Протягом останніх тижнів на Заході та в інших країнах світу спостерігається сплеск запитів у Google щодо угоди «земля в обмін на мир», яка начебто може припинити війну Росії проти України. Пропагандисти такої угоди вважають, що заради власного виживання та виживання людства Україна повинна відмовитися від частини своєї території та/або суверенітету. І на їхню думку, така поступка Києва посприяє тому, що президент Росії Володимир Путін припинить російську агресію проти України.
Проблема такого підходу полягає не лише в тому, що він передбачає підрахунок курчат до того, як вони вилупилися, тобто припущення, що Москва прийме таку пропозицію. Ще серйозніша проблема таких мирних пропозицій полягає в тому, що Україна (як і Росія) є невід’ємною частиною світового політичного та правового порядку. Вона є повноправним членом міжнародного співтовариства держав і тому просто не може погодитись на принизливу та протиправну угоду «земля в обмін на мир».
"Той самий х**, лише в іншій руці": росіяни реагують на перемогу Трампа
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Кремль, звісно, досі намагається пояснити світові, чому Україна не має права на існування – принаймні, в її нинішніх міжнародно визнаних кордонах. Москва продовжує вибіркову презентацію та/або відверту фальсифікацію того чи іншого аспекту української історії, законодавства, політики, культури тощо. Все це покликане обґрунтувати заяви Кремля про те, що Україна насправді не є суб'єктом світової політики.
Основна проблема цієї дезінформаційної кампанії полягає не стільки в її недостатній фактичній обгрунтованості, скільки у довільному обранні або деконтекстуалізації певних історичних подій. Більш фундаментальний виклик Москви з її наративом щодо України полягає в тому, що суто риторично подібні історії можна розповідати про багато країн. По всьому світу існує багато держав із заплутаною історією, із певними проблемами щодо територій і кордонів, із суперечливими тенденціями та неоднозначними епізодами в минулому чи сьогоденні. Усіх країн світу колись, як і України, не було.
Попри надзвичайну небезпечність поведінки Росії для міжнародного правопорядку, Кремль продовжує наполягати на тому, що скринька Пандори порожня. Що ще гірше, Росія – це не якась пересічна країна, що отримала незалежність після завершення «холодної війни». Вона успадкувала від Радянського Союзу постійне місце в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй і офіційний статус держави, що володіє ядерною зброєю, згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї.
Таким чином, Російська Федерація входить до числа тих п'яти членів ООН, які несуть особливу відповідальність за підтримання порядку у відносинах національних держав, за системи світової безпеки та міжнародного права. Своїми діями Москва підриває фундаментальні принципи Статуту ООН і перевертає логіку режиму нерозповсюдження ядерної зброї з ніг на голову.
Потенційні наслідки такої «мирної угоди»
Існуючі наразі плани такого перемир'я передбачають тимчасове або постійне порушення територіальної цілісності та/або політичного суверенітету України. Вони створюють проблему не лише для України, а й глобальну проблему. Реалізація таких мирних пропозицій означатиме, що кордони, свобода та незалежність повноправного члена ООН будуть обмежені не лише Росією, а й іншими сторонами такої угоди. Після повномасштабного неспровокованого застосування росіянами військової сили та ядерного шантажу якась гіпотетична багатостороння група офіційно дозволила б Росії скористатись плодами її незаконної агресії.
Це створило б спотворену систему принципів для майбутніх міжнародних відносин. Міжнародно санкціонована угода «земля в обмін на мир» може далі розглядатись як модель вирішення конфліктів між іншими членами ООН. Таким чином збройна агресія, порушення кордонів, терор проти мирного населення та погрози застосуванням зброї масового знищення зрештою могли б почати винагороджуватись, а не попереджатись чи піддаватись покаранню.
Квола та половинчаста реакція міжнародної спільноти на незаконну анексію Росією Криму в 2014 році та гібридну війну на Донбасі в 2014-2021 роках вже сприяла підриву міжнародної системи безпеки. Частково цю шкоду було зменшено завдяки більш послідовній реакції Заходу після того, як 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення Росії. Реалізація ж вищевказаного «мирного плану» знівелює цей позитивний вплив на міжнародну систему. Хоча це може тимчасово припинити бойові дії в Україні, в довгостроковій перспективі це ще більш поглибить тріщини у світовому правопорядку.
Насправді немає нічого спільного між інтересами України та міжнародної спільноти, зацікавлених у дотриманні міжнародного права, з одного боку, та військовими цілями Росії, з іншого.
З початку свого вторгнення в 2014 році Москва намагається взяти Україну під повний політичний контроль. Кремль уже більше дев’яти років прагне досягти цієї військової мети. На сьогодні немає жодних підстав вважати, що Москва добровільно відмовиться від досягнення своєї початкової мети, як тільки виникне слушна для цього нагода. Такий собі Мінськ III став би частиною проблеми, а не її рішенням – як це було з сумнозвісними угодами Мінськ I і Мінськ II 2014-15 років.
Угода «земля в обмін на мир» чи якась подібна сумнівна угода означатиме, що російське силове домінування світ визнає правомірним. Це визнання підірвало б не лише ліберальний правопорядок, але й міжнародну безпеку та стабільність загалом. Це було б знущанням над принципом всесвітнього режиму нерозповсюдження ядерної та іншої зброї масового знищення. Ключові опорні стовпи заснованого на правилах порядку співіснування націй похитнулися б. Крім того, така сумнівна угода зараз може призвести лише до тимчасового перемир'я. А ціною цього короткочасного умиротворення агресора став би підрив таких базових принципів мирного співіснування людства, як непорушність кордонів, суверенітет держав і цілісність їхньої території.
Андреас Умланд є аналітиком Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) при Шведському інституті міжнародних відносин (UI). Ця стаття заснована на матеріалах більш широкого проекту SCEEUS, спрямованого на перешкоджання російсько-українському перемир’ю: https://sceeus.se/en/publications/ [sceeus.se].
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
