Ексклюзивне інтерв’ю з бійцем ЗСУ з позивним «Лєший», що воював у Бахмуті, де його бригада зазнала важких втрат. Лєший розповів про важкі бої під Бахмутом, а також неадекватність поведінки ПВК «Вагнер».
Де ви зараз служите, на якій ділянці фронту?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Наш 28 окремий стрілецький батальйон два тижні був під Бахмутом у селі Кліщіївка, ми зазнали втрат. В нас піхотний батальйон, багато було поранених, обморожених, тоді ще були морози. Провести добу в окопах при -20 градусах - це складно. Зараз нас перевели у Куп'янськ, Харківська область на доукомплектацію, тут теж ідуть воєнні дії, але не так важко, як під Бахмутом.
Яка у росіян під Бахмутом тактика?
Стріляють з кулеметів, артилерії, потім підкрадаються і починають рити окопи, головне для них - закріпитися. На втрати вони взагалі не зважали. Дуже активно атакують: по три дрони на день тобі на голову скидають гранати, насипають пару тон артилерії і піхота атакує, йдуть ближні бої. Ідуть втрати, кожну годину в нас поранений чи загиблий, людей все менше, і думаєш: підійде допомога, встигнуть, чи ні. Звісно, з часом вчишся відбивати такі атаки.
Російського військового можуть посадити за здачу в полон в Україні
А з ким ви воювали - з вагнерівцями чи російською армією?
Ми їх не питали, але я певен, що з вагнерівцями, бо люди з нормальною психологією такого робити не будуть – лізти на позиції метрів за 20 і чекати коли тебе вб’ють. Я думаю, що вони там під наркотиками, чи щось таке.
По дві-три людини лізли на нас безперервно – то на правому фланзі намагаються закріпитися, то на лівому. Нам ледь вистачало боєкомплектів їх розстрілювати, ми навіть економили кулі. В принципі, це не найстрашніше. Головне - їх не пропустити, потрібно весь час стежити, під обстрілами артилерії підіймати голову, щоб їх побачити. Звісно, коли є підтримка артилерії то легше.
Була підтримка артилерії?
Так була, але вони працюють на стовідсоткові цілі, коли є коригування. Мабуть, теж економлять снаряди. Ми не завжди бачили звідки росіяни наступають, то не завжди могли скоригувати. Схоже, що у росіян зі снарядами краща ситуація, принаймні відчуття було саме таке.
Тобто вони наступають, знаючи що їх вб’ють?
Десь прижимають кулеметами, розраховують, що ти не виглянеш і не влупиш. Сподіваються підбігти за 20 м, впасти і кинути гранату тобі в окоп.
Ви думаєте, що «вагнерівці» під наркотиками?
Однозначно щось вони приймають на мою думку. Наприклад, за 30 м «вагнерівець» встає і починає копати окоп, ніби ти йому не заважаєш. Ліквідуєш його, а потім через 15 хвилин помічаєш, що він ніби рухається, яким чином гадаєш, ти ж точно знаєш, що його убив, аж тут бачиш іще одного. Тобто вони випихають вбитого й виходить наступний, щоб копати собі далі. Ти вже вбиваєш наступного і так три доби поспіль вони можуть.
На вулиці -20 градусів, а вони голі, в одних майках копають, пар іде від них, на той пар і кидаєш гранату, бо з автомата складно, не висунешся, бо йде обстріл. Якби мені хтось раніше таке розповів, я б не повірив.
«Вагнерівці» навіть не забирають своїх вбитих з поля бою?
Так, там все всіяно було тілами.
Чи доводилось брати полонених?
Ні, полонених не брали.
Скільки в день росіян вам приходилось вбивати?
Я не хочу їх рахувати, але це десятки.
Як ви воюєте? Ви весь час в окопах?
Ні, так звісно не виходить. Зазвичай ми в окопах добу, а потім йдемо відсипаємося, правда, довго спати там не виходило, тому ще час іде на дорогу від позиції й до бази, потрібно отримати боєкомплект. Ми їдемо міняти тих, хто прийшов нам на зміну.
Чи вистачало вам зброї, амуніції?
Стрілецької зброї вистачало, боєкомплектів, гранат теж, але додаткового обладнання – броніків, рацій, без яких там не протримаєшся, не було. Ми прикомандировувались як стрілецький батальйон до різних бригад, що воюють там довше і в яких є зв’язки з волонтерами, що постачають необхідне обладнання. Але коли ми зайшли на позиції перший раз, то навіть голови за добу не могли підняти. Я не знаю, як ми тоді повідбивали їхні атаки й залишились живими.
Те обладнання, що постачають волонтери, допомогло нам протриматися. Тому що, наприклад, якщо у тебе немає 5-6 рацій, то неможливо втриматися. У нас, наприклад, не було. Саме ті підрозділи, що мали зв’язки з волонтерами, нам допомагали з цим обладнанням.
Нещодавно громада міста, де я живу на Київщині у Фастівському районі, допомогла купити приціл, кошти за два дні зібрали. Було дуже приємно.
Чи є медична допомога?
Так є, кожен батальйон організовує самостійно, тому в кожного підрозділу працює по різному, але медична допомога є. Звісно, перше, що необхідно зробити, - це швидко евакуювати поранену людину.
А чи залишилися під Бахмутом цивільні?
Так, я бачив, але це одиниці. Росіяни за день спалювали одну чи дві хати там.
Як ви потрапили в армію?
Я служив у 2014-15 роках, воював на Донбасі в Дебальцеве. Потім на початку повномасштабного вторгнення вступив в територіальну оборону, а потім в батальйон, хотів воювати на сході, де найгарячіше, всі ми хотіли. Спочатку були під Фастовом, потім під Бучею, на Чернігівщині й потрапили тепер на Донбас.
В Дебальцеве теж йшли силтні бої у 2014 році, чи можна їх порівняти з теперішними?
Ні, там таких як в Бахмуті боїв, що проходили на відстані 30-40 метрів, не було, навіть з тим, що тут у Харківській області неможливо порівняти. В Дебальцеве взагалі таких жорстоких і масштабних бойових дій не було, зараз масштаби просто вражаючі. Я не розумію, де росіяни стільки людей беруть.
Скажіть, чи вдасться втримати Бахмут, на вашу думку?
Якщо буде такий наказ, то так, питання якою ціною. Можливо вирішать зберегти життя наших військових і перейдуть на інші стратегічні позиції, я не знаю. Наскільки Бахмут є стратегічним містом, я не знаю на своєму рівні.
Якщо повернутися у 2015 рік, могли втримати Дебальцеве – могли, але стратегічне рішення було іншим.
Взагалі ми не усвідомлювали, якими ми були щасливими до повномасштабного вторгнення.
