Гора Щекавиця

Щекавиця – чи не найвідоміший з пагорбів столиці, який височіє над Подолом та у найвищому місці сягає 172,2 метра над рівнем Дніпра. На сучасному етапі історії Києва вона знову привернула до себе увагу 21 вересня 2022 року, після чергової погрози Путіна застосувати ядерну зброю. Кияни тоді почали похмуро жартувати, що у разі якщо кремлівський тиран все таки реалізує свої погрози, треба зібратися на Щекавиці та влаштувати там оргію. Цей жарт породив велику кількісті мемів, карикатур, анекдотів та футуристичних оповідок, зробивши цє історичне місце ще більш популярним. Насправді Щекавиця здавна оповита легендами та є одним з наймістичних місць української столиці.



Одна з версій походження назви Щекавиця пов'язане з ім'ям одного з трьох братів-засновників Києва - Щека.  За однією з київських легенд, саме тут гадюка «вкусила» київського князя з роду Рюрика – «Віщого» Олега, який прийшов на гору, щоб побачити кістки улюбленого коня. За цією легендою, князя там і поховали – в тому місці, де нині розташовується стара обсерваторія. У ХІХ столітті український філолог, історик України Михайло Максимович писав, що в 1856 році старожили показували йому княжу могилу. Старі кияни знали місце її розташування ще на початку ХХ століття. Можливо, саме тому вулиця, яка веде до гори, з 1869 року має назву Олегівська.

“І погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні. Називається та могила Олеговою”, – Повість временних літ.


Щекавиця середина ХІХ ст.

У літописі, датованому 1151 роком, Щекавиця згадується як оборонний пункт під час  захисту Києва від нашестя війська Юрія Долгорукого. Перед татаро-монгольською навалою Щекавиця являла собою заселену околицю стародавнього Києва. Після чесленних набігів, які часто супроводжувалися пожежами та руйнуваннями, зпустошену землю вподобали хлібороби: на пласкій верхівці пагорба почали вирощували пшеницю, а на схилах розбили виноградники. Пізніше, у XV столітті, Щекавицю і прилеглу до неї місцину перетворили фортецю.

1658 року гетьман Іван Виговський оборонявся тут від військ московського боярина Василя Шереметьєва. У 1663 році фортецю на Щекавиці намагались захопити поляки, а в 1667-1678 роках – татари, але вона залишилася неприступною.

У XVIII столітті тут розмістили кладовище і побудовали церкву Усіх Святих. Спочатку тут ховали мешканців Подолу, померлих під час епідемія холери, яка вирувала у Києві у 1771-1772 роках. Пізніше на ньому почали ховати і заможніх міщан, зокрема мусульман і старовірів. Тут знайшли станній свій притулок композитор Артем Ведель, видатний архітектор Андрій Меленський, професор Володимир Іконников та багато інших відомих діячів тієї епохи. Старовинні хрести і зараз видніються на  схилах гори, але розібрати, хто саме похований під хрестом, вже складно. У 1900 році було прийнято рішення про закриття кладовища на Щекавиці, хоча поодинокі поховання відбувались до 1928 року. Після 1935 року більшість могил були знесені, зникла і церква з цвинтарними воротами. Але й після того енергетика цього місця не стала менш містичною.


Старовинні поховання на горі.

Важко навіть уявити, скільки подій бачили ці пагорби за багатостолітню історію столиці. Кияни люблять приходити помилуватися фантастичною панорамою міста, яка відкривається зі Щекавиці, та зарядитися її потужною енергетикою.

Дістатися до гори Щекавиця можна з вулиці Олегівської або Лук’янівської, а також з Андріївського узвозу. Найближчою до неї станцією метро є станція Тараса Шевченка.