Росія продовжує агресивну міжнародну кампанію з відновлення втраченої легітимності, незважаючи на нещодавньо виданий Міжнародним кримінальним судом (МКС) ордер на арешт Володимира Путіна, який теоретично зобов’язує 154 країни-підписанти затримати російського президента, як тільки він опиниться на їхній території.
Плани Москви базуються на чотирьох чинниках: 1) неспроможності Заходу запровадити санкції щодо російських металів; 2) зацикленості адміністрації Байдена на новій ядерній угоді з Іраном і просуванні політики щодо зміни клімату у відносинах з Китаєм; 3) маніпулюванні антизахідним блоком і країнами, що не приєднались до жодного з блоків; 4) використанні політичних інтересів і прагнень держав Близького Сходу, зокрема в Раді співробітництва Перської затоки (GCC).
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Путін заявив, що Словаччина може провести мирні переговори між РФ і Україною
Високопоставлені російські чиновники, які перебувають під санкціями, стикаються з обмеженими можливостями щодо подорожей. Стурбовані токсичністю репутації Росії країни Латинської Америки навряд чи найближчим часом приймуть когось на кшталт російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Але Росія може використовувати квазіофіційних діячів, пов’язаних із розвідкою, таких як Ігор Сєчін з «Роснефти», для тіньової дипломатії та укладання угод. Видалення голови восьминога – посилаючись на ізраїльську доктрину націлювання на іранський персонал, а не лише на довірених осіб – може бути вже недостатнім.
Західні санкції досі були зосереджені майже виключно на російській нафті та газі, в основному ігноруючи метали – рятівний круг для враженої економіки Росії. У 2022 році ЄС і США різко збільшили закупівлі нікелю, алюмінію та інших промислових металів з Росії. Потрібен був скандал, аби переконати оборонних підрядників США, таких як Airbus U.S. Space & Defense, оголосити про заплановану відмову від російського титану. Заплановане США впровадження 200% мита на російський алюміній ще не втілене в життя через економічні та політичні чинники, що зумовлюють зростання попиту на цей метал.
Пандемія COVID-19 спричинила дефіцит алюмінію та сплавів на його основі виробництва Китаю, який за останні два десятиліття обігнав США і став провідним світовим постачальником у цій галузі. Жорсткий карантин у Китаї у 2022 році зробив Росію, другого провідного експортера, природною альтернативою Пекіну. Свою роль тут зіграла і геополітична напруженість між ЄС, США та Китаєм. Деякі з ключових гравців залишаються в омані щодо можливості послаблення зв’язків між Пекіном і Москвою через санкції та торговельну політику. Інші виправдовували торгівлю з Росією, оскільки вони відійшли від Китаю з міркувань внутрішньої безпеки. Нарешті, існують двопартійні політичні конфлікти інтересів. Російський «алюмінієвий король» Олег Дерипаска за часів адміністрації Трампа влив мільйони доларів у Кентуккі, штат, молодший сенатор від якого Ренд Пол відомий своєю пропутініською позицією. Дерипаска також нібито мав добрі стосунки з Хантером Байденом, який у певний час представляв себе експертом російського олігарха.
Інші країни, які також мають сировину для виробництва металів, могли б задовольнити існуючий попит, але у них або вищі ціни, ніж у Росії, або їм потрібен час, щоб наростити потужності, і/або бракує відносин з американськими корпораціями, які російські постачальники та олігархи культивували впродовж довгого часу. Як би там не було, продовження бізнесу Заходу з Росією є причиною того, що доволі слабка економіка останньої ще не зазнала повного краху.
Було б дивно, якби Кремль не скористався суперечливістю та непослідовністю зовнішньої політики адміністрації Байдена, з її постійними побоюваннями ескалації та недоречною довірою до дипломатичних засобів у боротьбі з тоталітарними та експансіоністськими режимами. Наприклад, після того як два російські винищувачі збили американський безпілотник у міжнародному повітряному просторі, а Росія у відповідь заперечила атаку, нагородивши пілотів медалями за те, що атака була успішною, реакцією адміністрації Байдена було переміщення своїх безпілотників над Чорним морем подалі від України, аби не провокувати Росію. Кремль сприймає це як слабкість і буде відповідати подальшими провокаціями.
Крім того, нещодавня похвала міністра енергетики США щодо відкритості Китаю до переговорів щодо змін клімату, незважаючи на геноцид уйгурів, погрози Тайваню, інцидент із шпигунською повітряною кулею і навіть попри його рекордні показники найбільшого забруднювача повітря у світі доводить, що Білий дім надає перевагу уявній співпраці, а не вирішенню реальних світових проблеми. Подібним чином у нещодавньому коментарі президент Джо Байден натякнув, що, на його думку, республіканці та інші політики перебільшують загрозу Росії та Китаю.
Навіть якщо він проголосив це задля демонстрації сили, його повідомлення нашим супротивникам полягає в тому, що він поза контекстом. Сенатор Тед Круз розкритикував адміністрацію за фінансування обох сторін війни в Україні шляхом розширення можливостей Росії через поблажливість до Ірану, її основного військового союзника. А нещодавня нормалізація відносин між Іраном і Саудівською Аравією (за посередництва Китаю) зробила потенційно вразливими перед Пекіном і його спільниками країни, які вважають, що Вашингтон залишив їх напризволяще і ігнорує їхні безпекові проблеми.
