Лише через рік після початку війни на Донбасі Майя реально познайомилася з Орестом, хоча він давно вже був для неї не чужим. Вона не раз бачила його неподалік свого будинку, коли він відкривав парасольку під дощем, зривав квітку або гладив безпритульну кішку.
«Ти теж любиш котів?», – запитала вона.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
«Вони приносять стільки радості», – відповів він, хоча радість останнім часом стала для них чимось майже забороненим.
Вони облаштували притулок для безхатніх тварин у підвалі Маїного будинку, хоча це було дивно для людей, які й самі хиталися від голоду, як гілочки під вітром. Якось вже воно так сталося, що вони почали там ховатися. Спускалися у підвал під час повітряної тривоги. Спочатку окремо, потім разом.
Притулок облаштували перш за все для тварин, яких залишили люди, що втекли від війни. Оскільки Майя не ходила до школи, вона цілими днями могла доглядати за котами, а ті крутилися довколо неї, вдячно терлися об її ноги. Вони прикрасили стіни підвалу картинами Ореста із парками розваг, які він любив уявляти.
«Я бачила, що багато людей виїжджає», – сказала Майя.
«Мені сняться сни, в яких я бачу тільки їхні спини, їхні руки, що тримають валізи».
Вони розмовляли під нявчання котів. Коли він назвав їй своє ім’я, їй здалося, що вона вже давно знала це ім'я. Він був такий худий, що їй боляче було дивитися на його кістляві зап’ястки. Він любив гратися з котами, тому його руки були вкриті подряпинами від котячих кігтів. Інколи коти дряпалися особливо сильно – коли чули знадвору гучні звуки вибухів.
Іноді вона декламувала йому вірші Тараса Шевченка та Лесі Українки, яких її навчила бабуся. Здавалося, що коти теж уважно слухають вірші.
Майя та Орест із ностальгією розповідали одне одному про минуле спокійне життя. Майя із подивом помітила, що їй приємно пригадувати деякі моменти, коли вона почувалася досить незручно. Вона пригадала, як якось стояла перед класом і декламувала вірш. Її пам’ять часто її підводила, але був момент, коли кілька десятків звернених на неї очей однокласників перестали її напружувати, й вона відчула себе геть вільною. Вона наче нарешті стала сама собою, проговорюючи написані іншим слова.
Коли настав час їхати до Сполучених Штатів, де мешкають її далекі родичі, вона попрощалася з котами. Це було легше, ніж попрощатися з ним, хоча він і намагався виглядати під час цього прощання, як справжній супергерой.
Вона згадала, як хтось колись співав одну пісню. Її слова бриніли у серці Майі, хоча насправді цього не було. Вона ніколи не чула цієї пісні. Усе це існувало лише в її уяві.
Але вона згадала пісню з касети, яку колись безліч разів слухала. Вона згадала слова цієї пісні із назвою «She would sit alone», і знала, що неодмінно відтворить ці відчуття на Середньому Заході Сполучених Штатів. Вона згадала звук перемотки, коли знову й знову переслухувала цю пісню на касеті.
Тепер, коли вона згадує війну, яка залишилася для неї в минулому, вона згадує про котів в їхньому підівалі, і її серце болить. Це історія, яку Майя розповіла своєму новому другу, який доповнив її деякими важливими деталями. Він розуміє, що Майя була вже сформованою особистістю, коли зустріла Ореста, коли разом із ним піклувалася про покинутих котів. Вона любила його, хоча й знала, що скоро має покинути, й досі сподівається, що колись вони все ж таки зустрінуться.
