Металургійний комбінат «Азовсталь» в Маріуполі є символом українського спротиву й стійкості. Після повномасштабного вторгнення Росії на територію України 24 лютого минулого року Маріуполь росіяни знищували усіма видами зброї, безжально вбиваючи цивільних та військових.
Попри це окупанти довго не могли взяти місто під свій повний контроль, адже українські захисники, які разом з мешканцями міста перебували на «Азовсталі», боролись до останнього. Через оточення Маріуполя оборонятися було дедалі складніше – зброя, їжа та вода закінчувались, безпечного місця на комбінаті не залишилось (Росія весь час здійснювала авіаудари). Тож 20 травня за наказом українського військового керівництва військовослужбовці припинили оборону «Азовсталі».
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Повторення помилки - це вже не помилка, а вибір
Понад 2,5 тисячі бійців опинилися в російському полоні. Українська влада одразу розпочала процес повернення українських військових. Хоча більшість військовополонених перебували на українській території, яку окупувала Росія, це не давало жодних безпекових гарантій для цих людей.
У липні минулого року росіяни вирішили вбити деяких полонених «азовців», які перебували у в’язниці в Оленівці (Донецька область). Окупанти завдали ракетного удару по приміщеннях, у яких тримали українських військових. За попередніми даними тоді було вбито 50 бійців. Кремль неодноразово намагався перекласти відповідальність за це масове вбивство на Україну, але пізніше у своєму звіті представники ООН довели, що удар не був нанесений ракетами HIMARS, як стверджували росіяни.
Ця трагедія сталась після першого обміну полоненими, який відбувся у червні минулого року. Тоді вдалося повернути 95 оборонців «Азовсталі», з яких 43 – військовослужбовці полку «Азов».
Попереду на всіх чекав великий обмін. В ніч на 22 вересня українська влада повідомила про повернення 215 українських військових, 188 з них – це захисники «Азовсталі». Також були звільнені командири оборонців комбінату: командир полку «Азов» Денис Прокопенко (Редіс), заступник командира полку Святослав Паламар (Калина), командир 36 окремої бригади морської піхоти ЗСУ Сергій Волинський (Волина) та бійці Національної гвардії Денис Шелега й Олег Хоменко. Їх Росія віддала за умови їхнього перебування до кінця війни на території Туреччини. Натомість Кремль повернув собі проросійського політика, кума Володимира Путіна Віктора Медведчука.
Це був останній великий обмін захисників «Азовсталі». Після цього українській владі вдалося в липні цього року повернути усіх командирів до України. Це стало шоком для росіян. Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що це «є порушенням умов існуючих домовленостей, умови повернення були порушені як турецькою стороною, так і Києвом».
В Україні пояснили, що все було зроблено відповідно до норм міжнародного права.
Та в російському полоні досі залишається майже 2 тис. захисників «Азовсталі». Серед них – 700 бійців бригади «Азов», які піддаються найжорстокішим тортурам у російських в’язницях.
Як Росія знущається над азовцями
Юлія Федосюк – дружина військовослужбовця «Азову» Арсенія Федосюка, який також брав участь у захисті «Азовсталі». Він повернувся з полону 31 грудня 2022 р.
Весь час, чекаючи на звільнення чоловіка, Юлія разом з Катериною Прокопенко (дружина Дениса Прокопенка) активно займалась поверненням захисників «Азовсталі». Їм вдалося зустрітися з Папою Римським Франциском, виступити в Конгресі США та на інших міжнародних майданчиках. Жінки навіть створили Асоціацію родин захисників «Азовсталі».
Юлія Федосюк та Катерина Прокопенко з Папою Франциском. Фото Il Sismografo
Попри заклики держави до близьких полонених не привертати зайвої публічної уваги до ситуації з полоненими (бо їх потім важче повертати), Юлія вирішила обрати іншу тактику та йти до кінця.
«З одного боку, влада має рацію, що якщо ми почнемо буквально кожного військовополоненого робити публічним, то їхня “ціна”, так би мовити, в обміні буде зростати, це правда. А з іншого – я обрала іншу політику: активно показувала Арсенія, розповідала про нього ще в період оборони Азовсталі», – розповідає вона Kyiv Post.
«Але я не хочу створювати причинно-наслідковий ланцюжок: зробила чоловіка публічним, тому його обміняли. Це буде просто несправедливо щодо всієї складності реальності та щодо родичів, які прийняли протилежне рішення. Ситуація настільки непроста, в тому сенсі, що ми ніколи не мали справи з такими дилемами, що тут немає якихось стовідсотково правильних стратегій», – додає співрозмовниця.
Юлія Федосюк. Фото: Instagram
Вона розуміла, що її публічність може зашкодити чоловікові. Після повернення Арсеній розповів, що про діяльність дружини дізнався від співробітника Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ), який викликав його на допити.
