Поки йде зворотній відлік часу до початку довгоочікуваного весняного наступу ЗСУ, армійські стратеги стурбовані не лише тим, щоб правильно скласти плани наступу та вчасно доставити харчі та набої солдатам. Українське командування також стурбоване через те, що рівень сподівань вдома та за кордоном щодо майбутніх перемог на полі бою зі все ще сильною російською армією невпинно зростає.
Десятки тисяч українських офіцерів і солдатів зараз тренуються, аби щонайкраще виконати цю надскладну місію. Їм доведеться здійснити прорив ворожих укріплень, розмінувати походи через мінні поля, вести масований артилерійський вогонь, не вражаючи при тому своїх, слідкувати за тим, щоб у танків не закінчилося паливо, стримувати більш потужного ворога в повітрі, знаходячи російські резерви та вражаючи їх. Сподіваємось, усе це по силам українським солдатам, адже після вторгнення Росії в лютому минулого року ЗСУ зарекомендували себе як вояки, неперевершені в обороні.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Але зараз вони мають здійснити першу в історії широкомасштабну загальновійськову наступальну кампанію проти російських військ, у яких були місяці, щоб підготуватися до оборони. На війні іноді все йде не так, як планувалось, і чим масштабніша операція, тим більшим є ризик в чомусь помилитися, розповіли військові оглядачі Kyiv Post у серії квітневих інтерв’ю.
Респонденти були загалом оптимістично налаштовані, вважаючи, що як тільки ЗСУ розпочнуть наземні штурми навіть у сильно захищених росіянами секторах, поєднання навчання та обладнання за стандартами НАТО із високою мотивацією та моральним духом українських військових дозволить підрозділам ЗСУ прорвати російські позиції, а в деяких випадках навіть захопити їх, змусивши тим сили Кремля понести значні втрати особового складу та бойової техніки.
Але багато хто з опитаних експертів був досить обережно налаштований щодо того, наскільки ЗСУ зможуть забезпечити постачання своїм підрозділам всього необхідного для наступу. Серджіо Міллер, офіцер розвідки британської армії у відставці, сказав, що «ЗСУ протягом багатьох місяців демонстрували чудову здатність знаходити «пікапи та мікроавтобуси» для забезпечення оборонних анклавів, але чи достатньо їхніх навичок для налагодження повноцінного забезпечення великих наступаючих підрозділів?»
Чи зможуть українські військові ланцюги матеріально-технічного забезпечення, які досі були організовані для доставки продовольства, палива та боєприпасів на статичну лінію бойових дій, оперативно забезпечувати бойові підрозділи, які швидко просуваються, доставляючи їм необхідні припаси, щоб наступ міг тривати понад два-три дні? В цьому зараз полягає основне питання, яке поки що залишається питанням без відповіді, тому що логістикам ЗСУ ніколи раніше не доводилося подібного робити, сказав Флоріан Бланару, офіцер румунської армії у відставці.
«Ланцюжок постачання проходить весь шлях назад до країн НАТО, запасні частини, снаряди, компоненти для заміни, потрібні продукти мають доправлятися до потрібного підрозділу в потрібний час, інакше виникне затримка, і атакуючий підрозділ почне битися менш ефективно або йому доведеться зупинитися», – сказав Бларану.
Часом непослідовний, вибірковий підхід західних країн до оснащення українських військових зробив це завдання величезним головним болем для українських сержантів, відповідальних за постачання та технічне обслуговування бойових бригадах ЗСУ, які майже всі без винятку досі воюють зі складним, іноді карколомним «асорті» радянського і натівського озброєння та амуніції.
Згідно з нещодавно оприлюдненими секретними слайдами брифінгу у Пентагоні, бійці 21-ї моторизованої бригади підуть у наступ на броні британських БМП, канадських колісних бронетранспортерів, американських гусеничних бронетранспортерів, двох типів британських бронеавтомобілів і українських танків та з італійськими самохідними гаубицями.
