Триваюча боротьба за владу між Кремлем і його регулярними збройними силами та групою найманців «Вагнера» знову просочилась назовні, а відсутність успіху Росії в Бахмуті призвела до своєрідної гри у взаємні звинувачення, яка наразі розгортається в соціальних мережах.
Що відбулось останнім часом?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
У серії дописів у Telegram цього тижня очільник «Вагнера» Євген Пригожин визнав, що його війська навряд чи найближчим часом візьмуть Бахмут через посилення українського опору.
Минулого року президент Росії Володимир Путін заявив, що анексував усю Донецьку область, включно з Бахмутом і низкою міст на захід від Бахмута. Але запеклі бої, що вже довгий час точаться за це місто, ключову військову ціль Москви, стали найдовшою битвою російської-української війни.
Держдеп США підтвердив участь військ КНДР у бойових діях проти України
Взяття Бахмута стало б великою перемогою для Москви, хоча аналітики вважають, що його захоплення було б переважно символічним, оскільки місто не має особливого стратегічного значення.
Які новини з-під Бахмута?
Росія намагається оточити та захопити це майже зруйноване промислове місто напередодні 24 лютого, першої річниці того, що вона називає «спеціальною воєнною операцією» в Україні.
На початку лютого найманці групи «Вагнера», серед яких багато засуджених (як повідомляється, завербованих особисто Пригожиним), змусили українські війська відійти від сусіднього соледобувного міста Соледар.
Подальші новини з обох сторін певний час давали підстави для побоювань, що Бахмут незабаром може буде оточений бойовиками Вагнера, а українські сили всередині містп опинилися під загрозою знищення.
Але цього не сталося, і, за словами самого Пригожина, ситуація в Бахмуті змінюється на користь України.
Раніше цього тижня він заявив: «Умов для оточення противника в північних районах [навколо Бахмута] немає. Противник [українська армія] активізується на всіх напрямках, підтягує все нові й нові резерви.
Щодня до Бахмута з усіх боків заходить від 300 до 500 свіжих [українських] бійців. [Українська] артилерія щодня посилюється».
Потім у серії дописів у соціальних мережах, опублікованих у ніч з 15 на 16 лютого, він повідомив, що його люди, теоретично, зможуть захопити Бахмут у «березні чи квітні», але лише за умови, що всі російські сили на цьому напрямку успішно завершать оточення міста і таким чином припинять постачання усього необхідного для підрозділів ЗСУ.
Отже, у відсутності успіхів Росії винен «Вагнер»?
Очевидно, що ситуація навколо Бахмута не виглядає вигідною для Пригожина та його найманців, і тепер він намагається перекласти провину на інших.
У четвер Пригожин розкритикував «жахливу бюрократію» Кремля, винну, на його думку, у відсутності воєнних досягнень.
«Щоб взяти Бахмут, потрібно перерізати всі шляхи постачання. Це важливе завдання», – сказав він, додавши: «Прогрес не такий швидкий, як хотілося б. Бахмут був би взятий до Нового року, якби не наша жахлива військова бюрократія».
Що відбувається за лаштунками?
Як і у випадку з усім, що пов’язано з внутрішнім функціонуванням кремлівських владних структур, отримати більш-менш чітке уявлення про те, що відбувається за лаштунками, є надто важким завданням. Але те, що суперечка між Кремлем та «Вагнером» стала настільки публічною, не залишає сумнівів, що щось важливе там відбувається.
Раніше Пригожин звинувачував військових регулярної армії РФ у спробі «вкрасти» перемоги у «Вагнера», що свідчить про зростання його впливу та про потенційну небезпеку розколів у владних структурах Москви.
Твердження очільника «Вагнера» про те, що він захопив території на сході України без допомоги регулярної армії, також загострили його суперечки з вищим військовим керівництвом.
Очевидно, що Пригожин наразі активно займається піаром, намагаючись підвищити свій авторитет, і треба визнати, що він таки досяг значних піар-успіхів під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Він пройшов шлях від керівника тіньового підрозділу, який неофіційно та анонімно використовувався Кремлем для виконання брудної роботи по всьому світу, до фактичного командувача військами Росії на головному напрямку її так званої «воєнної спецоперації».
На відміну від російських генералів, яких критикували за те, що вони тримаються подалі від лінії фронту, кремезний і лисий Пригожин регулярно фотографується поряд з найманцями нібито на передовій.
Нещодавно Пригожин записав звернення із кабіни винищувача СУ-24, викликавши президента України Володимира Зеленського, який благає Захід надати літаки, на повітряну дуель.
Але як нещодавно зазначила аналітикиня Фонду Карнегі Тетяна Станова: «Усе ж позиція бізнесмена залишається неформальною. Путін погодився на аутсорсинг деяких державних функцій, але не легітимізував самого Пригожина.
Президент ніколи не розглядав тіньового підприємця як заміну офіційним інституціям, таким як армія чи служби безпеки, і ніколи не намагався використати Пригожина як противагу цим інституціям, оскільки це повністю суперечило б путінській концепції повної і скоординованої влади».
Яке майбутнє чекає Пригожина?
Знову ж таки, це важко передбачити з достаньою вірогідністю, але Путін, безсумнівно, опинився в непростому становищі – з одного боку, він не може дозволити Пригожину стати настільки могутнім, щоб претендувати на його посаду президента, з іншого – в даний момент регулярні війська Росії воюють настільки погано, що Путін не може дозволити собі відсторонити Пригожина і втратити «Вагнера» як бойову силу.
Станова підсумовує: «Поки що Пригожин не готовий кинути виклик Путіну. Але – і це важливе «але» – важко залишатися розсудливим і розважливим, коли ти втратив значну частину своєї особистої армії в кривавій м’ясорубці війни.
Поки Путін відносно сильний і здатний підтримувати баланс між різними групами впливу, Пригожин не є небезпечним. Але найменші зміни можуть спонукати Пригожина кинути виклик владі: можливо, спочатку не особисто Путіну. Війна робить з людей чудовиськ, і їхня нерозсудливість і відчайдушність можуть стати викликом державі, якщо вона проявляє хоч найменші ознаки слабкості».
