Через майже 18 місяців після початку війни Росії проти України та, незважаючи на неспростовні докази численних російських воєнних злочинів, кремлівські наративи все ще знаходять підтримку в легальних західних ЗМІ.
Недавня редакційна стаття, опублікована в The Australian, австралійській загальнонаціональній газеті, яка належить компанії News Ltd Руперта Мердока, є класичним прикладом згубного впливу російської стратегічної пропаганди.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Стаття, про яку йдеться, була написана ветераном журналістики з Вашингтону Адамом Крейтоном, який працює повний робочий день у News Ltd, і опублікована під заголовком «Чому ми не можемо бути чесними щодо контрнаступу України?».
Вже з самої назви можна зрозуміти, що автор сповнений сарказму щодо теми своєї статті, тим більш те, що слідує за назвою, являє собою сумішь неправди, напівправди та класичних кремлівських пропагандистських тез.
Путін заявив, що Словаччина може провести мирні переговори між РФ і Україною
Тривожить те, що такі опуси – якщо їх не спростувати – можуть мати наслідки. Коли довіра Заходу – а значить і підтримка – України підривається у Вашингтоні, Канберрі чи Лондоні, зростає ризик того, що українців кинуть напризволяще перед лицем нічим не спровокованого насильства з боку президента Росії Володимира Путіна, яке не припиняється.
Стаття містера Крейтона містить настільки викривлені тези і викликає занепокоєння в настільки багатьох аспектах, що важко чітко послідовно спростувати кожну неправду. Але ось моя добірка, яка ілюструє кремлівський наратив постправди в дії.
По-перше, журналіст стверджує, як це не дивно, що наступ України з метою деокупації власної території є «катастрофою». Це неправильно по суті.
Літня наступальна операція ЗСУ триває вже третій місяць. Менш ніж за дев’ять тижнів, б'ючись проти добре оснащеного та потужно укріпленого ворога, здійснюючи лише близько 10 авіавильотів на день, українські війська звільнили територію, яка за розміром перевищує Швейцарію. Наприклад, вчора ЗСУ звільнили 10-й з початку наступу населений пункт.
Темпи просування українських збройних сил близькі до темпів просування мільйонів вояків країн-союзниць у Франції після дня Д, але зі значно меншими втратами та без підтримки з повітря.
Цей наступ розпочався після низки гучних перемог України над російськими окупантами – які, за словами Крейтона, «незрівнянно» сильніші – на Київщині, на Харківщині та в Херсоні на першому етапі війни та звільнення майже 50 % окупованої після початку повномасштабного вторгнення української території.
Дуже дивно, що ці всім відомі важливі факти, здається, взагалі не беруться до уваги такими журналістами як Крейтон і йому подібні.
Дійсно, автор наводить у своїй статті низку абсолютно необгрунтованих тверджень: що українці виступають за припинення війни, захищаючи власні домівки; що журналісти в Україні контролюються державою, а людей «хапають» на вулиці і силоміць залучають до лав ЗСУ.
Кожна з цих тез, як не складно помітити, є чітким відзеркаленням наративів російських пропагандистських ЗМІ, а деякі навіть перегукуються з дописами, які масово розповсюджують російські «фабрики тролів». Росія бреше в промислових масштабах – це фраза, сказана колишнім міністром закордонних справ Павлом Клімкіним ще в 2017 році і справедливо часто повторювана – але зазвичай професійні журналісти добре це усвідомлюють і тому шукають об’єктивну інформацію де завгодно, але не в російських ЗМІ.
Насправді численні опитування громадської думки незмінно показують, що понад 90 % українців вірять у майбутню перемогу, більше того, вони масово долучаються до волонтерської діяльності і всебічно допомагають своїй армії, яка користується надзвичайно високою довірою суспільства; в Україні немає примусової військової служби, до війська нікого не «тягнуть» силоміць. Що ж стосується тотального контролю української влади над місцевими ЗМІ – я сам працюю журналістом в одному з київських видань і можу вас запевнити, що користуюсь такою ж свободою у створенні контенту та пересуванні країною, як і будь-який журналіст News Limited.
