Легендарному українському фешн-бренду Poustovit — 25!

Цьогоріч український бренд Poustovit cвяткує своє 25-річчя. У сфері української моди Лілія Пустовіт у багатьох аспектах була першопроходцем. З 1997 по 2024 рік вона створила понад 60 різних колекцій.

Після 2008 року, коли колекція Лілії Пустовіт була представлена на Лондонському тижні моди, одяг від української дизайнерки вперше почали продавати в найвідоміших концепт-­сторахЛондона, Парижа, Токіо й Сеула.

Нещодавно відбувся 55-й сезон Ukrainian Fashion Week. Попри повномасштабну війну модна індустрія в Україні не лише вижила, а й розвивається та підтримує тих, хто сьогодні в першу чергу цього потребує. Питання — завдяки чомуце можливо? — стало наскрізним у інтерв'ю Лілією Пустовіт.

Ліліє, що ви думаєте про нашу стійкість взагалі та резистентність нашої моди зокрема? Бо мода — це не про «бенкет під час чуми».

Почну відповідь з того, що допомагає нам всі виклики долати.

Вважаю, що з одного боку, всі, хто зараз живе в Україні, ухвалили таке рішення залишитися-повернутися, – це адреналінщики (усміхається). Ми самі вирішили втілитися (з езотеричного погляду) саме тут, у цій країні, та реалізуватися. Нам нецікаво жити деінде, наприклад, у Швейцарії, в них мало що відбувається (усміхається). По-друге, територія України —перетин всіх енергетичних та фізичних шляхів.

І, по-третє, для нас мода ніколи не мала порожнє звучання. Давайте пригадаємо, як чепурилися, одягалися наші прабабусі, бабусі? Та як вони шили-вишивали? По вишивці, по кольорах було зрозуміло, з якого вона походить села, а село — з якого регіону. Такісторично склалося, що ми любимо гарно виглядати, слідкуємо за модою.

Нещодавно відбувся ювілейний 55-й Тиждень моди, перший від початку повномасштабного вторгнення. Як прокоментувала Ірина Данилевська, співзасновниця та CEO

Ukrainian Fashion Week: «Об’єднавшись, українські дизайнери та Ukrainian Fashion Week разом пройшли складні два з половиною роки повномасштабної війни, представляючи Україну в усьому світі та зберігаючи нашу індустрію під час чотирьох International seasons у межах ініціативи Support Ukrainian Fashion. Сьогодні ми демонструємо світові нашу творчу силу і мужність, повертаючи Ukrainian Fashion Week до Києва».

Наш Ukrainian Fashion Week (UFW), на мою думку, у світовій п'ятірці подібних тижнів. Причому що наша країна далека по багатьох показниках від умовно 5-го місця у світі. Однак у нас є власний Тиждень моди, який існує з 1997-го року і став першим на території всієї Центральної та Східної Європи.

Справжній Тиждень prêt-à-porter. І я щаслива, що свого часу долучилася до його створення. Ідеєю проведення такого Тижня зі мною поділився Сергій Бизов, коли ми перебували у Франції. Тоді замислилася, наскільки це реалістично: де Париж, а де Київ?

Я була не стільки за Тиждень моди, скільки за «змінювати вулиці», робити більш доступний, зрозумілий одяг. Але насправді цей крок щодо створення UFW був вірним. І ми від самого початку не пасли задніх! У Парижі у кінці 90-х відбувалося по 50 показів на тиждень, і в Україні — 50! (усміхається)

Звичайно, це вершина айсбергу. У нас ніколи не була розвиненою індустрія моди, не було ресурсів продавати, виробляти. Кожен, як міг, крутився самотужки. Однак сьогодні, попри всі труднощі, українська мода доволі потужна. І завдяки новітнім технологіям, і через активну молодь, яка любить моду, молодих талановитих дизайнерів. Є імена, з яких все починалося, є багато нових імен, які підживлюють цю річку. Річка має текти.

Ви — одна з перших в Україні, хто почав працювати з національними мотивами, задовго до того, як автентика стала модною. Що вас передусім закохало в українські традиції?

