Боротьба України за сповідувані Заходом ідеали свободи та демократії стикається з наростаючою темрявою в Сполучених Штатах, оскільки спротив українців «спеціальній воєнній операції» президента Росії Володимира Путіна триває, і якщо його не підтримає Вашингтон, це може призвести до апокаліпсису у Східній Європі та за далеко її межами.
Зараз, коли Америка вступає в цикл президентських виборів, підтримка України серед американців, здається, слабшає. За результатами нещодавнього опитуванні CNN 55% американців виступають проти подальшого фінансування військових зусиль Києва, 51% вважають, що Вашингтон «зробив достатньо», і це, на жаль, різко контрастує з 62% американців, які підтримали надання допомоги Україні на початку війни в лютому 2022 року.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ще більш тривожним видається те, що розкол у США стає «партійним»: серед демократів підтримують продовження фінансування України 62 %, в той час як 71 % республіканців виступають проти цього. Зниження підтримки України також спостерігається серед «незалежних» – 56 % зараз вважають, що досить допомагати Києву.
Трамп може запропонувати Україні заморозити лінію фронту − WSJ
Це лише одне опитування. Але, тим не менш, тенденція до зниження підтримки України стає очевидною. В середині червня опитування Pew Research показало, що лише 47% американців підтримують надання допомоги Києву.
І темрява зростає не лише на низовому рівні. Все більше і більше політиків, напевно, з чисто опортуністичних мотивів використовують зниження рівня підтримки України у США.
Сенатор-республіканець від Алабами Томмі Тубервілл під час інтерв’ю Лорі Інгрехем на Fox News у понеділок тупо й глумливо висловився щодо боротьби України з Путіним і порівняв її з «командою молодших класів, яка грає з командою коледжу».
Путін, безсумнівно, сприйняв коментарі Тубервілла як світло в кінці його темного тунелю. Тубервілл не розуміє, що США дуже сильно протистоять російському «коледжу». Не лише в Україні, а й у Сирії, Ірані, Північній Кореї, Судані, Арктиці, а тепер, потенційно, у Нігері та інших частинах Сахеля в Центральній Африці. Тубервіль, по суті – це тренер без плану гри.
Проте президент Джо Байден і його адміністрація також значною мірою відповідальні за створення цієї атмосфери скептицизму щодо здатності України перемогти. З точки зору політики це нагадує Vietnam redux, адже досі в американської адміністрації немає чіткого та рішучого бачення стосовно того, як перемогти Путіна, і шляху до цього. Лише запевнення, що США будуть підтримувати Україну і продовжуватимуть надавати зброю для її оборони.
За відсутності ефективної стратегії, зрозумілої американському народові, не дивно, що політичні опоненти Байдена вхопилися за твердження про те, що Україна не може «перемогти».
Поступово цей «програшний» наратив просочився з маргінезу вже й до мейнстріму національної дискусії після того, як сенатор-республіканець від Вісконсіну Рон Джонсон заявив у березні, що боротьба президента України Володимира Зеленського проти Путіна – це «програш-програш-програш для всіх» і що «ніхто не зможе виграти на цьому етапі».
Цей зростаючий внутрішній розкол у США не міг статися у більш непідходящий час для України. Український контрнаступ стикається з запеклим опором Росії. Просування вперед є повільним і дуже дорогим з точки зору втрат особового складу і зброї – і Вашингтон це знає.
Конгресмен Майк Квіглі (демократ від Іллінойсу), який відвідав американські бази в Європі, де тренують українців, назвав свої висновки «протверезними» та заявив, що «це найважчий час війни».
Те, що результат війни в Україні зараз висить на волосині, не дивно. Через надто повільне погодження адміністрацією Байдена надання Україні засобів безпосередньої повітряної підтримки та ракет для нанесення точних глибоких ударів, необхідних для здійснення загальновійськового наступу, Захід і опинився наразі в цій критичній ситуації.
Україна досі не має ні ATACMS, ні F-16. Попри численні виступи апологетів адміністрації (як політичних, так і військових аналітиків) у ЗМІ, прикра нерішучість Байдена протягом зимових і весняних місяців дала Москві час, необхідний для підготовки «багаторівневих оборонних ліній у східній і південній частинах» окупованих Росією територій України, включаючи розгалужену мережу окопів і мінні поля величезної глибини. Графіки Брейді Афріка, які зображують розростання цих захисних ліній росіян у період з вересня 2022 по липень 2023, опубліковані The Washington Post, є показовими в цьому сенсі.