Чому західний журналіст не гребує повторенням кремлівських наративів – про це варто зпитати у нього самого. Можливо, він потрапив під те, що один американський аналітик влучно називає кремлівським «брандспойтом брехні».
Я насправді я думаю, що проблема не в цьому. Швидше за все, проросійські елементи на Заході з доступом до ЗМІ намагаються створити викривлене обґрунтування заздалегідь визначеної мети: домогтися, щоб Захід примусив Україну сісти за стіл «мирних» переговорів з Москвою.
Дійсно, багато що стає очевидним, коли Крейтон нарешті заявляє: «Інтереси та аргументи Москви, незалежно від того, погоджуємося ми з ними чи ні, потрібно буде враховувати в Україні, принаймні так само, як і інтереси Вашингтона».
Оцініть рівень морального опортунізму автора. Те, що Москва розпочала неспровоковані збройні напади на незалежну мирну сусідню країну з 2014 року і захопила частину її території, як видно, не має значення для автора з огляду на «інтереси та аргументи».
Те, що за даними ООН, близько 500 українських дітей було вбито, а ще 20 000 примусово депортовано до Росії, здається, також не має значення через «інтереси та аргументи».
І те, що Москва продовжує щодня (чи щоночі) скидати десятки ракет вартістю у мільйони доларів на житлові будинки, піцерії та супермаркети і вбивати мирних мешканців українських міст, чомусь теж не має значення через «інтереси та аргументи».
Якби пан Крейтон опинився у харківському торговому центрі й побачив, як людей, що пили каву, пошматувало осколками російських артилерійських снарядів – як я та багато інших журналістів, що були там – можливо, його спотворене бачення війни в Україні змінилося б, і він менше підтримував би тих, хто спонукає Україну вести переговори зі злочинцями.
В ім’я якоїсь викривленої версії «реальної політики» коментатори такого штибу пропонують щось подібне до переговорів між серійним ґвалтівником і його жертвами – верх бездушності.
Найпростіший підхід тут є й найвірнішим. Якщо Росія перестає воювати – війна закінчується, якщо Україна перестає воювати – Україні кінець. Країна А вдерлася до країни Б. Тут починається і одразу закінчується рівняння.
Але невідомо чому в деяких «елітних» редакціях на Заході провідний журналіст досі може ігнорувати тисячі вбивств, групових зґвалтувань та інших звірств, скоєних російськими окупаційними військами проти українців, зокрема й проти тих же «російськомовних», яких вони вважають розмінною монетою.
В даному випадку журналіст пише, що не можна приймати Україну в НАТО і що війна начебто й почалася через занепокоєння Росії з приводу можливого розширення НАТО. Те ж саме сказав Путін, якого Міжнародний кримінальний суд звинуватив у воєнних злочинах проти українських дітей.
Журналіст наводить дані опитування, начебто американці не підтримують продовження фінансування України. Швидкий пошук у Google надає нам ще одне авторитетне опитування з більшим розміром вибірки та меншою похибкою, яке свідчить про протилежне, але чомусь пошукова система автора статті не знайшла цих «незручних» для нього даних.
Як і глибоко занепокоєний містер Крейтон, я також хочу, щоб українці – мої друзі, рідні та колеги по роботі – перестали гинути, не були вимушені поневірятись по світу як біженці від війни, не мали розлучатися зі своїми сім’ями, щоб воїни перестали втрачати свої кінцівки або навіть життя.
Існує дієвий спосіб припинити все це, і це точно не переговори з лідером мафії в країні, хворій на психоз імперської гегемонії. Україна має за підтримки всього світу зупинити Росію і тим припинити геноцид проти суверенної країни, яка поділяє демократичні цінності Заходу.
І чесність тут дуже важлива. Містер Крейтон і всі ті, хто повторює кремлівські наративи, повинні бути чесними і чесно відповісти на прості питання: чи поділяють вони західні демократичні цінності, чи згодні принести мільйони невинних людей у жертву мерзенним планам Путіна?
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
