Цього літа я бачив, як тяжкопораненого українського солдата на ім’я Олег обережно заносили до однієї з наших машин швидкої допомоги поблизу лінії фронту, щоб евакуювати до госпіталю для надання йому невідкладної допомоги. Він був одним із 20 000 життів, які ми в MOAS (Offshore Aid Station) врятували під час цієї жахливої війни.
Щодня наші медики лікують переважно молодих хлопців із важкими пораненнями осколками, мінами, артилерією, стрілецькою зброєю, реактивними арт системами, а також бойовими пораненнями інших видів.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Допомога, яку отримав Олег, була мікрокосмом інновацій, які останнім часом з’явились у міжнародному гуманітарному секторі. Десять років тому ми рятували мігрантів у Середземному морі. Сьогодні ми рятуємо життя на передовій в Україні. Далі буде високотехнологічне розмінування, також в Україні.
Високі технології пізно прийшли в гуманітарну сферу. Попри те, що вони вже трансформували дедалі більшу кількість секторів, таких як фінтех, роздрібна торгівля, медіа та розваги, кардинальне впровадження нових технологій і підходів лише почало зачіпати поверхню цього незграбного левіафана.
В гуманітарній сфері як глибинні проблеми, так і життєво необхідні рішення можна сформулювати одним словом: ризик. Багато, якщо не більшість, гуманітарних організацій уникають ризику. Однак ми, замість того, щоб уникати ризику, прийняли його, застосовуючи уроки, засвоєні в приватному секторі, і ефективно використовуємо їх у справі порятунку життів.
Ми йдемо туди, куди інші організації йти не наважуються… Більшість із них не працюватимуть разом із військовими. Це занадто ризиковано. Ми подумали, що якщо тут найвищі вимоги, саме тут ми й працюватимемо
Після двох десятиліть підтримки американських військових підрядників у екстреній допомозі на базах по всьому світові ми навчилися безпечно й успішно працювати в найскладніших умовах. Зіткнувшись в Україні із непомірно високими страховими внесками, які не дозволяли організаціям, менш схильним ризикувати, укладати договори страхування, ми вирішили створити власну систему страхування життя. Іншого виходу не було.
У 2014 році ми вирішили ризикнути, купили рятувальне судно та першими почали використовувати високотехнологічні дрони, щоб збільшити поле видимості до 60 морських миль, що дало нам змогу врятувати тисячі життів. Хоча багато неурядових організацій інстинктивно опираються співпраці з владою, особливо з військовими, ми організували одну з найбільших комбінованих гуманітарних операцій на морі, тісно співпрацюючи з іноземними військово-морськими силами, повітряними силами, береговою охороною та урядами. Скажете, ризиковано? Безсумнівно, але це спрацювало. Ми зберегли багато життів, врятувавши на морі 38 421 людину та допомігши їм.
Іноді треба ризикувати, щоб чогось досягти. У 2017 році ми швидко рухались і прибули в Бангладеш раніше інших, щоб побудувати пункти допомоги величезній кількості рохінджа (етнічна група), які тікали від різанини в М’янмі. Ми надали термінову медичну допомогу 90 000 із приблизно 750 000 біженців, які прибули до Бангладеш. Передбачаючи російське вторгнення в Україну минулого року, ми прибули сюди ще до його початку.
Окрім побоювання ризиків, відсутність підзвітності є ще однією хронічною проблемою, яка переслідує гуманітарний сектор. Кошти, товари та послуги часто потрапляють не туди, куди слід. За погану роботу тут рідко карають.
Ми безпосередньо підзвітні військовим медикам України. Якщо вони вирішують припинити співпрацю – не бажають, щоб ми доправляли поранених на певній ділянці – ми далі не співпрацюємо з ними. Це так просто, і я б не хотів, щоб було якось інакше. З самого початку війни ми доставляли найбільш тяжко поранених солдатів із стабілізаційних пунктів поблизу лінії фронту до пунктів невідкладної допомоги у госпіталях вищого рівня на сході та півдні України. Ми проїхали мільйони кілометрів і врятували десятки тисяч солдатів і мирних мешканців. Наші професійні, висококваліфіковані та добре оплачувані лікарі не втратили жодного солдата.
Великі гуманітарні організації часто працюють з мінімальними консультаціями. У MOAS ми уважно слухаємо та навчаємось. В Україні ми керуємося тим, що на думку самих українців їм потрібно, а не тим, що ми бажаємо робити. Ось чому ми йдемо туди, куди незручно йти іншим організаціям. Більшість із них не буде співпрацювати з військовими. Це занадто ризиковано. Ми подумали, що якщо тут найскладніше, саме тут ми й будемо працювати. Це гуманітарна допомога, орієнтована на попит, а не на пропозицію.
Окремі недоліки потребують усунення. Гуманітарний сектор традиційно віддає перевагу «своїм». Тобто віддає перевагу не місцевим фахівцям, а дорогим міжнародним експертам. Окрім того, що це відверте марнотратство, це надсилає безпомилковий сигнал: лише ми можемо вирішити ваші проблеми. Але гуманітарні працівники не мають бути представниками еліти, класу «посвячених», які курсують між п’ятизірковими готелями та елітними ресторанами на Toyota Land Cruiser вартістю 100 000 доларів.
У MOAS я єдиний постійний іноземний співробітник нашої української команди. Всі інші наші 150 лікарів, фельдшерів і водіїв – українці. Ми покладаємося на їхній досвід і знання, а не навпаки.
Жодна з проблем, про які я тут згадав, не є секретом. Незрозумілим є те, чому їх не намагаються подолати. Минулого року Афра Насер, співробітниця Арабського центру у Вашингтоні, округ Колумбія, опублікувала яскраву доповідь про збої в наданні гуманітарної допомоги Ємену. Вона розкритикувала «недалекоглядні рішення системи, контрпродуктивну позицію нейтралітету та неупередженості… та відсутність належного залучення єменських професіоналів». Її критика стосується багато чого за межами цієї зруйнованої війною країни.
А що стосовно донорів? Ми вважаємо, що вони повинні наполягати на значно більшій підзвітності організацій, які вони допомагають фінансувати. І не варто марно витрачати кошти, якщо організації не показують вагомих результатів на місцях. Гуманітарний сектор надто важливий для майбутнього найуразливіших людей світу, щоб і надалі дозволяти йому працювати настільки неефективно. Донори та платники податків мають вимагати кращих результатів.
Настав час для нового мислення. Як сказав Дональд Когган, покійний архієпископ Кентерберійський: «Не вагайтесь – ризикуйте!»
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Крістофер Катрамбон є співзасновником MOAS. Щоб зробити пожертву на наші операції в Україні, перейдіть за посиланням https://www.moas.eu/donate-moas-ukraine
