Вкрадена культура. Українець Казимир Малевич, який заснував супрематизм

Пропаганда Радянського Союзу, а й згодом Росії десятиліттями нав‘язувала міф про «братські народи», де Росія була «старшим братом» для України й Білорусі. Відповідно до цього привласнюючи всю їхню культурну та історичну спадщини. 

Всесвітньо відомий художник-авангардист Казимир Малевич, який став засновником супрематизму, також був привласнений Росією. У статті російської Вікіпедії чітко зазначено, що Малевич — російський культурний діяч.

Однак Казимир Малевич не тільки був народжений на території України, а ще й всіляко наголошував на тому, що він є українцем. У його творчості явно відчуваються українські мотиви, а також деструктивний вплив радянської ідеології на українців. 

Життєвий шлях засновника супрематизму

Казимир Малевич народився 23 лютого 1879 року в Києві в польській католицькій родині Северина і Людвіки Малевич. Дослідники вважають, що Малевич почав вивчати Аматорський малюнок в Конотопі, де його сім'я жила в 1894-1895 роках. Потім він вивчав малюнок у Київському художньому училищі до 1897 року. Через кілька років, у 1904 році, він переїхав до Москви. Де 7 грудня 1915 року була виставлена його картина "Чорний квадрат на білому тлі", яка перетворилася на ікону абстрактного мистецтва. 

Радянський уряд того часу не дозволяв інтелігенції вільно  займатися творчою чи просвітницькою діяльністю. Однак 1927 року за сприяння Миколи Скрипника Малевич отримав можливість створювати твори мистецтва в Києві без звичної для Радянського Союзу ідеологічної цензури. Протягом наступних трьох років він викладав у Київському художньому інституті.

Однак початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича повернутися до Ленінграду. Втім там йому стало зрозуміло, що ситуація погіршується загалом по країні, і що в СРСР його не чекає нічого доброго, У 1927 році він здійснив поїздку до Польщі та Німеччини, тому його роботи, створені до березня 1927 року, зараз зберігаються  в Берліні.

Але, як і більшість видатних діячів української культури, Малевич все ж таки став жертвою сталінізму. У 1930 році, коли художник збирався переїхати з Ленінграда до Києва на постійне проживання, Йосип Сталін оголосив «чистку» серед фахівців різних сфер діяльності, до числа яких, звичайно, потрапили і діячі мистецтва. У тому ж році тогочасна таємна поліція заарештувала художника. Під час допитів Малевича жорстоко катували, вимагаючи від нього зізнань у шпигунстві. Під час допитів кати, серед іншого, закачували воду у сечовий міхур Малевича, через це у нього розвинулася хвороба передміхурової залози, яка призвела до його смерті 15 травня 1935 року. 

Творчість, сповнена мотивами української народної культури 

Протягом усього свого життя Малевич підкреслював, що його мистецьке бачення світу сформувало українське село. Його вочевидь надихнула естетика українського села, зокрема мотиви української селянської хати (звичайної  для українських сіл хатини з білими стінами) зіграли значну роль у його супрематистських та кубістських роботах.

Сам Малевич так згадував про своє дитинство: «Село займалося мистецтвом (цього слова я тоді не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені дуже подобалися. У цих ось речах і крилася таємниця моїх симпатій до селян. Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селянки розписи, і допомагав їм мазати глиною підлогу хат і робити візерунки на печах. Селянки прекрасно зображували птахів, конячок і квіти. Усі фарби виготовлялися на місці з різних глин та синьки. Я пробував перенести цю культуру на печі у себе вдома, але не виходило. Говорили, що я брудню груби. Діставалося і парканам, і стінам сараїв тощо».

Митець черпав простоту, колір і геометричну ясність своїх картин з народної культури. Він тяжів до безсюжетності, до базових кольорів і геометричного орнаменту. Зокрема, йому подобалися чорні та червоні кольори, характерні для сільських робіт, які надихали художника на супрематичні композиції.

У каталозі виставки сучасного декоративного мистецтва «Супрематисти — селянській артілі» за 1915 рік зазначено, що Малевич намалював два ескізи для шарфів і один ескіз для подушок. Дійсно, ескізи Малевича та інших прогресивних українських художників того часу були натхненні майстринями села Вербівка Київської області, які вишивали шарфи, подушки, шалі та скатертини. Вони продовжували продавати їх у Києві, Москві та Берліні як зразки народних ремесел.

Окрім того, українська ідентичність Малевича добре простежується в його листах, написаних українською мовою. 3 липня 1931 року Малевич відправив листа з Ленінграду Ірині Жидко, дружині художника Льва Крамаренко.

«Кажуть, у Києві їжі більше, ніж можна собі уявити. Є вишні і ті ягоди, які ростуть близько до землі. Хіба не було б здорово приготувати вареники з сиру зі сметаною і всіма цими ягодами з цукром і молоком? Люди також кажуть, що в Будинку вчених можна було б завести молочного порося». 

«Картини протесту» та завуальовані повідомлення 

Багато «селянських» картин, які Малевич активно писав у 1930-ті роки, містять завуальовані послання, наприклад, у відсутності облич.   

«Малевич був єдиним художником, що показав трагічне становище українських селян під час злочинної насильницької колективізації», — пише французький історик мистецтва, автор кількох монографій про Малевича Жан Клод Марикаде.

Проте майже всі картини Малевича того періоду неправильно датовані. Мистецтвознавець Олександра Шацьких зазначила, що деякі картини навмисно датовані більше раннім часом, адже є картинами протесту. 

Зазначається, що Малевич — єдиний український художник, чиї роботи відбивають Голодомор 1932-1933 років, від якого загинуло від чотирьох до десяти мільйонів українців. На малюнку олівцем, відомому як «Де серп i молот, там смерть і голод» (цитата з популярної у 1920-30 роки народної пісні), зображені три фігури, риси обличчя яких замінені серпом, молотом, хрестом і труною.