Усі військові спостерігачі вказували на потенційні ризики для українських сухопутних підрозділів, таких як та ж 21-а бригада, якщо їм вдасться прорвати російські лінії та просунутися вглиб території, яка зараз контролюється Росією, оскільки вантажівки зі снарядами та критично важливі підрозділи бойової підтримки, такі як ракети ППО та польова артилерія, можуть не встигати за танками та піхотою.
За словами австралійського генерала у відставці Міка Раяна, координація та переміщення на передовій підрозділів підтримки для захисту піхоти під час швидкого наступу, як і матеріально-технічне забезпечення військ, є «завданнями оркестровки бойових дій, необхідність якої українське військове керівництво дуже добре усвідомлює», але на практиці поки що не здійснювало в очікуваному масштабі.
Багато спостерігачів вказують на загальну втому українців від війни та надто високі очікування, що наступ швидко призведе до перемоги у війні, а також на потенційне внутрішньополітичне невдоволення, якщо наступ буде мати лише обмежений успіх, що знищить надії українців на завершення бойових дій у 2023 році.
«Українці прагнуть успішного контрнаступу та завершення війни до кінця 2023 року. Як Київ задовольниться досягненням менших, ніж ці максималістські цілі? Як українці переживуть невдачу? Тобто усвідомлення того, що війна продовжиться і в 2024 році?», – розмірковував Міллер.
Але найбільш небезпечна пастка для майбутнього наступу, на думку деяких аналітиків, проглядається за кордоном, де демократичні держави, жертвуючи політичний капітал і національні багатства на захист України від Росії, не надто обґрунтовано очікують значного постачання ЗСУ озброєння за стандартами НАТО протягом місяця чи двох, щоб потім за одну ніч переломити хід війни.
«Хоча збройні сили України мають багато шансів добре проявити себе під час наступальних дій проти збройних сил Російської Федерації, у них все ж таки немає дев’яти життів, щоб дочекатись усього необхідного для наступу за нинішнього рівня підтримки з-за кордону», – сказав Джон Кавуліч, старший науковий редактор з аналізу моделювання результатів для Issue Insight, дослідницької платформи на базі DC.
«Можливо, несправедливе рівняння зараз виглядає так: приблизно 200 мільярдів доларів США було виділено Україні протягом останніх чотирнадцяти місяців. Ті, хто надав кошти – платники податків у багатьох країнах – хочуть бачити результати», – сказав Кавуліч. Обопільний тиск з боку уряду США та української громадськості щодо досягнення швидких результатів може призвести до того, що українське керівництво буде підштовхувати бойових командирів до ризикованих атак або спроб приховати невдачі в ході наступу, додав він.
Російські військові, зі свого боку, можуть вдало протистояти наступу ЗСУ і поставити Україну та її союзників перед лицем неочікувано великих втрат та перспективою війни, яку вони не зможуть швидко виграти. З цією метою росіяни, скоріш за все, будуть посилювати передові підрозділи протитанковою зброєю, застосувавши накопичені протягом місяців артилерійські снаряди та завдаючи масованих ударів безпілотниками-камікадзе або перекидаючи новонавчені підрозділи з глибини Росії – втім всі ці гамбіти експерти вважають досить малоймовірними.
Справжньою небезпекою для майбутнього українського наступу, швидше за все, став би успіх, надто незначний у порівнянні з заплаченою за нього ціною, зокрема, якщо було б звільнено занадто мало українських територій, а також якщо стане зрозумілим, що російська армія навряд чи найближчим часом полишить Україну та повернеться додому, вважають військові аналітики.
«Невдалі наступи, особливо з великими втратами, матимуть катастрофічний вплив на подальшу комерційну, економічну, гуманітарну, військову та політичну підтримку Володимира Зеленського. Це мало б, можна сказати, нищівні наслідки для уряду України з точки зору підтримки з-за кордону», – вважає Кавуліч.
«Обмежені здобутки при значних витратах ресурсів: найгіршим сценарієм (будуть) саме обмежені здобутки, які не мають стратегічної значущості, але які дорого коштували в сенсі втрачених життів та обладнання», — сказав Міллер.
