Оксана Забужко: "Тільки те має над нами силу, що ми самі своєю силою напоюємо"

Всесвітньо відома письменниця, поетка, авторка есеїв та видатна інтелектуалка наших часів Оксана Стефанівна Забужко не перестає дивувати своїми творами та численними інтерв'ю. Її книжки мають найвідоміші літературні премії, їх перекладають десятками мов і постійно перевидають, а сама Забужко продовжує відстоювати рідну країну на міжнародній арені.

Дитинство та доросле життя Оксани Забужко

Майбутня письменниця Оксана Забужко народилася у місті Луцьк 19 вересня 1960 року. Вона походить із родини інтелектуалів-шістдесятників. Її батька Стефана - педагога, відомого літературного критика та перекладача - ще у сталінські часи, репресувала радянська влада й він відбував покарання у Забайкальському краї. Саме його перу належать перші переклади українською мовою чеського автора Іллі Гурніка. Мати майбутньої авторки, Надія Яківна Обжирко-Забужко, була вчителькою української літератури, а також авторкою методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів. Оксана Стефанівна стверджує, що насправді свою першу філологічну освіту вона здобула вдома: завдяки чималій домашній бібліотеці, а також вишуканому інтелектуальному товариству та, звісно, прикладу свої любих батьків.

Щоб уникнути репресій, які у вересні 1965 року розпочалися у Луцьку проти української інтелігенції, родина переїхала до Києва, але КДБ дістало її й там. Стефан Забужко разом з сім'єю пережив всі труднощі долі українського інтелігента свого часу. Він був неодноразово звільнений, заарештований, примусово працевлаштований вахтером на завод, а також принижений через свою культурну та політичну діяльність. Хоча б якою складною не була доля її сім'я, яка вимушена була багато часу провести порізно, жити в комуналках та ховатися від радянської влади, Оксана Стефанівна впевнена: "Мені з дитинством пощастило… Дитинство лишається як базова структура особистості, яка донині залишається живлющим джерелом яскравих вражень про світ…".

У 1977 році письменниця закінчила Київську середню школу № 82, вступила у червоний корпус Шевченка на факультет філософії та випустилась у 1982. Аспірантуру при кафедрі етики та естетики Київського університету імені Тараса Шевченка закінчила 1986 року, а вже через рік захистила свою дисертацію з філософії на тему "Естетична природа лірики як роду мистецтва" та отримала звання кандидата наук.

Проте за великими здобутками стоїть непростий шлях дочки репресованого українського діяча культуру. Коли перед першим вступним екзаменом Оксани до університету стало відомо, що їй уже виставлена показова "двійка" й дівчинці хочуть занапастити життя, мати відважилась на скандал на рівні ЦК КПУ й КДБ. Тоді Надія Яківна отримала 31 відповідь та була присутня на двох аудієнціях у В. В. Федорчука – голови КДБ при Раді міністрів Української РСР. Її доньку зарахували за два дні до початку навчального року, але приставили так звану "варту", щоб все було в порядку. Далі проблеми знов з’явилися проблеми при спробі вступити до аспірантури. Смертельно хворий батько, Стефан, звернувся за підтримкою до Петра Тронька – доктора історичних наук, професора, академіка НАН України, депутата Верховної Ради УРСР та члена ЦК КПУ. Перед смертю він таки встиг владнати цю справу, відійшовши з чистою душею, що донька отримала свій шанс. 

Після захисту дисертації та отримання звання кандидатки наук з 1986 по 1988 рік Оксана Стефанівна викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії імені П. Чайковського. З консерваторії вона перейшла в Інститут філософії Академії Наук України, а згодом, у 1992–1994 роках викладала в університетах США (Пенсильванському, Гарвардському, Пітсбурзькому) як "запрошений письменник" та Фулбрайтівський стипендіат. 

З 1996 року Забужко повністю віддалась творчості, багато часу приділяла подорожам, активно займалась громадською діяльністю, була членам міжнародних журі, рад та конкурсних комітатів. У 2006 році їй навіть пропонували балотуватись у Верховну Раду від Блоку "Наша Україна", але вона відмовилась – і відтоді завжди відмовляється від співпраці з будь-якими політичними партіями. У 2023 році письменниця потрапила до списку 100 впливових жінок з усіх куточків світу за версією BBC.

Оксана Забужко: творчий шлях письменниці та поетеси

Складати вірші Оксана Забужко почала, так би мовити, з дописемного п’ятирічного віку, їх навіть якийсь час друкували у періодиці, поки КГБ знов не внесло прізвище "Забужко" до чорного списку. Перші вірші дев’ятирічної Оксани повинні були вийти в збірці поезій “Весняна акварель” у 1973 році з передмовою відомого письменника Михайла Стельмаха, але вона так й не потрапила в друк через політичні переслідування її батька. Наступний збірник авторки “Травневий іній” з’явився на книжкових полицях лише у 1985 році. 

Збірка віршів Оксани Забужко “Диригент останньої свічки” побачила світ у 1990 році. Після цього декілька років підряд виходять поетичні збірки "Автостоп" (1994) та "Kingdom of Fallen Statues" (1996). Вибрані поетичні твори Забужко також з’явилися у різних виданнях у 2000, 2005 та 2013 роках. 

