Росія завдає ракетних ударів по Україні кожного тижня. Всього, за даними Повітряних сил ЗСУ, агресор випустив по Україні більше 7 500 ракет за останні 2,5 роки. Третина – майже 3 000 з них – це крилаті ракети Х101, та Х55/Х555, які запускають з літаків стратегічної бомбардувальної авіації, зокрема Ту-95 та Ту-160, розроблених ще у Радянському Союзі.
Унікально, але колись такі літаки були й на озброєнні в Україні, але наша країна відмовилась від цієї зброї, оскільки не є агресивною державою, та й утримувати її занадто дорого. Втім, деякі з них залишилися в Україні як музейні експонати. І Kyiv Post вирушає до Полтави, щоб побачити те, чим Росія бомбардує Україну.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ми їдемо не самі. З нами – пілот американських ВПС Крістофер Стюарт, який має кілька тисяч годин нальоту на F-16. Ми хочемо побачити його оцінку цих бойових машин!
Удар по поліції у Харкові: рятувальні роботи завершені
Тут за цими літаками доглядають дуже ретельно, і вони виглядають як нові. Костянтин Поліщук, наглядач музею, показує нам перший експонат – Ту-95. Цей турбогвинтовий бомбардувальник почали розробляти ще в часи Сталіна. Він задумувався як конкурент американського В52.
«Перший свій політ ТУ-95 здійснив у 1955 році, літак є старожилом радянської авіації, вперше в СРСР створили літак для виконання стратегічних завдань. Його робили, щоб завдавати ядерних ударів по території США. Передбачалося, що дальність його буде до 12 000 кілометрів, але цього було недостатньо, щоб долетіти до США і повернутися. Вважалося, що буде достатньо скинути бомби на території США. Теоретично, можна було покинути літак, приводнитися в океані і сподіватися, що пошукові групи знайдуть», - розповідає Поліщук.
Втім, літак постійно допрацьовували, зробили можливість дозаправки в повітрі, підвищили дальність польоту. Цей літак – вукомплектації МС, останнє покоління цього бомбардувальника.
«Саме такі літаки зараз стоять на озброєнні у Росії – країни-агресора, і вона їх використовує для ракетних ударів по Україні 2:45 Вони обладнали пілони під крилами, і розміщують ракети на зовнішніх пілонах», - каже Поліщук.
Ми заходимо всередину і те, що бачимо, вражає – незважаючи на те, що літак нібито аж останнього покоління, все тут – наче в часи Другої світової – усюди ручне керування, автоматизція – мінімальна. Крістофера Стюарта це дивує, він згадує літаки кінця 1940-х.
«Виглядає скоріше як Б-29, чи щось старіше. Так, тут цікава конфігурація двигунів, літак не реактивний, а турбогвинтовий, може далеко летіти, але, якщо чесно, я б краще хотів, щоб він був моєю ціллю і я його збив», - каже американець.
Відсутність автоматики диктує вимоги до того, щоб членів екіпажу було більше – тут їх аж 7, у тому числі один кулеметник у хвості, наче у В-17 «Літаюча фортеця» часів Другої світової.
«Екіпаж в цьому літаку – 7 чоловік. 6 в передній частині, і ззаду знаходиться радист-стрілець, який по літаковому переговорному пристрою зв’язується з екіпажем. В цьому літаку – в передній частині два пілота, командир і його помічник. За командиром – фахівець зв’язку, який відповідає за все обладнання зв’язку, за правим пілотом – пульт бортінженера, який обладнаний всіма необхідними приладами, що показують всі параметри роботи двигунів та систем», - каже Поліщук.
Цей літак, здо речі, так і не обладнали системою екстреного катапультування. Екіпаж мав покидати його як у старі добрі часи.
« Літак не має катапульти, по центру в проході знаходиться трап-евакуатор, за допомогою якого екіпаж покидає літак через люк у випадку аварії», - каже Поліщук.
Нас найбільше цікавить крісло оператора – саме тут в російських літаках сидить та людина, яка безпосередньо здійснює воєнні злочини.
Крістофер каже – цей літак ніколи не зрівняється з В52 хоча б тому, що такі машини вимагають великих грошей на обслуговування та постійну модернізацію, яку росіяни не проводять. На це вказує й те, що зараз на крилі у російських ВПС трохи більше 20 таких літаків, хоча ще на початку повномасштабного вторгнення було більше 40.
