Гумор на війні

На початку липня у мережі Інтернет вийшов повнометражний документальний фільм «Нам своє робить». Над стрічкою працювали режисер Костянтин Кляцкін, оператор Павло Липа, продюсер Сергій Малярчук, композитор Роман Вишневський, звукорежисер Василь Явтушенко, виробництво студії DocNoteFilms за участі Babylon'13 та за підтримки Українського Ветеранського Фонду.

Студія DocNoteFilms, заснована Костянтином Кляцкіним, Павлом Липою та Сергієм Малярчуком, активно працює із 2016 року, відколи побачила світ їхня перша робота, повнометражний документальний фільм «Крим, як це було», присвячений долям українських військових, які не зрадили присязі та вийшли з окупованого Криму після його анексії Росією у 2014 році. Стрічка неодноразово демонструвалася в Україні та на численних показах за кордоном. Варті уваги й інші картини з доробку колективу, зокрема фільм «Крихка свобода» (2018), створений за розповідями колишніх бранців, захоплених проросійськими бойовиками на Донбасі;  документальний вебсеріал «Крутий заміс» (2020-2021) про ветеранів АТО, які намагаються знайти себе у мирному житті й побудувати власний бізнес та інші фільми з доробку студії. 

У своїх роботах кінематографісти DocNoteFilms завжди зверталися до складних, іноді болісних тем, яких із початком повномасштабного вторгнення, звісно, додалося. Таким чином з’явилися стрічки про наших співгромадян, які пережили жахи російської окупації, зокрема стрічка «Освітяни. Канікули в окупації» (2022), героями якої стали педагоги з Київщини, а саме Гостомеля, Бучі, Ірпеня, а також фільм «Медики Херсонщини. Деокупація» (2023) про працівників закладів охорони здоров’я Півдня України.

Нова робота DocNoteFilms «Нам своє робить» теж про війну, але у фільмі автори роблять спробу дослідити тему армійського гумору та відповісти на, здавалося б, несподіване запитання: чи до жартів на війні?

Мушу зізнатися, спершу поставився до цієї теми з певною пересторогою, бо свого часу довелося впритул познайомитися  з армійським гумором. У другій половині 1980-х мені, нещодавньому випускнику кінематографічного вишу, як і більшості моїх однокурсників, довелося служити у лавах радянської армії. У мене тоді було таке враження, що я беру участь у якомусь театрі абсурду, уникнути якого чи бодай дистанціюватися від нього не можна. Тож на півтора року армійський гумор став невід’ємною частиною мого щоденного життя, влучно описаного відомою тогочасною армійською приказкою: «Хто в армії служив, той у цирку не сміється».

Звісно, після демобілізації все це досить швидко забулося, хіба що армійські історії іноді згадували під час посиденьок за чаркою із друзями, які теж служили. Натомість цивільні переважно армійський гумор не розуміли, ставилися до нього зверхньо, вважаючи пласким і тупим, і доволі часто небезпідставно.

Однак вже після перших хвилин перегляду стрічки «Нам своє робить» я зрозумів, що перестороги мої були марними.  Мені довелося служити у мирні часи, хоча теж почасти, бо у ті роки СРСР вів загарбницьку війну в Афганістані.  Відомостей про перебіг бойових дій було обмаль, лише короткі репортажі у пресі про перемоги обмеженого радянського військового контингенту над моджахедами. Однак ні для кого не було секретом, що з цієї далекої гірської країни на Батьківщину періодично привозять цинкові труни із сумнозвісним «вантажем 200».   

Нині все змінилося, адже війна прийшла на нашу землю, на захист якої стала справді народна армія: наші рідні, друзі, колеги були змушені вдягти піксель та взяти до рук зброю.

Відповідно по-іншому сприймається й армійський гумор, про який нам розповідають герої чотирьох новел стрічки «Нам своє робить»: бійці групи «Молота», добровольці зведеного загону патрульної поліції, які працюють із fpv-дронами на Запорізькому напрямку; танкісти 17-ї танкової бригади, професійні військові, які 24 лютого 2022 року прийняли бій з окупантами: події третьої новели відбуваються у стабпункті 1-го Інтернаціонального легіону, у ній йдеться про роботу медиків цього підрозділу; героями четвертої історії стали добровольці групи «Тора», бойовий шлях яких розпочався на Київщині навесні 2022 року.

Не існує насправді ніякої романтики війни, бо навколо надто багато жахіть, горя та людських страждань, але, як відомо, людині властиво навіть у найнесприятливіших обставинах знаходити щось смішне, адже гумор допомагає вистояти, витримати все навіть за найнесприятливіших обставин. У стрічці справді чимало смішного, про смішні випадки на війні відверто та невимушено розповідають герої всіх чотирьох  новел, таким чином ствердно відповідаючи на запитання авторів фільму, чи доречно жартувати на війні.

Одразу згадуються численні твори літератури й кіно, дія яких відбувається під час не менш кривавих війн, ніж нинішня, але й у цих творах теж вистачає кумедного й навіть веселого, що лише посилює жах війни, неприродність та абсурдність участі людини у ній.

Деякі з цих творів вважаються класикою, й напевно кожен із нас згадає назви кількох таких творів. Ось лише кілька з них: комедія Чарлі Чапліна «На плече!» (1918), зафільмована під час Першої світової війни; стрічка «Військово-польовий госпіталь» (1970) Роберта Альтмана, герої якої опинилися на Корейській війні 1950-1953 років;  роман відомого американського письменника Курта Воннегута «Бійня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей» (1969), написаний на основі особистого досвіду автора, який брав участь у Другій світовій війні, перебував у німецькому полоні й став свідком жорстокого бомбардування Дрездена авіацією союзників. 

Звісно, можна зауважити, мовляв, усі згадані твори художні, і хоча й створені на основі реальних подій, але подій, віддалених від нас у часі. Але ж ми всі знаємо чимало кумедних історій цієї війни, які сталися від початку повномасштабного вторгнення й набули широкого розголосу.

Наприклад, історія про жінку, яка влучним кидком банки з консервованими огірками (дехто каже помідорами) збила ворожий дрон; як роми викрали російський БТР і притягли його кіньми до наших захисників; або про жінку з Херсона, яка запропонувала окупанту покласти жменю насіння соняшника до кишені, щоб коли він загине, воно хоч проросло навесні. Триває третій рік великої війни, й смішних та невигаданих історій нашого спротиву вже назбиралася сила-силенна.

Так, гумор під час війни навряд чи буває вишуканим, це переважно так званий «чорний гумор». А що стосується жартів військових, то як каже продюсер стрічки «Нам своє робить» і теж колишній військовий Сергій Малярчук: «Військові сміються там, де всі інші плачуть».  Жарти військових зазвичай доволі жорсткі, як-то кажуть, перчені, часто з присутністю нецензурних слів. Війна взагалі справа жорстока й брутальна, далека від стандартів літературної мови, тому й гумор на війні відповідний, і нам не слід від цього одразу хапатися за голову.

Згадаємо хоча б відомий апокриф XVII століття, промовистий зразок гумору наших захисників, у ті часи – запорозьких козаків, знаменитий «Лист запорожців турецькому султанові».

А стрічка «Нам своє робить» доступна для вільного перегляду на платформі MEGOGO та YouTube каналі спільноти кінематографістів Babylon'13.