Через це контрнаступ України опинився під загрозою застою. Хоча ЗСУ вперто шукають слабкі місця в російській обороні, щоб прорватися та звільнити Донбас і Кримський півострів, вони поки що не подолали жодної з основних оборонних рубежів Росії на півдні Херсонської та Запорізької областей і на Донбасі, незважаючи на деякі успіхи в оточенні Бахмута.
Відсутність безпосередньої авіаційної підтримки, інженерних засобів і ракет для точного глибокого удару змусила Україну змінити свою тактику, відійти від доктрини НАТО та воювати наявними засобами. Україна перейшла до стратегії поступового виснаження ворога та створення умов для прориву.
По-перше, ця стратегія передбачає виявлення та знищення російської артилерії, контрбатарейних радарів та складів боєприпасів. Артилерія є стрижнем російської доктрини, вона спричиняє найбільше втрат на полі бою. Необхідно зменште її спроможність, а потім за допомогою вдосконалених звичайних боєприпасів подвійного призначення (DPICM) зачистити лінії окопів, подолати мінні поля та прорвати лінії оборони росіян.
Одночасно українці переривають російські лінії постачання та поступово ізолюють Кримський півострів, роблячи його неспроможним до оборони. Удари крилатими ракетами повітряного базування, наданими Великою Британією та Францією, українськими БПЛА місцевого виробництва, надводними та підводними морськими безпілотниками пошкодили Керченський міст, міст через Чонгар, десантний корабель «Оленегорський Горняк», склади боєприпасів, паливні та ремонтні бази росіян.
Як тільки Москва втратить здатність утримувати російські сухопутні сили в Україні та забезпечувати їх зброєю і амуніцією, ЗСУ зможуть достатньо швидко захопити російські оборонні позиції.
F-16 могли б забезпечити безпосередню підтримку піхоти з повітря, щоб прискорити прорив і створити умови для бою наступного дня, але адміністрація Байдена, на жаль, не демонструє достатньої твердості і послідовності у своєму рішенні навчати українських пілотів та технічний персонал. Представники ВПС США вважають, що українських льотчиків-винищувачів можна навчити літати на F-16 за чотири-п’ять місяців.
Можна лише уявити, на якому етапі був би зараз український контрнаступ, якби Білий дім схвалив запит Зеленського на F-16 у серпні 2022 року, замість того, щоб постійно висловлювати побоювання щодо «ескалації».
Знову ж таки, можна лише уявити, до чого призвели б вже військові зусилля України, якби Білий дім у березні 2022 року схвалив запит Польщі на передачу їхніх МіГ-29 Україні в обмін на F-16.
Ми в небезпеці, адже зараз вступаємо в ідеальний шторм на зразок «Апокаліпсису сьогодні» як всередині країни (з точки зору зниження підтримки), так і на полі бою в Україні. Пригадаймо, що у В’єтнамі перехід до суто оборонної війни сприяв поразці Південного В’єтнаму.
Через те, що Байден зараз, по суті, змушує Київ зробити те саме, ми ризикуємо втратити Україну, окрім того, це дає Путіну ідеологічну перемогу над Заходом.
Оскільки війна триває вже 18-й місяць, а США вступають у сезон президентських виборів, американці починають все більше зосереджуватись на внутрішніх проблемах.
Через повільні темпи українського контрнаступу дехто вже говорить про його провал, а не про поступовість просування як вимушену тактику, яка відповідає поточним можливостям української армії.
Байден має визнати перспективу української перемоги та надати Україні ресурси, необхідні для цієї перемоги, а потім він має донести це до американського народу. Наслідки другого та третього порядку такої зміни підходу, безперечно, вплинуть на безпеку на Близькому Сході, в Африці та в Арктичному регіоні.
В інакшому випадку зростаюча темрява Путіна в Україні переможе, а потім пошириться на увесь світ. Щоб цього не сталося, Байдену треба нарешті сміливо побачити метафоричне світло в кінці тунелю, подолати свої страхи «ескалації» та повною мірою посприяти Україні на її шляху до перемоги.
