Усім видно, що глобальна імперія, яку хоче створити президент Росії Владімір Путін, з кожним місяцем стає меншою. І 2025 рік, ймовірно, буде ще більш небезпечним для диктатора і російського престижу в усьому світі.
Після краху режиму Башара Асада в Сирії, вихолощені залишки російської армії намагаються поширити свій вплив на Близький Схід, Північну Африку, Сахельський регіон Західної Африки та Судан.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Стратегічні втрати російської військово-морської бази в Тартусі на узбережжі Середземного моря і авіабази Хмеймім, розташованої на південний схід від міста Латакія, серйозно порушують логістику і ланцюжок військових поставок Москви до Африки.
Втрата цих об’єктів, які Росія використовувала для утримання режиму Асада при владі, стала серйозним ударом по її престижу.
Ізраїль ліквідував високопоставленого бойовика ХАМАС у секторі Газа
Так само й усе те, що Асад використовував для планування, підготовки, транзиту зброї і боєприпасів з Ірану і Росії, тепер у руках ісламістського бойового угруповання «Хаят Тахрір аш-Шам» (ХТШ).
Інші ключові союзники Росії на Близькому Сході також зазнають ударів. Іран та його маріонетки ХАМАС і Хезболла систематично знищують сили ізраїльського прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху. Іранський Корпус вартових ісламської революції (КВІР) виявився неспроможним протистояти ізраїльській розвідці – «Аман» (військова розвідка), «Моссад» (зовнішня розвідка) і «Шин-Бет» (внутрішня безпека), а також Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ).
За задумом Кремля, Іран та його нещасні маріонетки, які мали намір посіяти конфлікт і нестабільність на всьому Близькому Сході, тепер стали заручниками путінських махінацій, спрямованих на відтворення Російської Імперії на кшталт Петра І.
Все це є результатом злощасного рішення Путіна підтримати терористичну атаку ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року, яка була здійснена під керівництвом КВІР. Це рішення стоїть на другому місці після рішення Путіна розпочати «спеціальну військову операцію» в Україні 24 лютого 2022 року.
Проте стіни Путіна, як колись співав Джон Кугар Мелленкамп, «падають» і в інших місцях його потенційної імперії.
Російський вплив слабшає не лише в Африці та на Близькому Сході, а й у Чорноморському регіоні. Особливо стрімко слабшає вплив на членів очолюваної Кремлем Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ).
Останні приклади послаблення впливу Путіна з’явилися минулого тижня в Судані та Лівії. Згідно з повідомленням The Moscow Times від 18 грудня, Судан відхилив запит Росії на будівництво військово-морської бази на узбережжі Червоного моря в Порт-Судані. Після цього лівійський прем’єр-міністр Абдул Хамід Дбейбех заявив, що він буде «чинити опір будь-яким зусиллям Росії щодо посилення своєї військової присутності в країні».
Зараз Росія виводить свої війська і техніку з Сирії, але їх немає куди передислокувати ні в Середземному, ні в Червоному морі. І це ще не всі проблеми Москви. Як повідомило Міністерство закордонних справ Росії, корабель «Урса Майор» під російським прапором затонув південніше Іспанії після вибуху в його машинному відділенні.
Цей корабель був флагманом судноплавної компанії «Оборонлогістіка», яка перевозить вантажі для Міністерства оборони Росії. За даними Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони України, судно прямувало до Сирії, щоб вивезти звідти російське озброєння і техніку.
Лише один легкий поворот калейдоскопа – як ми бачили на Близькому Сході – і зміни в Росії можуть відбутися дуже швидко.
Імперія Путіна також починає розвалюватися зсередини. Раніше цього місяця ми відзначали, що під час свого візиту до Астани на саміт ОДКБ Путін назвав Казахстан «російськомовною країною».
Але президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв звернувся до учасників саміту своєю рідною казахською мовою. Колишній головний радник президента України Володимира Зеленського назвав це «тролінгом на недозволеному рівні».
Казахстан є другою країною ОДКБ, яка публічно образила Росію. У липні прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підтвердив намір Вірменії вийти з договору.
На превеликий жаль для Москви, Молдова твердо стоїть на шляху до членства в ЄС.
