130 років тому в Україні народився автор безсмертної To Me You're Beautiful

Серед шанувальників і поціновувачів популярної музики важко знайти того, хто не чув веселу й запальну пісню «Бей Мір Бісту Шейн» (Bei Mir Bistu Shein), у дослівному перекладі українською «Для мене ти красива», також відомою за англійською назвою To Me You're Beautiful.

Лиш послухайте Bei Mir Bistu Shein у виконанні  Guy Lombardo and His Royal Canadians, ви відразу її впізнаєте. 

Її автор, композитор Шолом Секунда, народився  4 вересня 1894 року в невеличкому українському містечку Олександрія Кіровоградської області, яке за адміністративним поділом тих часів входило до Херсонської губернії Російської імперії.

У ті часи Олександрія була невеликим і не надто заможним містечком, у якому проживала велика єврейська громада. Батько Аврахум (Avruhom) працював бляхарем, лагодив металевий посуд, ремонтував покрівлі на дахах. Зароблених грошей ледве вистачало для утримання родини з п’ятьма синами, якими опікувалися його дружина  Геня Рівка (Henya Rivka).  «Мама дуже хотіла дівчинку, бо вже мала п’ятьох синів» – згадував в автобіографії Шолом Секунда. А ще появу на світ шостої дитини затьмарила трагедія – саме цього дня під час купання з друзями у річці втопився другий зі старших синів, восьмирічний Береле.

Маленький Шолом не був позбавлений любові й турботи батьків, однак не знаходив собі місця, нічим не цікавився й почувався нещасливим: «Від батьків я дізнався, що нічого не вмію. Тож часто сидів у кутку й мої очі фокусувалися на чомусь, що бачив лише я. Сльози легко наверталися на очі, але плакав я мало. Нечасто сміявся, бо мало що здавалося смішним. Я не кричав, і мене мало що хвилювало, майже не говорив, бо не мав що сказати. «Що тут говорити? – думав я. – Допоки мене не витягнуть звідси, я залишатимусь у своєму маленькому кутку і напевно медитуватиму…» Старші брати дражнили його, називали Lemeshke, у довільному перекладі з їдиш «невдаха».  

Прізвисько швидко й настільки міцно приклеїлося, що хлопчик сам повірив, ніби це його справжнє ім’я. Шолом Секунда згадував, як батько не раз здіймав догори руки, промовляючи: «За що нас Бог покарав?». Тільки  мама ніколи не називала його «Лемешке», але теж із  сумом казала «моя бідна дитина», щоправда, зауважувала чоловіку: «Несповідимі шляхи Господні».  Родина Секунди була побожною й регулярно відвідувала синагогу.

Попри постійну нестачу грошей, батьки економили й доклали зусиль, аби їхні сини отримали бодай якусь освіту. Не лише у загальній школі, а й відповідно традиції у хедері – початковій єврейській релігійній школі. Однак саме у хедері виявилося, що їхній буцім ні до чого не здатний Шолом зацікавився молитвами та релігійними співами. Ба більше, ще має хист – відмінний слух і чудовий голос. Він швидко навчився читати й незабаром почав виступати на службах у синагозі, читати та співати молитви, хоча був ще дитиною.

Батьків неабияк це тішило, адже син знайшов покликання та у майбутньому зможе зробити достойну й шановну кар’єру – стати хаззн (ведучим і співаком на релігійних церемоніях). Шолом здобув  і повагу братів, вони припинили його дражнити. Як він потім згадував: «У хедері Лемешке зник». Тогочасна Олександрія попри поважну назву насправді була маленьким містечком, де, за спогадами композитора, «не було й сліду торгівлі чи культури». Забудова – переважно невеликі й не надто привабливі одноповерхові будинки. Бізнес не мав шансів для розвитку, а чимала єврейська громада складалася переважно з небагатих ремісників – кравців, шевців, дрібних купців – які, словами Шолома Секунди, «мало що купували, а ще менше продавали».

Відсутність перспектив власної справи та турбота за майбутнє дітей спонукали Аврахума розпродати небагате майно та переїхати до Миколаєва. Але була ще одна, значно вагоміша причина для переїзду. Згідно з царським указом 1791 року, євреям дозволялося компактно проживати лише на певних територіях держави, означених як «межі осілості». Було чимало й інших заборон та обмежень: наприклад, євреям було складно здобути вищу освіту. А ще проросійські шовіністичні організації влаштовували у місцях проживання євреїв погроми, які супроводжувалися грабунком і знищенням майна, каліцтвом і навіть загибеллю мешканців єврейських поселень.  

Якраз на початку 1900-х років імперією прокотилася чергова хвиля погромів, і тривожні новини про це дісталися й Олександрії. Аврахум сподівався, що переїзд до великого промислового міста врятує родину. Однак сподівання виявилися марними: у Миколаєві родині Секунди таки довелося пережити погром. На щастя, майже минулося й родина не постраждала. Їм допоміг сховатися власник будинку, в якому вони винаймали житло. Він не був євреєм, але родині Секунди довелося кілька днів переховуватися й страху вони вдосталь натерпілися.