На сьогодні Оксана Стефанівна є авторкою понад 20 літературних творів, серед яких – поезія, публіцистика та звісно художня проза. Вона без перебільшення є однією з найвидатніших сучасних письменниць, поетес та інтелектуалок сьогодення. Окремі її твори перекладені понад 20 мовами й відзначені безліччю нагород як національного та й міжнародного рівня. Беззаперечно, небачену популярність закордоном їй принесли романи: "Польові дослідження з українського сексу" та "Музей покинутих секретів".

Перший прозовий твір письменниці "Польові дослідження…" це новітній феміністичний роман, який зробив справжній прорив в українській літературі. Навколо нього довго вирували скандали, бурхливі обговорення та звісно ж, він мав неабиякий успіх серед читачів. Книжка про свободу жінки у суспільстві, можливість гендерної рівності тоді порушила багатолітнє табу цієї теми в художній літературі. Окрім того, фурор авторки позитивно вплинув на кількість жінок яка згодом прийшла в паломництво та почала публікуватися — багато хто наважився вийти з шафи. Навіть зараз цей твій включений до багатьох обов'язкових списків та рейтингів сучасної східноєвропейської класики. Сама ж письменниця в одному зі своїх інтерв’ю призналася, що "Ця книга навчила мене зневажати славу як чисто деструктивний чинник для всякої, живою душею людини… Письменник не повинен знижуватися до певного побутового рівня. Письменник повинен іти попереду читача і вести його за собою".

Ще один широко відомим загалу видатний роман Забужко – "Музей покинутих секретів»", він вийшов другом у 2009 році. Це свого роду родинна сага яка розповідає про три ключові епохи української історії: Друга світова війна, 70-ті роки й ранні 2000-ні. Він був також перекладений шістьма мовами, а впливова швейцарська газета Tages Anzeiger включила його до списку 20 найкращих романів XXI століття. 

Безумовно одним з кращих творів письменниці, який торкається складної теми Добра і Зла в нашому житті, це "Казка про калинову сопілку". Вперше вона побачила світ у 2000 році, а зараз Комора видала шикарний ілюстрований артбук, який варто придбати всім й кожному. Це неймовірна повість-притча, міф та метафора у жанрі фольклору. Вона створена з алюзій, символів, алегорій і просякнута образно-філософськими думками про трагедію нашого життя. Цей твір введений у програму з української літератури середньої школи.

У 2001 році за мотивами однойменної збірки есеїв Забужко "Хроніки від Фортінбраса" на Київській студії хронікально-документальних фільмів було знято експериментальний фільм. Чимало поезій письменниці покладені на музику багатьма українськими та зарубіжними композиторами. З 2012 року вона співпрацює з гуртом "Тельнюк: Сестри" п'ятий концертний альбом якого "Дорога зі скла: LIVE" створено в основному на її вірші. Цікаві й тривалі дискусії викликали філософські праці Забужко: "Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період" (1992), "Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу" (1996) та звісно "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій" (2007). У 2017 році також вийшла її культова збірка оповідань "Після третього дзвінка вхід до зали забороняється" в яку увійшли найяскравіші зразки малої прози авторки за три десятиліття об'єднанні темою життя покоління відкладеної війни. 

Українська письменниця як громадська діячка

За видатні заслуги перед вітчизною, ваговий особистий внесок в розбудову демократичної та правової держави та з нагоди Дня Соборності України 16 січня 2009 року Президент України В.Ющенко нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст. Іронічно що доньку колишнього інтелектуала й видатного діяча, майже вигнанку в часи радянського союзу, нарешті визнало суспільство й оцінило вклад, який її родина робила роками — розбудова та розвиток нашої української ідентичності.

Серед визначних вкладів письменниці віцепрезидентство українського відділення ПЕН-клубу упродовж 1995—2010 років. Окрім активної літературо-творчої діяльності, Забужко відома громадська діячка й активістка. У 2004 році вона багато зробила для привернення міжнародної уваги до президентських виборів в Україні. А її стаття у WSJ під назвою Українська Солідарність передбачила масові протести у Києві, які пізніше отримали назву Помаранчева революція.

"Нашим можновладцям пора нарешті усвідомити, що своя культурна політика в цивілізованій країні є таким самим невід’ємним атрибутом державності, як армія, кордони, нацбанк, митна і, вибачте на слові, податкова служба" - виголошувала у своїй промові Оксана Стефанівна на одному з мітингів проти ПДВ на друк книг українською.

Книга "Український палімпсест" написана з розмов із варшавською публіцисткою Ізою Хруслінською та видана польскою мовою, під час Революції Гідності стала для польських еліт незамінним джерелом знань про Україну та допомогла визначитися з підтримкою або не підтримкою Майдану.

Й звісно ж Забужко підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів написаний у червні 2018 року. Адже хто як не вона знає що таке бути переслідуваним росією та знаходиться в їх тюрмі. 

Більшість творів Забужко перекладені понад 20 мовами та видані в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Чехії, Швеції, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії. Її культовий роман "Польові дослідження з українського сексу" (1996) став першим бестселером незалежної України, адже тоді книжку такого жанру видану українською годі й було шукати. Тож саме Забужко дала старт українському книжковому ринку, а ця її книга є найбільш перекладеним у світі українським прозовим твором. Її чудовий інтелектуальний нонфікшн "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій" (2007) неперевершено осмислює українську культурну історію через життя та творчість Лесі Українки, чий лицарський дискурс вписує Україну у систему європейських міфологій, досліджуючи історію української шляхти. "Музей покинутих секретів" (2009) створений переважно для західної аудиторії деколонізує історію України, показуючи УПА з застосуванням жіночого письма та écriture féminine.