Лише один легкий поворот калейдоскопа – як ми бачили на Близькому Сході – і зміни в Росії можуть відбутися дуже швидко.
Наступними можуть стати підтримувані Росією уряди Сербії та Грузії. Белград отримав статус кандидата на вступ до ЄС у 2012 році, Тбілісі – у 2023-му.
Давній балканський союзник Росії Сербія також відчуває тиск щодо інтеграції в ЄС. Президент Сербії Александар Вучич, якого звинувачують в обмеженні демократичних свобод, звинуватив іноземні спецслужби в спробі скинути його з посади після поширення протестів і заявив, що не збирається тікати з країни, як нещодавно скинутий сирійський лідер Башар Асад.
22 грудня десятки тисяч сербів зібралися на площі Славії в Белграді на мітинг проти Вучича і його уряду. Протест став відповіддю на обвал навісу на залізничній станції на півночі країни, який забрав життя 15 людей. Однак уряд під керівництвом Вучича занепокоєний тим, що великі протести, подібні до цього, можуть легко перерости в ескалацію.
Громадяни Грузії досі не змирилися з результатами жовтневих виборів. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі стверджує, що вони були сфальсифіковані в рамках «російської спецоперації». Тим часом у Тбілісі тривають жорстокі сутички між поліцією та протестувальниками, розлюченими рішенням прем’єр-міністра від партії «Грузинська мрія» Іраклі Кобахідзе призупинити переговори про вступ до ЄС.
Далі йде Білорусь. Президент Олександр Лукашенко зобов’язаний Путіну, який, по суті, забезпечив йому шостий президентський термін у 2020 році. Натомість Лукашенко дозволив Путіну розгорнути війська на території Білорусі й звідти вторгнутися в Україну.
Раніше цього місяця, щоб убезпечити себе від загрози з Польщі, білоруський диктатор підписав із Путіним договір про гарантії безпеки, який включав можливе застосування ядерної зброї для запобігання будь-якій іноземній агресії. Зараз Білорусь приймає десятки одиниць російської [тактичної] ядерної зброї і буде готувати об’єкти для запланованого розгортання новітньої гіперзвукової балістичної ракети «Орешник».
Але саме внутрішня загроза, найімовірніше, може скинути Лукашенка з посади. Лідер білоруської опозиції Світлана Тихановська, яка зараз живе у вигнанні в Литві, одного разу описала умови життя в Білорусі як еквівалент «життя в ГУЛАГу – в атмосфері тиранії, терору і репресій».
Вона була непохитною у своєму прагненні привести Білорусь до європейської сім’ї народів: «Місце Білорусі в європейській сім’ї – це не просто мрія, це доля, яку ми, як нація, прагнемо досягти. Ми прагнемо приєднатися до решти Європи як повноцінна демократія, що втілює європейські цінності свободи, рівності та братерства».
Вибори в Білорусі заплановані на 26 січня, і Лукашенко балотується на сьомий президентський термін. Тихановська розраховує на високу явку виборців, щоб скинути його з посади, і на той самий рівень ентузіазму, який вивів десятки тисяч протестувальників на вулиці Мінська, які несли плакати, що висміювали Лукашенка і скандували «Йди геть!».
Проте вільні й чесні вибори в країнах, де домінує Росія, дуже малоймовірні. Підкупи, вкидання бюлетенів, арешти та фізичне залякування є стандартом. Згадаймо хоча б нещодавні вибори в Молдові, Грузії та Венесуелі.
Білорусь не буде винятком. Результат практично забезпечений, і, як заявив білоруський політолог Валерій Карбалевич: «Масових протестів у морозному січні не буде».
Але лише один легкий поворот калейдоскопа – як ми бачили на Близькому Сході – і зміни в Росії можуть відбутися дуже швидко.
Імпульс може бути небезпечним. Згадаймо стрімке падіння румунського диктатора Ніколае Чаушеску. Його та його дружину Елену розстріляли 35 років тому на Різдво після швидкого суду.
Путіну краще тримати Пекін на швидкому наборі. Можливо, незабаром йому доведеться обміняти свою дачу під Москвою на сихеюань у Китаї.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.
Copyright 2024. Джонатан Е. Світ і Марк К. Тот. Усі права захищені.
