Революція Гідності — наймасштабніша революція в історіі незалежної України

Сьогодні вся Україна відзначає 31 рік незалежності. На головній вулиці столиці Хрещатику розташувався «парад» знищеної військової техніки росіян, на якій вони приїхали знищувати та захоплювати мирні українські міста. Це видовище наочно символізує незламний та волелюбний українській дух і бажання стояти за свою країну до кінця.

Знищена техніка простягається від Майдану Незалежності, у центрі якого монументально височить тріумфальна колона, яка уособлює незалежності України. Це дуже символічно, адже це місце є певною мірою сакральним для кожного українця. Адже 8 років тому саме на цьому місці відбулася одна із найважливіших подій в історії незалежно України. Революція Гідності або Євромайдан показали всьому світові, наскільки українцям притаманний дух незалежності. Показали, що українці будуть боронити свою свободу до кінця.

Більш того, впродовж останніх трьох десятиліть основні суспільні рухи в Україні географічно зосереджувалися навколо київського Майдану Незалежності.

Адже майдан – це здавна відомий український засіб захисту своїх особистих і громадянських прав та свобод. Засіб дати гідну відповідь на деспотизм влади. А це є неодмінним етапом боротьби як за незалежність держави, так і за утвердження демократії. Майдан як суспільне явище ґрунтується на ідеї індивідуальної та колективної свободи вибору як базової соціальної цінності.

Першим Майданом стала «Революція на граніті» 1990 року. Вона стала важливим чинником здобуття Україною незалежності.

«Помаранчева Революція» 2004 року стала другим Майданом. Тоді люди виборювали своє право на чесні вибори.

Й третім Майданом став Євромайдан або «Революція Гідності» наприкінці 2013 — початку 2014. Тоді українці захистили європейський курс держави, а згодом підтвердили свій вибір, захистивши суверенітет вітчизни зі зброєю в руках.

Цей етап боротьби українців за свої колективні невід’ємні права – за свободу та незалежність власної держави – відомий у всьому світі, адже він став наймасштабнішою подією в новітній історії України.

Експерти визначають вихід українців на вулиці в листопаді 2013 року після відмови уряду підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом епохальним цивілізаційним вибором. А продовження громадських протестів та єднання українців для захисту країни від збройної агресії РФ на сході країни свідчать про надзвичайну важливість саме такого вибору для суспільства. Тож далі пропонуємо вам хронологію перебігу однієї з найважливіших подій модерної історії України, яка свідчить про притаманну українцям волелюбність, силу та незламність.

21 листопада уряд Миколи Азарова вирішив призупинити процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Це сталося в той момент, коли президент Віктор Янукович у Відні запевняв журналістів, що євроінтеграція України триває.

Це обурило значну частину українського суспільства, тому соціальними мережами почав ширитися хештег «Євромайдан». Вже близько 22-ї години на Майдані Незалежності почали збиратися активісти, переважно студенти та журналісти.

29 листопада тодішній президент України Віктор Янукович на саміті ЄС відмовився підписувати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. У центрі Києва знов почали збиратися люди. На місце мітингу почали підтягуватися бійці спецпідрозділу «Беркут».

Вже вночі 30 листопада силовики брутально розігнали студентів на Майдані. Керівництво країни аргументувало це необхідністю звільнити місце для встановлення новорічної ялинки.

Це спричинило нову хвилю протестів. З 1 грудня протести на Майдані Незалежності активізувались. Протестувальники вимагали відставки уряду та позачергових виборів. Цього ж дня біля будівлі Адміністрації президента відбулися сутички з силовиками. Активісти зайняли приміщення Київської міської адміністрації та облаштували там штаб.

На самому Майдані люди розбили наметове містечко, а вдень 11 грудня з‘явилася інформація про підготовку його штурму. Втім активісти звели барикади, і силовики не змогли захопити містечко.

Однак 16 січня Верховна Рада ухвалила так звані «диктаторські» закони, спрямовані на придушення протестів, але це спричинило протилежний ефект.

19 січня колона протестувальників рушила на вулицю Грушевського. Там відбулися масові сутички, протестувальники спалили декілька автобусів силовиків. Цей день отримав назву «Криваве хрещення».

А в ніч на 22 січня на Майдані від вогнепальних поранень загинули двоє протестувальників: Сергій Нігоян і Михайло Жизневський.

На 18 лютого був запланований так званий «мирний наступ на Раду». У цей день в парламенті планували розглянути зміни до Конституції – повернення до її редакції 2004 року, яка наділяла більшими повноваженнями парламент і звужувала повноваження президента. Колона протестувальників рушила з Майдану в бік Ради. Знову почалися сутички з силовиками та з’явилися повідомлення про загиблих.

Того ж дня близько восьмої вечора силовики оголосили про початок антитерористичної операції та приступили до штурму барикад на Майдані з використанням бронетехніки. У відповідь на це на Майдан почали масово з’їжджатися кияни та мешканці інших міст.

Вночі 19 лютого під час штурму Будинку профспілок почалася пожежа. Пожежу в будівлі остаточно загасили вранці 20 лютого, на згарищі знайшли тіло людини.

За даними тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування вбивств на Майдані, штурм Будинку профспілок здійснювався за вказівкою колишнього голови СБУ Олександра Якименка та його першого заступника Володимира Тоцького, керівника центру спецоперацій «Альфа» Олега Присяжного, а також керівника Антитерористичного центру СБУ Андрія Меркулова.

Проте найкривавішим днем Євромайдану стало 20 лютого, коли силовики застосували вогнепальну зброю. Згодом з‘явилося відео, на якому видно, як на вулиці Інститутській снайпери розстрілюють активістів.

У ніч на 21 лютого тривали переговори між Януковичем, представниками Євросоюзу та Росії. Після обіду була підписана угода про проведення позачергових президентських виборів у грудні 2014 року.

Однак 22 лютого Янукович і дехто з наближених до нього чиновників втекли з України. Журналісти та активісти увійшли у резиденцію Януковича в Межигір’ї.

За даними української Генпрокуратури, під час Євромайдану постраждали 2,5 тисячі осіб, 104 з яких загинули. Загиблих учасників Революції гідності назвали «Небесною сотнею». А за даними МВС України, з 18 лютого по 2 березня 2014 року під час виконання службових обов’язків у центрі Києва загинули 17 силовиків.

Усі три українські Майдани, а також відсіч гібридній агресії РФ у східних областях України у 2014 році, і, особливо, запекла оборона країни 2022 року – це прояв триваючої впродовж віків боротьби українців за національну та особисту свободу. Це етапи того історичного процесу, який ми знаємо під назвою українського визвольного руху. Руху, який зазнав протягом минулих століть різних трансформацій, розвиваючись то у формі збройної боротьби, то у ненасильницький спосіб.