Наше покоління переважно зростало космополітичним. Я навчалася у школах Криму, Молдови, у місцях, де добре не вивчали українську культуру. Так, канікули часто проводила в однієї бабусі на Вінниччині, а там це ставки, вишневі садки, колоритне спілкування бабусі з її сусідками… Але першийсильний поштовх до занурення у наші традиції дала моя подруга, американка з Атланти.

Вона, іноземка, перша з мого оточення поїхала до Карпат і привезла з етнічного Косівського фестивалю унікальні сорочки, якими ми щиро всі захопилися. Це відбулося у 1999 році, бо у 2000-му я вже сама поїхала до Карпат. Ми поїхали до Косова великою компанією зустрічати Різдво. Ходили на ринок по сирні коники, грибики, бринзу та дримбу.

Промовляю ці назви, наче поетичні рядки цитую. Тоді вперше місцеві хлопці поставили мене на лижі. Показали нам обрядовий гуцульський танець «Аркан». А вже у 2004 році всі ці наші друзі- гуцули були на Майдані. Ночували в нас, приходили до нас помитися-відпочити. Так відбувалося на особистому рівні знайомство українців одне з одним, певним чином, зшивання країни. Так, можна сказати, моя національна самосвідомість почала прокидатися з 2004 року.

Кілька років тому, за кілька місяців до повномасштабної війни, коли я писала книгу про жінок науки та культури, зокрема есей про вас, ви наголосили, що свою місію вбачаєте у тому, щоб нести в українську культуру прийняття сучасних цінностей, а світовій культурі транслювати те справжнє, що є в наших живих, багатих на енергію традиціях. Як ви це прокоментуєте з позиції сьогодення?

Моя місія не змінилася. Констатую. Дуже багато речей у контексті просування української культури мовою моди я з командою робили першими. Показ колекції у 2004 році, розкладали крайки (крайка — досить вузький пояс, за допомогою якого утримувався стегновий незшитий, а пізніше зшитий одяг — ред.).

Модель, яка завершувала той показ, була вагітною, і вона притиснула до себе рушник. І це було дуже важливим, емоційним, зворушливо українським акцентом.

Після Помаранчевої революції почала вивчати українську етніку. Ходила на лекторії до музею Івана Гончара. Відвідала дуже цікаві лекції з «Езотерики українського мистецтва». Під враженням лишилася від розповіді, як то бабуся, коли привчала онуку шити, то спочатку голкою проколювала їй долоню, щоб голка «відчула» її кров. Тобто такі ритуальні речі.

Вам ніхто не проколював, не було такого досвіду?

Ні-ні (усміхається.) Я серйозно ставилася до вивчення української культури, писала конспекти. Зараз із захопленням читаю книжку Громовиці Бердник, доньки відомого письменника-фантаста Олеся Бердника, яка після зустрічі та спілкування з карпатським мольфаром Михайлом Нечаєм написала книгу «Знаки карпатської магії», зробивши Нечая головним героєм твору. Це той самий мольфар, який ще в 2011 передбачив війну та загинув.

Мольфар Нечай був справжнім провідником між давніми знаннями й нами, сучасниками. Інші мольфари зазвичай не відкриваються людям. Відчуваю внутрішню потребу у таких книжках. Бо я за своєю природою — шукач, весь час шукаю знання.

Озираючись на історію вашого європейського бренду з українським корінням, ви дійсно з командою багато в чому були й залишаєтеся першими.

Мій бренд у багатьох моментах є першопроходцем у світі української моди. Ми вчилися торувати шлях і собі, і іншим. Бренд Poustovit одним із перших став приділяти увагу розробці персональних digital принтів для суконь. Розпочали співробітництво з відомими графіками та художниками, наприклад, з Павлом Маковим, а також знайшли натхнення у творчості Олександри Екстер, Тетяни Яблонської.

Саме ми робили перші серйозні колаборації з великими світовими й вітчизняними брендами: стали розробником дизайну інтерфейсу для смартфонів Nokia Belle, співпрацювали з Інтертопом щодо бренду Braska, з «Моршинською». Моя робота в різні часи доводила, що український бренд може бути адекватним, крутим, сучасним.

Нині ж мода здебільшого «діджейська», нові дизайнери здебільшого, як діджеї, «міксують» напрацювання попередників… Є, звичайно, й справжні «композитори», які «пишуть» тонко й складно свої оригінальні твори.

