Заколот, влаштований очільником ПВК «Вагнера» Євгеном Пригожиним на минулих вихідних, викликав велику зацікавленість у аналітиків розвідки, урядовців і журналістів. Після кількох місяців публічних звинувачень путінського міністра оборони Сергія Шойгу та начальника Генштабу армії РФ Валерія Герасимова в некомпетентності, корупції та навіть державній зраді Пригожин зібрав кілька тисяч своїх бійців та захопив командний центр Південного військового округу російської армії у Ростові-на-Дону.
Світ (а напевно і сам Пригожин) був вражений тим, як легко відбулось це захоплення, адже високопоставлені командувачі округу майже не чинили Пригожину опору. На розповсюдженому з Ростову відео Пригожин чимось нагадував собаку, яка нарешті зловила машину, за якою довго гналась. Він сидів на ґанку командного центру з розгубленим, втомленим виглядом. Потім Пригожин наказав розпочати ще більш донкіхотську операцію – колона бронетехніки, керована вояками «Вагнера», рушила на північ, розпочавши 1000-кілометровий «марш» на Москву.
Генсек ООН розкритикував рішення США передати Україні протипіхотні міни
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Дорогою колону «Вагнера» атакували з повітря російські ударні вертольоти. У заплутаній серії бойових дій «вагнерівці» два з них збили з ракетного комплексу «Панцир». Потім така ж доля спіткала російський транспортний гелікоптер Мі-8, три гелікоптери радіоелектронної боротьби Мі-8 та повітряний командний пункт – літак Іл-22М. Поки уламки цих бойових машин сипались на поля в російській сільській глибинці, «Вагнер» раптом припинив свій «марш» на Москву, вирішивши повертатися на бази – за 120 кілометрів від офісу Путіна і дуже далеко від того, щоб чогось досягти. Цілком зрозуміло, що у всіх, хто за цим спостерігав, виникло слушне запитання: що в біса щойно сталося?
«Чорний лебідь» слідував за «чорним лебедем», кожна наступна подія була ще менш зрозумілою, ніж попередня, доки нарешті не сталася найбезглуздіша та найнеймовірніша подія, яку тільки можна собі уявити: Путін вийшов в ефір, щоб оголосити, що він «пробачив» заколотників. Так дивно закінчилося перше збройне повстання проти Путіна.
Потім у розвиток подій, які, напевно, не зміг би вигадати жоден голлівудський сценарист, було оголошено про «угоду» між Путіним і Пригожиним, свого роду амністію для заколотників «Вагнера», та про «перепустку», яка дозволила босу ПВК перенести свою операцію до Білорусі в рамках угоди, посередником в якій, як він сам стверджує, виступав білоруський диктатор. Ця угода врятувала Пригожина, а можливо, також і Путіна.
Однією з головних причин своєї авантюри Пригожин вказав гостру необхідність усунути Шойгу. Однак всього через кілька днів після того, як путч «Вагнера» провалився, Путін прийняв стривоженого на вигляд Шойгу на закритій церемонії в Москві, дякуючи своєму Міністерству оборони за недопущення громадянської війни. Путін, здається, забув, що колона «Вагнера» пройшла через десятки блокпостів Міністерства оборони під час збройного заколоту – майже без опору з боку російської армії.
Хоча червневий гамбіт Пригожина на перший погляд може здатися невдалим, насправді він може стати ключовою подією, яка наблизить перемогу України. Зараз Путін оточений військовими та політичними радниками, яким він не може повною мірою довіряти. Виявити, хто був лояльним до нього, а хто зрадив, буде непростим завданням, і, безсумнівно, кремлівські еліти намагатимуться використати палацові інтриги на свою користь. Внутрішня боротьба, яка довгий час точилась між Пригожиним і Шойгу, може розгорітися знову, але вже з іншим складом другорядних персонажів.
Виславши Пригожина та вгамувавши його вояків, Путін посадив на лаву запасних 20 тисяч чи не найкращих своїх бійців. Попри численні свої недоліки (і гріхи), Пригожин, принаймні, був тим, чиї накази солдати виконували, кидаючись у м’ясорубку Бахмута або в не менш смертоносну авантюру – у вир заколоту.
Якщо Пригожин пішов, хто очолить його армію? І, що більш важливо, кому Путін може тепер довіряти?
Завдяки усуненню «Вагнера» Шойгу та Герасимов тепер залишились єдиною опорою Путіна, і «Спеціальна воєнна операція» знову повністю в їхніх руках. Навіть до заколоту вторгнення Путіна в Україну йшло не надто добре, і навряд чи його перебіг покращиться.
І нарешті те, що можна вважати найбільшим подарунком Пригожина: змусивши Путіна обирати між «Вагнером» і своїм стадом некомпетентних прибічників, Пригожин змусив колишнього боса кинутись в обійми авторів свого найбільшого провалу. Добре це чи погано, але мрії Путіна про імперію та його політичне майбутнє взагалі тепер пов’язані з Шойгу та Герасимовим.
Але навряд чи міністр і генерал здатні надихнути виснажені війська, які вони нібито очолюють, і ще меншою є ймовірність, що вони раптом почнуть вигравати війну, яку вони розв’язали проти усієї Європи. Вкрай невдала авантюра Путіна в Україні зараз висить на волосині – і сам Путін також.
Чак Пфаррер – колишній командир ескадрильї Шостої команди SEAL ВМС США, який працював в уряді Сполучених Штатів як аналітик і радник з питань боротьби з тероризмом.
Джейсон Смарт – доктор філософії, американський політичний аналітик і радник, який наразі мешкає в Києві і спеціалізується на Росії та колишніх радянських республіках.