Росія має намір розплачуватися юанями на Близькому Сході та в інших країнах. Суперечливі позиції США та Європи щодо Ірану та Китаю відкривають дипломатичні та економічні двері для Москви. Байден раніше наділив Москву повноваженнями, доручивши Росії вести переговори з Іраном від імені Америки щодо нової ядерної угоди. Результатом стало повернення Ірану на міжнародну арену та збільшення кількості спільних його військових проектів з Росією.
Крім того, що Росія завжди вдало користується помилкам США та НАТО, вона також збільшує свою активність у зовнішній політиці. Наприклад, будучи співзасновницею Шанхайської організації співробітництва (ШОС) разом із Китаєм, Росія залучає неприєднані країни – деякі з яких є оборонними партнерами США та Європи – до свого власного економічного та оборонного блоку, не вимагаючи жодних обіцянок лояльності. Члени ШОС та близькі до неї спостерігачі варіюються від відкрито антизахідного Ірану до Туреччини-члена НАТО, від «ворогів», як-от Пакистан, до членів Чотиристороннього діалогу з безпеки, як-от Індія, присутні там навіть країни, що орієнтуються на Захід, як-от Азербайджан. Більшу ж частину цієї групи складають країни Центральної Азії, про які Захід переважно забув.
Росія, незважаючи на свою слабку економіку та падіння рубля, відіграє все більшу роль в альянсі БРІКС, наполягаючи на розробці спільної валюти, яка може поступово посилюватись і одного дня навіть витіснити долар. Росія також використовує БРІКС для створення економічних шляхів для обходу санкцій, які варіюються від розробки системи, альтернатної SWIFT, до розширення співпраці та зусиль відсторонитися від МВФ і Світового банку.
Росія також використовує неонацистську Групу найманців «Вагнера» як інструмент дипломатії та політичного впливу, спрямовуючи кошти на підтримку різних корумпованих режимів по всьому світові.
Нарешті, Росія відкриває можливості для підживлення політичних амбіцій різних країн, зокрема на Близькому Сході. Таким чином вона намагається позиціонувати себе як глобального політичного актора та потужного посередника нарівні зі США та Китаєм.
Наприклад, Росія, після допомоги Китаю в розв’язанні конфлікту між Тегераном і Ер-Ріядом, забажала виступити посередницею в нормалізації відносин між Сирією Башара Асада та Саудівською Аравією. Це дає Москві переваги на кількох фронтах: по-перше, вона розглядається як законний посередник і зміцнює свою присутність у регіоні. По-друге, це посилює позиції ісламістської/старої гвардії в Саудівській Аравії та дає їм стимул більше інвестувати в Росію. По-третє, це знову створює важелі впливу Росії на Ізраїль, які значно послабилися через воєнні поразки Росії в Україні. Ізраїль використовував роль Росії в Сирії як аргумент проти надання військової допомоги Україні, але Росія ризикувала залишитися на політичному узбіччі в регіоні частково через турецьку блокаду проток, частково через необхідність передислокації своїх сил із Сирії, щоб компенсувати жахливі втрати в Україні. Надання посередницьких послуг Асаду повертає Росії провідну політичну роль, адже вона знову може погрожувати Єрусалиму, тепер як частина більш інтегрованого альянсу з Іраном та його спільниками.
Крім того, Росія зараз намагається зіграти на марнославстві чиновників МЗС Саудівської Аравії, які мріють здобути для Ер-Ріяда роль посередника між Росією та Україною. Хоча наслідний принц Мохаммед бін Салман особисто брав участь у переговорах про звільнення українських та іноземних військовополонених, захоплених Росією, він жодним чином не прагнув політичного зближення з Кремлем.
Тим не менш, не дивуйтеся, якщо кронпринц незабаром поїде до Москви та Пекіна, щоб підкреслити важливість цих гравців для реалізації зовнішньополітичних амбіцій Ер-Ріяда. Оскільки роль Росії зростає, а зовнішньополітичний істеблішмент Саудівської Аравії потужно інвестує в «Роснефть» і наполягає на застосуванні до РФ дипломатичних підходів, у нього може не залишитись вибору.
Росія використовує неувагу Заходу та ігнорування ним внутрішньої політики неприєднаних і не прозахідних держав, зменшення ролі США на світовій арені і поляризацію внутрішньої політики в західних країнах. Україна може протистояти цим крокам, проводячи більш активну зовнішню політику, зміцнюючи альянси з країнами і блоками, які стурбовані через дії Ірану і Китаю, а також створюючи нові альянси на основі інтересів, якими й користується Росія, таких як експорт металів і енергоносіїв, співпраця в рамках політики «м’якої сили» та оборони.
Дії Росії, спрямовані на відновлення свого престижу та домінування на міжнародній арені, є передбачуваними, зрозумілими і ґрунтуються переважно на використанні помилок та невдач інших країн. Не кажучи вже про те, що деяким країнам Росія просто не залишила вибору, зробивши їх своїми співучасниками у численних воєнних злочинах. Це доміно, а не шахи. Зіштовхніть одну з кісточок цього доміно, і весь ланцюжок посиплеться.
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Ірина Цукерман – юристка в галузі прав людини і національної безпеки та журналістка, яка займається практичним аналізом, головна редакторка The Washington Outsider і президентка Scarab Rising. Inc, консалтингової компанії, що спеціалізується на медіа, комунікаціях, управлінні репутацією та безпекових стратегіях.