Однак споживачами, які не виховані у певних контекстах, важко сприймається їхня творчість. Тому доводиться «слухати» або старе, або «діджеїв» (усміхається).

Мода – один із потужних каналів комунікації. За даними дослідження Brand Ukraine про сприйняття українських брендів за кордоном, дві ключові сфери суспільного життя, зяких світ знає найбільше відомих українців, — це політика і спорт. На третьому місці — бізнес, а четверте розділили музика та модна галузь. Який бачите зв’язок між попитом на продукцію Made in Ukraine і формуванням позитивного іміджу України у світі?

Коли я тільки починала свою кар'єру, я була дуже натхненна всілякими бельгійськими, японськими дизайнерами, мені подобався мінімалізм, урбан з деталями, народними, жіночними, але не прямолінійно, не ультра, бо завжди уникала всього агресивного. Однак мої іноземні наставники казали: «Ліля, Україна — це буяння кольорів, це різноманітні квіти».

Минули роки. Україна дійсно настільки різна, в ній і лаконізм- мінімалізм, і вибухи яскравого, бо наша країна розташована посередині, на стику. І в цьому розмаїтті, толерантності співіснування всього різного наша сила.

А ще одна таємниця нашої позитивної репрезентативності — в енергетично потужних, загартованих багатьма викликами українських жінках. Енергія наших дівчат вже інтегрована в Європу та підживлює її зсередини. З початком повномасштабної війни саме наші жінки відкрили багато бізнесів за кордоном: і ресторани, і салони краси, і магазини та ін.

І виїхало чимало наших митців, носіїв креативної енергії, і вони вже залучені у різні міжнародні нетворкінги. Наші капелюхи, прикраси не сплутаєш із жодними іншими. Багато наших брендів помітні.

Розкажіть, будь ласка, про соціальні проєкти свого бренду під час війни. Над чим працюєте зараз?

Support by Poustovit, присвячений Києву, розвивається з 2017 року. Унісекс худі з вишивками «Лівий берег, Правий берег» талистком каштану настільки круто сприйняли діти, молодь, що люди вишикувались у черги біля нашого офісу.

Від Support by Poustovit ми регулярно відраховуємо на БФ «Голоси Дітей»

(www.voices.org.ua), БФ «Ветеранка» (www.uwvm.org.ua), ГО «Берегині з Ірпеня», на дрони.

З початком великої війни з’явився дроп «Воля» з принтом українського прапора і словами Glory to Heroes. З травня 2022-го ми зробили особливу для нас шовкову хустку з віршами Ліни Костенко. Для нас честь, що велика поетеса погодилася на співпрацю та дозволила друк своїх віршів.

Наша сувенірка з каштанами на кожному кроці. Щаслива, що ми це зробили першими. Відчувала, що мені це потрібно, й робила. Так, ми з командою завжди трохи попереду. Коли нас наздоганяють,замислюємо щось інше, ще грандіозніше! (усміхається).

Соціальні проєкти (розробляли футболки, прикраси) ми робили й для Intertop, для Superhumans Center.

Ще цього року до Дня Вишиванки запропонували проявитися у гарній ініціативі — залучити, об'єднати велику кількість людей та розіграти одну з моїх ексклюзивних вишиванок. Це дуже добре спрацювало!

Бо до цієї ініціативи була переконана, що тільки важко працюючи, маємо донатити та відраховувати на допомогу.

Бренду Poustovit виповнилося 25 років, дуже красивий вік! Про що мрієте, що хочете побажати своїй фешн-дитині на наступні чверть століття?

Точно вірю, що наступні 25 років мого бренду будуть класними! (усміхається).

Я впевнена в цьому. Раніше, у дитинстві, колиповерталася зі школи додому, я казала собі: приїду сюди згодом великою відомою людиною. Все справдилось. І ось нині думаю – не треба було себе обмежувати однією країною, а треба мріяти глобально (усміхається).

У моєму випадку все пов'язано з Україною, з її сильною енергетикою. Мій стиль життя, який став певною моделлю для сучасниць: я — реалізована незалежна жінка, я народила чудову дівчинку у зрілому віці, моя цікавість до світу з роками лише зростає.

Один канал інформації для мене – завузько. Я люблю природу та людей.

Для мене важливо бути людиною, яка тримає свою екосистему завдяки своїм моральним цінностям.