Оскільки війна в Україні наближається до свого 15-го місяця, «спеціальна воєнна операція» російського президента Володимира Путіна має перетнути ще одну зловісну віху до кінця тижня – 190 000 російських солдатів, загиблих в ході бойових дій. За даними Міноборони України, станом на 26 квітня кількість загиблих російських військових становить 188 410 осіб. Загальна кількість солдатів Путіна, загиблих у боях, скоро зрівняється із загальною кількістю російських військ, задіяних на початку вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року – 190 000. Пригадаймо, що голова американського Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі тоді давав українській армії максимум 72 години.
Знадобилося менше 15 місяців, щоб кількість загиблих росіян зрівнялася з кількістю тих, кого Москва залучила на початку вторгнення. Для порівняння, протягом 21 року війни у В’єтнамі (з червня 1954 по квітень 1975) Сполучені Штати втратили 58 220 військовослужбовців. Радянський Союз з грудня 1979 по лютий 1989 втратила в Афганістані лише 14 500 солдатів. Ця кількість була на 1190 осіб вищою, ніж офіційний показник втрат, оприлюднений владою СРСР у 1988 році, який становив 13 310 загиблих.
Дрони ГУР налетіли на нафтобазу в Калузькій області Росії − джерело
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Якщо брати до уваги співвідношення поранених солдатів до загиблих, а воно зазвичай становить приблизно 3:1, то ще як мінімум 565 230 російських вояків були поранені в боях в Україні. Це число доволі чітко корелюється сумарно з «частково мобілізованими» у вересні 2022 року та тими, хто з того часу потрапив у наступні хвилі мобілізації– приблизно 500 000 осіб. Ціна життя з російського боку цього рівняння є безпрецедентною, але Путін і його генерали продовжують кидати російських солдатів в українську «м’ясорубку». Зокрема, лише в Донецькій області з 1 січня було вбито понад 80 000 російських військовослужбовців.
Чому Донецька область і, тим більш, чому Бахмут, оскільки це маленьке містечко соляних шахт не має стратегічного значення? За словами начальника Головного управління розвідки Міноборони України Кирила Буданова, «це єдине місце, де вони мають певний тактичний успіх, незважаючи на величезні втрати. І на фоні відсутності успіху в інших місцях вони стикаються з проблемою, яка полягає в тому, що навіть «обдуреному» суспільству треба показати хоч щось, хоч якусь перемогу. Це єдине місце, де вони можуть щось зробити».
Далі Буданов додає, що засновник Wagner Group Євгеній Пригожин одного разу заявив, що візьме Бахмут, і це робить обов’язковим, принаймні з точки зору Кремля, захоплення міста російською армією. Зростання ворожнечі між приватною армією Пригожина і регулярною армією РФ навіть призвело до перестрілки між силами «Вагнера» та російськими військовими в Луганській області 23 квітня.
Вже сама кількість загиблих російських солдатів приголомшує, але втрата їхнього військового досвіду та підготовки є непоправною в короткостроковій перспективі. Як відомо, російська армія ніколи не славилася сильним сержантським корпусом – кістяком будь-якої армії, як і належною підготовкою навобранців. Заміна загиблих свіжими тілами новомобілізованих резервістів чи строковиків не відновить колись «елітні» формування – спецназ, російські повітряно-десантні війська (ВДВ) і морську піхоту. Один із таких «елітних» підрозділів – 155-та бригада морської піхоти – неодноразово поповнювалась після поразок у боях під Києвом, у Бучі, Ірпіні, Павлівці, вона також відома своїми жахливими втратами особового складу у Вугледарі в лютому.
Регулярні російські війська приречено чекають неминучого – українського контрнаступу. Підготовлені оборонні позиції та окопи заповнюються жертвами нової хвилі мобілізації. Тим часом у Москві «мозковий трест» Путіна ховається за погрозами ядерної ескалації та виправданнями пропагандистів, а генерали стараються триматися подалі від відкритих вікон. 190 000 швидко перейде у 200 000, коли почнеться наступ.
Зараз як ніколи сприятливий час для адміністрації Байдена повністю виконати свої зобов’язання перед Україною та рішуче покласти край цій війні, тобто досягти перемоги України! Це передбачає надання українському президенту Володимиру Зеленському та його генералам необхідного їм сучасного озброєння, яке дозволить ЗСУ наносити високоточні удари з далекої відстані. Нанесення таких ударів здатні забезпечити ATACMS та F16, і це допоможе витіснити російські сухопутні сили з усієї території України, включно з Кримом.
Повідомлення про те, що Україна утрималася від нанесення глибоких ударів по Росії в річницю вторгнення, тому що «Білий дім побоювався, що атаки вглиб Росії можуть спровокувати агресивну відповідь Кремля», підтверджують думку багатьох аналітиків, що адміністрація Байдена просто боїться перемоги України. Або боїться того, що може статися, якщо контрнаступ зазнає невдачі. Одне можна сказати напевно: ви ніколи не дізнаєтеся, яким буде наслідок удару, доки не нанесете удар. На жаль, адміністрація Байдена задоволена тим, що тримає м’яч і тягне час. Нерішучість – це їхнє рішення.
Армія Путіна в Україні стає все слабкішою, і адміністрація Байдена марно дає їм час для відновлення своїх сил і підготовки оборонних укріплень. Страху перед перемогою не повинно бути місця в мисленні американців. Проте це стає показовим у підході адміністрації Байдена до «керування» війною в Україні, і це не може не викликати обурення. У той час як Путін працює «вхолосту», намагаючись поповнити своє військо, президент Джо Байден і його радники з національної безпеки, схоже, працюють «вхолосту», коли справа доходить до перемоги над Путіним і його генералами.