На щастя, це не створило додаткових проблем у й без того жахливому перебуванні Арсенія в російській в’язниці. Над ним безжально знущались через те, що Арсеній був снайпером та бійцем «Азову», який російська пропаганда намагалась зобразити такою собі зграєю войовничих неонацистів.
«Але росіяни прекрасно усвідомлюють, що азовці ніякі не «неонацисти». Вони знають, що бійці «Азову» – це люди зі всієї України, часто з Донбасу, для яких рідною мовою є російська. І з цієї точки зору для Кремля це дуже небезпечний підрозділ, який своїм прикладом нівелює пропагандистські тези про російськомовне населення України. Ось перед нами «азовець» зі сходу країни чи з Криму, його рідна мова російська, і він собою демонструє, що тут нікого не утискали, і ніякого «сепаратизму» без впливу Москви в 2014 р. не було б. Росіяни прийшли сюди вбивати нас, вбивати, зокрема, й російськомовних українців», – пояснює Юлія.
До того ж, за час існування «Азову» у його складі воювали навіть білоруси, росіяни та грузини.
Відомо, що більшість «азовців» та інших українських полонених росіяни тримають у в’язниці суворого режиму в Таганрозі. «Такі колонії в Росії – це дуже специфічні умови. Це така собі історична традиція конвеєру насильства», – пояснює Юлія.
Зі слів її чоловіка, ув’язнені не можуть пересуватись стоячи. Не можна говорити в камері. Не можна сидіти чи лежати на ліжку. Можна сидіти тільки на дерев'яній лавці. Не можна дивитись у вікно. Не можна ходити в туалет після 10 вечора. Навіть під час сну світло в камері не вимикається. Полоненим видають дуже маленькі порції їжі. Причому співробітники в’язниці спеціально не додають до неї цукор та сіль, щоб всі необхідні мінерали поступово вимивались з організму людини. У багатьох азовців випадають зуби. Їхні організми зазнають дуже тяжких випробувань. Люди фактично спустошуються.
Окремий вид насилля тут – це побиття та тортури. В колонії перманентно відбуваються перевірки, під час яких завжди знаходять якусь причину, щоб побити полоненого. Коли відбувається зміна наглядачів у в’язниці, теж здійснюються побиття. «Так вони «знайомляться» з ув’язненими», – розповідає жінка.
Арсеній Федосюк. Фото: Укрінформ
«Коли приїжджають співробітники слідчого комітету РФ, починаються нові знущання під час допитів. Використовуються електрошокери та практикується специфічна техніка побиття: двоє наглядачів тримають полоненого, а троє інших б'ють в одну й ту саму точку на тілі. Тобто одна точка на нозі, одна точка на руці і, наприклад, одна на шиї. Коли мого чоловіка повернули, я одразу побачила, що одна його нога була набагато більша через велику гематому. М'язи на ній досі частково атрофовані.
У полонених бувають крововиливи у мозок через такі сильні побиття. Люди під час тортур просто падають, втрачають свідомість, їх під руки виносять з кімнати для допитів. Коли вони приходять до тями, їх знову забирають на допит і продовжують насилля. Питають, наприклад, хто розбомбив Маріупольський драмтеатр, скільки «азовці» вбили цивільних, дітей», – розповів Арсеній після повернення з полону.
Складно пояснити, як за таких умов полонені виживають. Тож Асоціація родин захисників «Азовсталі» закликає українців та державу не забувати про цих військових. І чекають від влади більшої активності у питанні повернення полонених «азовців».
Що говорить держава
Представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та спікер української розвідки Андрій Юсов у коментарі Kyiv Post запевняє, що держава контролює ситуацію. І перемовини щодо обміну полоненими не припиняються. Вони знають про місця перебування полонених. За його словами, не всі знаходяться в Таганрозі. Але конкретні цифри Юсов відмовився називати.
«На жаль, констатуємо, що повноцінного доступу до місць знаходження наших полонених, зокрема доступ для Міжнародного комітету Червоного Христа, немає на території держави-агресора й на тимчасово окупованих територіях. І це те, на чому Україна продовжує наголошувати – на необхідності надання такого доступу», – говорить він.
Попри це, за словами Юсова, ситуація щодо умов утримання полонених дещо стабілізувалась. Але в полоні є люди з хронічними захворюваннями, з пораненнями, які потребують додаткової медичної допомоги та не отримують її.
Українська сторона збирає інформацію про порушення прав полонених, а також про тих людей, які знущаються над ними в російських в’язницях та в’язницях на окупованих територіях, щоб у майбутньому притягнути їх до відповідальності.
Юсов нагадав, що Україні вже вдалося повернути 2600 військових, серед яких і захисники «Азовсталі».
Стосовно полонених «Азову» представник розвідки зазначив, що та пропаганда й ті міфи, які Кремль створив, звичайно, впливають на всі процеси. «Ми не виокремлюємо окремі підрозділи й окремих захисників. Усі захисники Маріуполя мають бути повернуті».
