боку США, ймовірно, не триватиме довго. Волц відверто вказує на те, що на створення боєздатної армії Афганістану пішли би десятиліття, а політики, які стверджували протилежне (зокрема його керівництво пізніше), брехали.
Волц пише, що натівські війська в Афганістані – він називає чехів, французів, поляків і голландців – були обмежені правилами ведення бойових дій, які не дозволяли їм робити багато, тож вони сиділи по своїх базах. Він каже, що найчастіше саме американські військові були більш професійними, кращим було також їхнє озброєння і забезпечення.
Напевно, найбільш красномовна фраза з книги, де Волц цитує одного із сержантів підрозділу «зелених беретів»: «Сер, це не має сенсу. Наша місія в Афганістані – тренувати афганців чи європейців?»
Інша цитата стосується абсурдної писанини, суперечок і нескінченних дозволів, щоб нарешті атакувати ворога: «Мої люди жартома називають нашу місію "контрбюрократією", а не "боротьбою з повстанцями"».
Хоча книга і досі актуальна з точки зору боротьби з повстанцями (США можуть перемогти, уряд Карзая може вистояти, Талібану не вдасться зберегти вплив чи набути популярності, американські виборці можуть бути певні, що все це вартує податків, які вони платять), думка про те, що американське політичне керівництво – безхребетне і має змінитися і «набрати масу», відповідає поглядам Трампа.
У своїх недавніх заявах Волц припустив, що США мають серйозні важелі впливу, щоб змусити Росію сісти за стіл переговорів та припинити війну в Україні, і що велику роль може зіграти домовленість із Саудівською Аравією про зниження цін на нафту, що дозволить послабити економіку РФ.
Нарешті читач ще більше задумається, чи дослухається Трамп до жорсткої та геополітично надійної поради Волца щодо України та Росії? Або, як полковник артилерії на кордоні з Пакистаном, просто проігнорує?
