Скрутне становище дітей – тисячами викрадених та відправлених до Росії на перевиховання – це скандал, про який знають занадто мало людей.
Незаконна війна Росії проти України стала тривалою трагедією для її народу, але мало хто постраждав більше, ніж українські діти. Понад 20 000 дітей були насильно депортовані на окуповані Росією території, до Росії та Білорусі, відірвані від своїх сімей та домів. Хоча міжнародне право чітко забороняє такі дії, цих дітей помістили в російські сім’ї, деяким навіть надали російське громадянство, щоб стерти їхню українську ідентичність.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Викрадення дітей є частиною більшої, системної операції, що здійснюється під контролем російської влади. Звіт Школи громадського здоров'я Єльського університету виявив щонайменше 43 табори по всій Росії та окупованих територіях, де утримують українських дітей та піддають їх так званому "перевихованню". Російські чиновники стверджують, що ці табори дають їм "патріотичну" освіту, але їхня справжня мета значно зловісніша. Дітей змушують прийняти проросійську ідентичність, одночасно позбавляючи їх національної та особистої спадщини. Найвіддаленіший із цих таборів знаходиться в Магадані, приблизно за 6 276 кілометрів від України – в місці настільки віддаленому, що воно ближче до США, ніж до українського кордону.
Історії, що виходять із цих таборів, просто жахливі. Діти, яких відправили до таборів буцімто "на оздоровлення й відпочинок", зазнали психологічних маніпуляцій і навіть фізичного насильства. У жовтні 2022 року дітей з окупованої тоді Херсонщини відправили до закладів у Криму нібито на двотижневі канікули. Натомість їх піддали програмі перевиховання, де їм сказали, що батьки їх покинули. У таборах із такими назвами, як "Мрія" та "Сонячний", дітей змушували постійно слухати російський гімн і карали за будь-які прояви незгоди.
ВИТЯГ З ТЕКСТУ: Якщо міжнародна спільнота не вживатиме заходів, ми ризикуємо втратити ціле покоління українських дітей через режим, який прагне стерти їхню ідентичність.
Ось історія Владислава – 16-річного хлопця з Мелітополя, якого захопили під час спроби втекти з обложеного міста. 90 днів його тримали в російській в'язниці, змушували щодня прибирати камеру тортур, витираючи кров інших людей, яких жорстоко катували. За час полону Влад став свідком неймовірно жахливих речей, у тому числі самогубства співкамерника. Емоційні шрами від цього періоду залишаться в нього на все життя, але йому пощастило - його врятували. Багато інших досі страждають у цих кошмарних умовах.
Міжнародна реакція
Міжнародна реакція досі була повільною, але зараз набирає обертів. У вересні на Четвертому Саміті Перших леді та джентльменів у Києві світові лідери зібралися під патронатом першої леді України Олени Зеленської, щоб зосередитися на безпеці дітей. Було підписано спільну декларацію із закликом до об’єднання глобальних зусиль щодо захисту прав дітей під час збройного конфлікту. Саміт ухвалив рішення розпочати скоординовані проєкти, спрямовані на ідентифікацію, розшук та повернення викрадених українських дітей. Мета полягає в тому, щоб об’єднати міжнародні ресурси та експертні знання задля безпечного повернення цих дітей, а також надати підтримку переміщеним сім’ям.
Це тісно співвідноситься з Самітом майбутнього ООН, на якому було розглянуто питання захисту дітей у зонах конфліктів. У світі, де війна, на жаль, досі є реальністю, ООН має зосередитися на створенні надійніших механізмів захисту найбільш вразливих – дітей. Якщо існуючі механізми є недостатніми для запобігання масовим викраденням дітей в Україні, то як можна сподіватися на захист дітей у майбутніх конфліктах?
Попри ордери, видані Міжнародним кримінальним судом (МКС) на арешт Владіміра Путіна і уповноваженої з прав дітей Марії Львової-Бєлової, практичне застосування міжнародного права залишається неможливим. Коли керівництво Росії відвідує такі країни, як Монголія чи Південна Африка, їх не притягують до відповідальності за скоєні злочини. Міжнародна спільнота повинна робити більше, ніж просто видавати ордери на арешт – вона повинна тиснути на Росію, щоб повернути цих викрадених дітей, і однозначно засудити ці дії як акти геноциду.
Час має вирішальне значення. Якщо міжнародна спільнота не вживатиме заходів, ми ризикуємо втратити ціле покоління українських дітей через режим, який прагне стерти їхню ідентичність. Перед лицем цих звірств Україна повинна перемогти – не лише задля свого суверенітету, а й заради своїх дітей. Якщо ми стоятимемо осторонь і дозволимо цим злочинам продовжуватися, то ми відмовимося від принципів справедливості та людяності, що лежать в основі міжнародного права.
Канада вже взяла на себе лідерську роль, створивши міжнародну коаліцію для повернення українських дітей, і планує провести конференцію з цього питання наприкінці жовтня. Катар також долучився до підтримки ініціатив щодо порятунку цих дітей. Але потрібно зробити набагато більше. Великій Британії необхідно чинити на Росію узгоджений тиск – як політичний, так і фінансовий, щоб забезпечити повернення цих дітей. Кожен день, що минає без дій, – це ще один день, коли ці діти залишаються в руках своїх викрадачів.
Ми не можемо і не повинні відвертатися. Викрадення українських дітей – це злочин, який вимагає єдиної, рішучої відповіді. На карту поставлена наша спільна людяність, і ми зобов’язані перед наступним поколінням діяти, поки не стало занадто пізно.