«Велика промова Путіна» та візит Байдена до Києва цього тижня мали один спільний знаменник – атаки Росії на мирних жителів. За день після того, як Байден пройшовся Києвом під звуки повітряної тривоги через зліт російських бомбардувальників у Білорусі, Путін виголосив довгу промову, сидячи у своїй безпечній і захищеній кремлівській бульбашці. В цей самий час Росія активно обстрілювала Херсон – ракети влучили в магазин та автобусну зупинку, що призвело до жертв серед цивільного населення.
Візит чинного президента США до держави, що перебуває в стані війни та фактично є зоною ведення бойових дій – подія непересічна, навіть епохальна. Вона виглядає ще важливішою в контексті все більш рішучої залученості США та широкої західної спільноти до справи української перемоги. Проте слід пам’ятати, що ця залученість аж ніяк не є благодійністю чи особистим вибором Заходу – Росія кинула виклик заснованому на правилах міжнародному порядку й погрожує Заходу знищенням. Україні ж у цьому сценарії дісталась роль гінця, що передає ці загрози й на якому водночас демонструється прадавня російська шовіністична традиція розглядати панування над сусідніми державами як своє беззаперечне і богом надане право.
Британія запровадила санкції проти ВПК РФ і найманців
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Втім немає жодних сумнівів, що основний тягар боротьби з російською агресією несе на собі не Захід, а Україна. Це вона щодня платить найвищу ціну за свою свободу в той час, коли підтримка Заходу залишається лише питанням грошей, причому мова йде про суми, які західні країни можуть виділити.
Візит Байдена до української столиці припав не на річницю початку російського вторгнення у 2022 році, а на іншу, але не менш важливу дату. 20 лютого 2014 року 60 людей були вбиті під час протестів на Майдані після того, як проросійський уряд Януковича дозволив відкрити вогонь на ураження по мирних протестувальниках. Сьогодні, коли Росія продовжує війну проти України, ми спостерігаємо, як щодня ліквідовують від п’ятисот до тисячі російських окупантів, втрати ж України у цій війні наразі оцінити неможливо. Поїздка Байдена відбулась у день початку анексії Криму – принаймні якщо вірити медалі, яку російський уряд випустив на честь цієї події.
Виступ Байдена в Україні, як і промова Зеленського у Вестмінстер-Холі, був сповнений надії та тез про припинення війни через надання необхідної підтримки Україні. Путін же наступного дня від коментарів утримався, що дало можливість зробити висновок про його готовність продовжувати війну в Україні до останнього росіянина. Навіть більше – він принаймні тричі натякав на загрозу ядерної атаки та закінчив свою промову неоднозначною заявою про припинення участі Росії в договорі СНО.
Виступ Путіна перед Федеральними зборами 21 лютого був щедро всіяний натяками на ядерну загрозу. Дійсно, ядерна карта – єдиний козир, який Кремль може розіграти проти Заходу – часто фігурує в російській риториці, як в офіційних джерелах, так і на пропагандистських каналах. Однак чи є ця загроза реальною?
Хоча повідомляється, що 91 % російського ядерного арсеналу відповідає сучасним стандартам, і звучать заяви про те, що більшість зброї США застаріла, Кремль не може бути впевненим у тому, що російські ракети взагалі зможуть піднятися в повітря. Так, набагато дешевша зброя залпового вогню, С-300 та інші ракети, якими Росія щедро засипає мирне українське населення, далеко не завжди влучають в ціль. Деякі з ракет навіть міняють курс у повітрі та вражають установки, з яких їх і було запущено. З огляду на те, що ядерний арсенал має безумовно вищий пріоритет, але водночас потребує і набагато більших витрат на обслуговування, залишається незрозумілим, чи піклується Росія про цей вид зброї взагалі.
Російські ракетні війська стратегічного призначення через свою засекреченість та через те, що вони не проводять випробувальні запуски, залишаються менш помітними, ніж інші підрозділи армії РФ, і тому є дуже зручним інструментом для викачування коштів корумпованими військовими чиновниками. Так, немає жодної гарантії, що хоч якісь гроші – за винятком тих незначних сум, що є необхідними для запобігання вибуху ракет прямо у сховищах – доходять до російського ядерного арсеналу.
Усвідомивши, що Китай не дуже й прагне співпрацювати в питанні застосування ядерної зброї та побачивши рішучість Заходу, який погрожує знищити російську армію в ту ж саму секунду, коли кремлівський бункерний лідер вирішить вдатися до ядерної зброї, Путін мусив присвятити значну частину свого виступу підбуренню росіян та забезпеченню внутрішньої підтримки. З незмінно популярними тезами про збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва, що сягають корінням «старих добрих часів» Радянського Союзу (і ні словом не згадавши про те, що цей результат досягнутий завдяки викраданню зерна з окупованих територій України), Путін також зробив популістську заяву про росіян, що отримують вигоду від його клептократичного правління, але вирішили приховувати свої статки за кордоном.
Не без певної зловтіхи говорячи про арешти активів російських громадян у західних країнах, він усе ж вирішив підняти їхній моральний дух і зазначив, що росіяни, які стануть «на правильний шлях» та повернуться до праведного життя в Росії, на безпечній відставні від пасток західного капіталізму та економічних переслідувань, отримають статус майже «героїв». Провину ж за арешт приватних коштів росіян він поспішив перекласти на країни Заходу, наче його рішення напасти на Україну не мало до цього жодного відношення. Зрештою, усім відомо, що він із ними в одному човні – бо ж і його яхту арештували в Італії.
І все ж, якою б спокусливою зараз не видавалась можливість встановити контакт з російськими «елітами» в надії домогтися повалення режиму Путіна, Заходу слід двічі подумати перед подібним кроком, принаймні поки що. Вищі ешелони російської суспільної ієрархії зобов’язані Путіну всім, що мають, оскільки все, що вони мають, є незаконно нажитими статками. На кожного з них, безумовно, заведений докладний файл з усіма їхніми слабкими місцями та точками, на які варто тиснути.
Крім того, не варто списувати з рахунків вбивства російських бізнесменів у 2022 році, іноді цілими сім’ями. І хоча їх, безумовно, лякає думка про втрату своїх мільйонів, перспектива втратити життя видається набагато страшнішою. Гроші – недостатній мотиватор для того, щоб змусити російських капіталістів випустити кігті, принаймні, цього не досягти обіцянкою повернути активи, які вони вкрали та розмістили в західних банках.
Під час свого виступу на заході Товариства Генрі Джексона в британському парламенті в день візиту Байдена до Києва, народний депутат України, голова комітету економічного розвитку та заступник голови депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії Дмитро Наталуха пригадав рішення леді Тетчер та президента Рейгана «економічно виснажити» СРСР, спонукаючи його до збільшення військових витрат через потребу зрівнятися з Заходом у гонитві озброєнь.
І хоча ми не можемо вдавати, що Росія має шанс зрівнятися із західними потужностями у виробництві зброї (це вже було доведено успішним використанням Україною застарілих зразків західної зброї у війні проти Росії), існує набагато серйозніший аргумент на користь залізного режиму санкцій, який може перетворити Росію на економічний еквівалент Північної Кореї. Позбавлені можливості насолоджуватися розкішним стилем життя на Заході, поїздками в Дубай або чимось іншим, крім нерегулярної порції картопляного супу, ті, хто називає себе російською елітою, набагато прихильніше ставитимуться до пропозицій змінити режим «з середини» заради шансу втекти з ГУЛАГу, на який Путін перетворює Росію.
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