Після цих сумних подій родина все ж намагалася жити далі. Аврахум і його старші сини заробляли на життя виробництвом металевих конструкцій для ліжок, Геня Рівка народила другу дівчинку (перша з’явилася на світ ще в Олександрії). Шолом продовжив навчання, опанував нотну грамоту, почав з успіхом виступати у синагогах та грати у любительському театрі.  Його голосом і талантом захоплювалися, він став знаменитістю в єврейській громаді, навіть виникла конкуренція за можливість запросити Шолома співати у тій чи іншій синагозі. Попри свій юний вік, він почав заробляти.   

Тим часом найстаршого брата Вавела мали призвати до російської армії, а ще почалися революційні заворушення 1905 року, в місті стало неспокійно. Вавелу вдалося емігрувати до Сполучених Штатів Америки, він оселився у Нью-Йорку й знайшов роботу. За ним до Америки вирушили Аврахум та ще один старший син Мейрл, сподіваючись, що потім до них долучиться й решта родини.

Звісно, вони одразу почали працювати, але заробітків не вистачало, аби перевезти таку багатодітну родину. У Миколаєві на той час крім матері Гені Ривки залишалося ще шестеро дітей – Шолом, три його брати та дві маленькі сестрички.  Перед Аврахумом постало складне питання – необхідно знайти забезпеченого поручителя, який би фінансово підтримав подорож рідних.  Але йому пощастило познайомитися з менеджером, який укладав контракти із хаззнами для виступів у синагогах та артистами для єврейських театрів. Аврахум розповів менеджеру про свого надзвичайно обдарованого сина й таки переконав його сплатити дорогу до Америки Шолому та іншим членам родини.

Наприкінці грудня 1907 року Гені Рівка з дітьми вирушили в довготривалу подорож, і 13 січня 1908 року пароплав з ними та іншими єврейськими емігрантами на борту прибув до Нью-Йорка.

В автобіографії Шолом Секунда яскраво описав перші дитячі враження від Нью-Йорка: гамірні багатолюдні вулиці, яскрава реклама, хмарочоси, метрополітен. Особливо дивували невидані до того елементи побуту: ліфт у будинку, гаряча та холодна вода у помешканні, а ще туалет зі зливом, хоч і у коридорі, але ж не дерев’яний на подвір’ї. Батько зі старшими синами важко працювали, як і раніше до еміграції, виробляючи металеві ліжка, отримували по шість доларів на тиждень. Тому, як згадує Шолом Секунда, винаймали помешкання за площею майже таке, як у Миколаєві, але зароблених грошей вистачало на краще харчування, а найголовніше – було відчуття безпеки.Досить швидко кар’єра юного Шолома пішла вгору, він почав співати у синагогах, а згодом завдяки знайомству та підтримці відомого й авторитетного актора Девіда Кесслера (David Kessler) дебютував на сцені Єврейського театру.

Його успіху суттєво сприяли професійний менеджмент і добре продумана реклама. На афішах зазначалося: «найвідоміший юний кантор як у Східній Європі, так і в Америці», й це дійсно було правдою. Шолом продовжував наполегливо здобувати музичну освіту, не лише вдосконалюючи власні вокальні здібності, а й навчаючись композиції.  Згодом почав сам робити аранжування та писати пісні для зірок єврейської сцени. Його слава зростала й відповідно зростали заробітки, що суттєво впливало на добробут усієї великої родини. А у 1932 році у Театрі Парквей (Parkway Theatre) у Брукліні (Brooklyn) відбулася прем’єра оперети «Зроблю, якщо зможу» (I Would If I Could) Абрахама Блума (Abraham Blum), у якій вперше прозвучала пісня Bei Mir Bistu Shein, музику до якої написав Шолом Секунда, а текст – Джейкоб Джейкобс (Jacob Jacobs).

Хоч  виставу грали лише один сезон, пісня дуже сподобалася глядачам, а за чотири роки Семмі Кан (Sammy Cahn) і Саул Чаплін (Saul Chaplin) написали до неї англійський текст. Bei Mir Bistu Shein стала мегапопулярною у виконанні  Сестер Ендрюз (Andrews Sisters), які записали її у 1937 році. Пісня одразу увійшла до репертуару багатьох знаменитих музикантів як в Америці, так і в Європі, зокрема оркестрів Бенні Гудмена, Гая Ломбардо, Томмі Дорсі (Tommy Dorsey), Елли Фіцджеральд, Джуді Гарленд, Мечислава Фогга, Сестер Беррі тощо.

А ось і Bei Mir Bistu Shein  у виконанні Andrews Sisters 

За своє життя Шолом Секунда написав багато пісень, надихаючись єврейським фольклором і релігійною музикою. Він співпрацював з багатьма виконавцями й музичними колективами, диригував оркестрами, працював у  Metropolitan Opera House у Філадельфії та 28 років був музичним керівником фешенебельного готелю “Конкорд», розташованого у горах Catskills на північ від Нью-Йорка. А ще у доробку композитора є опери та музика для кіно.

У 2022-му виповнилося дев’яносто років, відколи вперше прозвучала "Bei Mir Bistu Shein" і, на думку музикознавців, вона є найвідомішою єврейською піснею. Ми її одразу впізнаємо не лише у записах, а й у саундтреках багатьох кінострічок. Популярність пісні залишається сталою, її й надалі виконують та записують музиканти з усього світу. 

І на останок Bei Mir Bistu Shein  у виконанні The Hot Sardines