[Примітка для редакції] У липні 1944 року в охопленій війною Україні було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка об’єднала Організацію Українських Націоналістів (ОУН), Українську Повстанську Армію (УПА) та інших українських патріотів, які чинили опір і нацистам, і радянській владі. Після розколу в еміграції наприкінці 1940-х років всередині ОУН більш ліберальне крило, відоме як «Двійкарі», відкололося від послідовників Степана Бандери та сформувало Закордонне представництво (ЗП) УГВР. Його також підтримало багато українських інтелектуалів-емігрантів, ЗП було пов’язане з підтримуваною ЦРУ корпорацією «Пролог» у Нью-Йорку, яка видавала впливовий панідеологічний журнал «Сучасність».]
У 1948 році Офіс політичної координації ЦРУ (OPC) обрало емігрантську організацію Українська Головна Визвольна Рада (ЗП/УГВР) як «найнадійнішу, найкраще організовану та оперативно найдосвідченішу групу для використання антикомуністичної діяльності української групи опору, яка тоді діяла в Україні». ЦРУ використовувало різні криптоніми для назв своїх проектів, до яких була залучена ЗП/УГВР, один з них – QRDYNAMIC.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Нижче наведено уривки з «Меморандуму для протоколу» Управління спеціальних акцій ЦРУ від серпня 1971 року.
«ТЕМА: Підтримка ЦРУ ЗП/УГВР (Закордонне Представництво, Українська Головна Визвольна Рада)
«Під час перевірки штаб-квартирою (ЦРУ) 1971 року проекту QRDYNAMIC, який підтримує ЗП/УГВР, було постало логічне питання, чи дійсно ЦРУ підтримує «правильну групу» українських емігрантів у її зусиллях заохочувати дисидентство в Радянській Україні. Офіцер, який підписався нижче, спробував дослідити сучасний стан світової української емігрантської спільноти за допомогою основних агентів QRDYNAMIC, щоб дійти висновку в цьому питанні».
Політичний спектр великої кількості українських емігрантських політичних партій у період після Другої світової війни є широким. Українець, в силу історичних причин, є «політичною істотою» та природним організатором з дуже чіткими та голосними політичними поглядами. Його заклятим ворогом, як це було протягом століть, є Росія, царська чи радянська. Українська еміграція є націоналістичною та самобутньою, оскільки традиційно підтримує тісний зв’язок з батьківщиною. Повоєнна українська еміграція являла собою фактичний уряд в екзилі, метою якого було звільнення України від російського панування та створення незалежної української держави. Зараз більшість колишніх впливових військових і громадських лідерів емігрантів померли або відійшли від активної діяльності. Деякі з численних політичних партій стали не більш ніж соціальними групами, члени яких з ностальгією згадують більш енергійні та активні дні. Серед емігрантів також діє багато соціальних, громадських і земляцьких організацій, які не становлять інтересу для нас».
«ЗП/УГВР, як і всі еміграційні групи, зазнала внутрішньої боротьби в 1940-х і 1950-х роках, але відтоді помітно стабілізувалася. З тих часів, коли рада була елітним політичним дорадчим органом для українського підпільного руху, який боровся спочатку з німецьким вермахтом, а згодом з Радянською армією, її лідери досягли політичної зрілості, яка відрізняє УГВР від інших політичних емігрантських груп. Попри назву «Українська Головна Визвольна Рада», очільники ЗП/УГВР реально не мають ілюзій щодо можливості сприяти внутрішньому повстанню, яке могло б призвести лише до безглуздої бійні та суворих репресій.
Хоча вони мають на меті націоналістичні цілі, вони роблять це, сприяючи політичній лібералізації та заохочуючи культурну незалежність України через вільне літературне вираження українською, високорозвиненою слов’янською мовою, якою вони безмежно пишаються. Радянська влада на словах наголошує на необхідності розвитку національних мов, таких як українська, білоруська, литовська чи узбецька, але інформація від контактів ЗП/УГВР в Україні, частково підтверджена іншими джерелами, вказує на те, що на практиці радянська влада перешкоджає вільному використанню та поширенню неросійських мов. Через це ЗП/УГВР намагається ексфільтрувати дисидентський український самвидав (від російського самвидаву)».
«Здається очевидним, що якщо ЦРУ зацікавлене в подальшій підтримці політичної групи, яка енергійно бореться з радянськими репресіями національних меншин у Радянському Союзі, ЗП/УГВР може бути нашим найефективнішим інструментом.
Ця серйозна і віддана група інтелектуалів показала свою вдячність за підтримку, надану їй ЦРУ протягом останніх двадцяти років, у формі співпраці, яка сприяла нашим таємним акціям, а також успіху нашої розвідувальної місії в Радянському Союзі».
ЦРУ продовжувало оперативну співпрацю із ЗП/УГВР аж до припинення діяльності ради 30 вересня 1990 року.