«З одного боку, США досі експлуатують Б52, які почали літати у 1952 році. Але різниця з цими літаками полягає у тому, що Америка постійно модернізує ці літаки, усучаснює озброєння, електроніку, системи управління. Тому, хоч їм 70 років, але вони цілком сучасні», - каже Стюарт.
А ось і інший дальній бомбардувальник – Ту-160, вже повністю реактивний, і він був розроблений вже у 1980-х як альтернатива американському В1В. Втім, випустили їх дуже-дуже небагато, наразі Росія має лише 18 таких бойових машин. А цей літак – єдиний у світі музейний експонат.
«Цей літак входив у число 19 Ту-160, які були поставлені на озброєння в СРСР з 1981 по 1990 роки, знаходились вони на авіабазі в Прилуках у важкому бомбардувальному авіаційному полку. Він єдиний лишився з цих 19. 8 літаків Україна передала РФ, 10 були утилізовані, а 1 за згодою сторін було перетворено на музейний експонат», - каже Поліщук.
Цей літак задумувався як дуже швидкий, в польоті його крила можуть змінювати стріловидність. Втім, Росія використовувала його лише як платформу для завдання ударів ракетами Х55 по Україні. За допомогою ось такого пристрою.
« По центру літак має два вантажні відсіки – перший і другий. В них знаходяться ось такі барабани, які є спеціальним обладнанням для розміщення крилатих ракет по 6 на кожному. При здійсненні пусків ракет відкриваються створки відсіку, штурман скидає одну ракету, вона падає і лягає на курс, барабан провертається, виходить на пуск наступна ракета. За одну хвилину скидається 6 ракет. А за 2 хвилини він запускає весь свій боєзапас із 12 ракет», - показує Поліщук.
Всередині цей літак дуже тісний і перенавантажений електронікою, за яку відповідає окрема людина.
«В другій частині кабіни знаходиться перший правий штурман, або штурман-оператор, його завдання – навігація і бойове застосування ракет. Саме він відповідальний за пуски ракет. Тут знаходиться лівий штурман, який відповідає за всі системи електрозабезпечення, які доволі складні, а також за весь комплекс оборони літака, в тому числі системи активних перешкод», - розказує Поліщук.
Екіпаж тут – 4 людини, крім двох названих ще є і пілоти. Місце командира дуже специфічне – зокрема, замість класичного штурвалу тут є ручка керування, як у винищувачі. На думку Крістофера Стюарта, виглядає дуже оригінально в бомбардувальнику.
«Чорт забирай, та цей літак величезний!», - вражений американець.
Втім, на його думку, все одно цей літак 1990 року випуску виглядає на 30 років старшим.
«Це 1960-ті. Радари та електронна начинка виглядають як у F-4 десь 1959-1960 років. Це точно не виглядає як літак 1990 року випуску», - каже Стюарт.
Він зауважує, що багато систем тут давно можна було би покращити й автоматизувати. Втім, і в Росії більшість літаків цього типу літають в ось такому вигляді.
«Багато речей можна було б автоматизувати, більшість контрольних органів, те, чого ти торкаєшся, рухаєш, коли летиш. Наприклад, можна було б звести всі органи управління до комбінації важелів управління двигунами та ручки управління польотом. Тоді б ти все мав під рукою і не бігав би очима постійно по кабіні», - каже пілот.
Наглядач музею каже – Ту-160 дуже дороговартісний літак, Росія за останні 30 років збудувала лише один такий, всі інші – використовує ще з часів СРСР, деякі намагається модернізувати. Тому й не дивно, що вона використовує для ударів по Україні застарілі Ту95, які все частіше виходять з ладу. Бо їх не шкода.
«Росія використовує саме ті літаки, в яких закінчується ресурс. Літаки і технічно і морально застарілі, але вони все ж є платформою для ракет, і їх поки що можна так використовувати», - розказує Поліщук.
Наш американський колега стверджує – добре бачити, хоч такі застарілі моделі, але в гарному і доглянутому стані. Але наголошує: в цьому музеї Україна повинна мати в майбутньому інші літаки – символи української звитяги.
«Я чекаю того дня, може, він настане років через 20, я хотів би до нього дожити, коли я побачу тут F-16, бо вони допомагають вам перемогти у цій війні », - каже Кріс Стюарт.
