Коли Владімір Путін розпочав своє повномасштабне вторгнення в Україну, він намагався замаскувати напад під акт самооборони, стверджуючи, що Росія не зацікавлена в окупації української території. «Ми не плануємо нікому нав'язуватися», – заявляв тоді він.
Заохочений дуже відчутним останнім часом послабленням рішучості Заходу, російський диктатор тепер відкрито використовує мову імперіалізму та похваляється російськими «завоюваннями» в Україні.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Виступаючи 16 січня на нараді керівництва Московської області, Путін відхилив українську формулу миру та висловив небажання обговорювати статус українських регіонів, які наразі окуповані Росією. «Що стосується переговорного процесу, то це спроба спонукати нас відмовитися від тих завоювань, які ми здобули за останні півтора року. Всі розуміють, що це неможливо», – прокоментував він.
Переговори Путіна і Трампа: Москва розглядає потенційний діалог напередодні інавгурації
Відверті слова Путіна про завойовані українські землі доводять, що в основі вторгнення Росії в Україну лежать його імперіалістичні амбіції. Це також вчергове викриває спроби Росії перекласти вину за вторгнення на уявних київських нацистів і неіснуючу загрозу з боку НАТО.
Напередодні вторгнення Путін багато уваги приділяв розширенню НАТО після 1991 року та різко критикував рішення альянсу прийняти до свого складу колишні країни Варшавського договору. Хоча Україна не мала жодних реалістичних перспектив приєднатися до альянсу в 2022 році, Путін заявив, що перспектива поглиблення співпраці між НАТО та Києвом становить величезну загрозу безпеці Росії.
Але ці заяви Путіна були спростовані тим, що в подальшому він не висловив особливого занепокоєння щодо членства Фінляндії в НАТО. Коли фіни відреагували на вторгнення Росії в Україну, відмовившись від кількадесятилітнього нейтралітету та приєднавшись до альянсу, Путін відповів демілітаризацією всього 1300-кілометрового кордону Росії з Фінляндією. «Якби вони вважали нас загрозою, вони точно б не відвели свої війська навіть для того, аби задіяти їх десь в іншому місці», – прокоментувала міністерка закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен у серпні 2023 року.
Звинувачення Росії в бік НАТО не витримують перевірки часом, але антинацистський наратив Москви виглядає ще менш переконливим. За час правління Путіна Кремль відродив і навіть посилив старі тези радянської пропаганди, яка називала українців нацистами. Це сприяло дегуманізації українців в очах росіян і забезпечило підтримку триваючої війни населенням РФ.
Путін особисто стояв у авангарді цього процесу, постійно ототожнюючи прояви української ідентичності з нацизмом, наполягаючи на тому, що українці насправді є росіянами («єдиний народ»). Не дивно, що коли Путін оголосив про своє вторгнення в лютому 2022 року, він визначив «денацифікацію» України своєю основною військовою метою. Це усі розуміли як викорінення окремої української національної ідентичності та нав’язування українцям російської імперської ідентичності.
Спроби Кремля приписати Україні якусь міфічну нацистську загрозу добре зіграли в російській інформаційній бульбашці, але аж ніяк не змогли переконати міжнародну аудиторію, здебільшого через фактичну відсутність нацистів в Україні. Дійсно, крайні праві партії в Україні настільки непопулярні, що перед останніми парламентськими виборами у 2019 році вони були змушені сформувати коаліцію, намагаючись покласти край десятиліттям провальних програшів на виборах, але й за цих умов здобули лише 2,16 % голосів виборців.
Російські пропагандисти також не змогли пояснити світові, як «нацистську» Україну може очолювати президент Володимир Зеленський з його єврейським походженням. Відповідаючи на запитання про цю очевидну невідповідність на італійському телебаченні в травні 2022 року, явно спантеличений міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що єврейство Зеленського не має значення, оскільки «у Гітлера також була єврейська кров». Цей ганебний епізод ще раз яскраво висвітлив усю абсурдність спроб Росії зобразити демократичну Україну розсадником нацизму.
Тепер будь-якому об’єктивному спостерігачеві має бути зрозуміло, що російське вторгнення в Україну від самого початку було проявом старомодного агресивного імперіалізму. Остання заява Путіна щодо російських «завоювань» в Україні – це не перший випадок, коли він відверто виявляє пиху завойовника. Влітку 2022 року він порівняв своє вторгнення з імперськими завоюваннями царя Петра І у XVIII столітті. Він неодноразово заявляв, що бореться за «історичні руські землі», заперечуючи при цьому право України на існування.
Все більш відкритий імперіалізм Путіна викликає серйозні сумніви щодо можливості досягнення будь-якої компромісної угоди задля припинення війни. Нещодавно в низці світових ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що російський лідер начебто «тихо сигналізує» про свою готовність до припинення вогню, але важко уявити, як це могло би спрацювати за умов легітимізації захоплення РФ чужих територій, адже це, безперечно, мало би глибокі негативні конотації для європейської стабільності та міжнародної безпеки.
Найбільш очевидне питання полягає в тому, наскільки далеко поширюються імперські амбіції Путіна. Сам він проголосив більшу частину неокупованої України історично російською, включно з головним чорноморським портовим містом Одесою та всім південним узбережжям. Це саме по собі вже є достатньою підставою вважати, що будь-яке припинення вогню вздовж теперішньої лінії зіткнення лише дасть Росії час, необхідний для переозброєння й перегрупування перед відновленням бойових дій.
Також у світі зростає побоювання, що якщо Путін досягне успіху в Україні, він піде далі. Він неодноразово заявляв, що весь Радянський Союз був «історичною Росією», а кордони старої Російської імперії простягалися ще далі. Якщо Путін вирішить реалізувати свою войовничу версію російської імперської історії в її найширшому розумінні, список потенційних цілей включатиме Фінляндію, Польщу, Білорусь, країни Балтії, Молдову, Азербайджан, Грузію, Вірменію, Аляску та всю Середню Азію.
Використання Путіним відверто імперіалістичних наративів свідчить про його зростаючу впевненість на тлі зростаючих ознак слабкості Заходу. З огляду на те, що надання життєво важливих для України пакетів допомоги зараз затримується як у США, так і в ЄС, Путін явно вірить, що час працює на нього, що він зможе дочекатись, коли демократичний світ втомиться й відмовиться від підтримки Києва, і тоді він зможе досягти своїх цілей в Україні. Якщо час покаже, що він правий, українці навряд чи стануть останньою жертвою російської імперської агресії.
Пітер Дікінсон, редактор служби UkraineAlert Atlantic Council.
Статтю передруковано з UkraineAlert Atlantic Council. Дивіться оригінал тут.
Погляди, висловлені автором у статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
