Вже третій рік триває повномасштабна російсько-українська війна (основний фронт Четвертої світової війни), і зараз Путін зазнав розгромної поразки на чи не найважливішому рівні цього глобального протистояння – на рівні психологічному. Те, що він так довго вважав найефективнішою стратегічною своєю зброєю – ядерний шантаж – більше не працює.
Коли лідер ядерної держави погрожує використати ядерну зброю задля досягнення певної геополітичної мети, ця гра може мати два можливі мотиви.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Перший – він такий собі політичний камікадзе (щось подібне до дрону Шахед), який справді бажає занурити світ у ядерний апокаліпсіс, вбивши мільйони людей. І він сам готовий померти разом з мільйонами своїх співвітчизників після удару у відповідь. («Ми потрапимо до раю, а вони просто здохнуть»).
Другий – він терорист, який добре все прорахував і усвідомлює, що протилежна сторона володіє не менш потужним арсеналом ядерної зброї. Але він впевнений, що супротивник, наляканий перспективою вбити мільйони людей, піде на поступки у певному політичному протистоянні, задовольнивши будь-які висунуті відчайдушним камікадзе вимоги. І це, своєю чергою, призведе до того, що малодушний супротивник назавжди втратить свій авторитет на світовій арені.
Саме такий сценарій ми спостерігали протягом останніх 15 років або близько того. Після того, як росіяни вдерлися в Грузію у 2008-му, анексували Крим у 2014-му, а потім чинили жахливі воєнні злочини під час повномасштабного вторгнення в Україну, Захід штучно обмежив обсяг військової допомоги, яку він реально був здатний надати країнам-жертвам російської агресії, накресливши свої боягузливі так звані «червоні лінії»: «Ні за яких обставин ми не повинні допустити, щоб цей конфлікт загострився і переріс у загальноєвропейську війну. Ми повинні уникати протистояння з ядерною державою».
Коли зима 2024 року добігала кінця, саме такі настрої панували у Вашингтоні. Ці настрої у поєднанні з кількамісячним припиненням поставок американської зброї в Україну ледь не призвели до прориву рашистів на східному фронті в Україні. Але стратегічна загроза, яку цей прорив становив би для Заходу в цілому, все ж таки змусила Вільний світ мобілізуватись.
Світ став свідком одразу двох концептуальних революцій.
Першу, яка розпочалася у Європі, очолив президент Франції Емануель Макрон, а у другій, у США, вирішальну роль відіграли лідери рейганівського крила Республіканської партії: МакКол, Роджерс, Тернер. Спільними зусиллями їм вдалося навесні 2024 року докорінно змінити політичний та психологічний аспекти протистояння Вільного світу з Путіним та його терористичною армією.
Теперішню позицію Заходу щодо російсько-української війни найкраще відображає теза, висловлена учасниками нещодавньої зустрічі лідерів Альянсу в Нормандії: «Путін – це Гітлер нашого часу».
Природним наслідком вкорінення такого наративу є рішучість Заходу завдати вирішальної поразки фашистській Росії на полі бою в Україні. І для того, щоб це сталося, Заходу потрібно зняти усі «червоні лінії», якими він сам себе та Україну ослаблює.
Ви пригадуєте, як останніми роками Путін став посміховиськом у світі, надто часто виголошуючі пустопорожні ядерні погрози. Як заявив генеральний секретар НАТО Столтенберг кілька днів тому, «здається, що Путін щодня когось нищить ядерною зброєю».
Однак Макрон слушно нагадав Путіну, що Франція також є ядерною державою. Він дуже покращив настрій російського лідера, повідомивши йому, що французькі військовослужбовці вже беруть участь у бойових діях в Україні, обслуговуючи надані Францією ракетні комплекси SCALP.
Захід дотримуєся цієї стратегії, розробляючи та просуваючи прозорий і переконливий сценарій для України, яка має завдати вирішальної поразки противнику в «центрі тяжіння цієї війни» (за термінологією Клаузевіца) – на Кримському півострові.
Усі ці зміни у підходах західних союзників Києва за останні кілька тижнів стали для прибічників Путіна та фанатичних Z-патріотів дуже неприємним сюрпризом. Останнім часом ми спостерігаємо за тим, як серед цієї публіки, як лісова пожежа, поширюється новий настрій – настрій, який справді загрожує політичному майбутньому Путіна – «А цар-то не справжній!»
Путін усвідомлює цю небезпеку, тому змушений буде вжити радикальних заходів для збереження своїх рейтингів всередині Росії. Він більше не має амбіцій обійняти трон Володаря Всесвіту. Зараз він стикається з екзистенційною (у прямому сенсі) проблемою – як залишитися при владі в країні, яка програє війну.
Вирішити цю проблему він може лише у єдиний спосіб – якось запобігти втраті Криму, яка стала би катастрофою особисто для Путіна. Йому вкрай необхідно зберегти значну частину української території (особливо Крим) за своїм рашистським Рейхом. Він довгий час активно намагався досягти цього за допомогою закулісних домовленостей через своїх численних агентів на Заході. У разі успіху Путін зміг би представити ці сумнівні угоди росіянам як свого роду «почесну нічию», досягнуту попри тотальну русофобію світу та зраду низки вищих генералів.
Але зараз, після Нормандії, все змінилося. На Заході немає жодного обраного політика, готового надати російському диктатору таку послугу. Тому зараз ми бачимо, як загнаний у кут Путін розігрує свою останню краплену карту: Дональда Трампа.
І тут раптом з’являється Трамп із планом своїх радників щодо припинення війни. Ба більше – він настільки співчуває своєму старому другові Володимиру, що обіцяє втілити в життя свій чудовий план не 21 січня 2025 року, а раніше, 5 листопада 2024!
Трамп неодноразово шокував слухачів (навіть своїх прихильників) своєю відверто путінофільською риторикою, яка, здається, не підкріплена жодним раціональним мотивом. Можливо, розгадка цієї загадки криється в їхньому з Путіним сумнозвісному спільному виступі в Гельсінкі 16 липня 2018 року.
Після двогодинної зустрічі тет-а-тет перед присутніми з’явилися два світові лідери: один потішався, як маленький нікчемний хуліган, яким він Путін насправді і є, а інший, набагато вищий на зріст та сильніший, чомусь виглядав дуже пригніченим, якшо не наляканим. І десятки мільйонів глядачів, які дивилися на це шоу, навіть не сумнівалися, хто з них альфа-самець, а хто перебуває у глибокій психологічній залежність від свого візаві.
P.S. Невдалий виступ Байдена на вчорашніх дебатах, очевидно, різко збільшив шанси Трампа повернутися у Білий дім. Це означає лише те, що The Deep Free World (на чолі з Макроном, МакКолом, Роджером, Тернером) має реалізувати свій сценарій перемоги України до 5 листопада 2024 року.
