З різних причин останнім часом стає все більш популярним заперечення того, що Росія вчиняє геноцид українського народу. Це спостерігається багато де, від кулуарів кволої ООН до Міжнародного кримінального суду і навіть коридорів Офісу президента України.
Це лише тому, що легшим видається довести інші міжнародні воєнні злочини та злочини проти людяності (теж жахливі складові геноциду)?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Це можна порівняти з поданням звинувачення в ненавмисному вбивстві проти серійного вбивці-психопата, оскільки це легше та швидше зробити.
Це правда, на відміну від воєнних злочинів і злочинів проти людяності, довести факт геноциду складніше. Конвенція щодо геноциду 1948 року вимагає доказів «наміру» агресора вчинити геноцид. Без «навмисності» таких дій залишаються лише окремі жахливі складові конструкції геноциду.
Дрони ГУР налетіли на нафтобазу в Калузькій області Росії − джерело
Деякі скептики щодо доведеності геноциду РФ в Україні говорять про фактичну неможливість будь-коли отримати офіційні російські документи або свідчення свідків високого рівня, які чітко вказували б на геноцидний намір Кремля. І це досить слушна думка.
Але що, якщо російська інформаційна війна (ІВ), яка триває десятиліттями, може надати належний і дуже потрібний нам доказ геноцидного наміру Кремля?
Кілька місяців тому цю тему та, зокрема, необхідність розробки методології юридичної категоризації з цією метою розглядали на експертній конференції в Академії СБУ. Про це заявили і представники РНБО України. Існують важливі зв’язки між геноцидом та ІВ. Якщо дозволяти собі довгий час не реагувати належно на інформаційну війну Кремля, це неодмінно призводить до геноциду.
Сьогодні ситуація в Україні жахлива, особливо щодо дітей. У нещодавньому дослідженні Єльського університету було зроблено висновок, що всі рівні влади Росії причетні до викрадення, депортації та знищення українських дітей. Сотні їх були вбиті, тисячі покалічені та спотворені, незліченна кількість зґвалтовані, багато вважаються зниклими безвісти.
Уявлення та ідеї, які спонукають людей до таких жахливих вчинків, не народжуються одразу. Інформаційно-психологічні операції проводяться поступово та поетапно і потребують ретельного планування та оцінки, активних заходів та активних агентів.
Ті особи, яких використовують для того, щоб психологічно змусити населення знищити певну групу, винні не менше, ніж ті, хто фактично натискає на гачок, ґвалтує, катує, калічить або сприяє примусовій депортації. Головні політтехнологи та пропагандисти теж повинні постати перед судом. Прикладом цього є Нюрнберзький трибунал та останній за часом трибунал щодо Руанди.
Візьмемо до прикладу Нюрнберзьку справу пані Ерни Патрі. Одного разу Патрі, німкеня, домогосподарка і сама мати двох дітей, з гордістю стратила групу маленьких єврейських діточок. Спочатку вона запропонувала надати їм «притулок», сховавши від нацистів, потім заманила їх у ліс, вишикувала і, стоячи позаду, вистрілила кожному з них у потилицю, вбивши усіх.
Після війни, коли її запитали, як вона могла вчинити таку незрозумілу й жахаючу жорстокість щодо безневинних дітей, вона відповіла:
«Зараз я сама не можу зрозуміти, чому тоді я була у такому стані, що могла поводитися настільки жорстоко й безжально – розстрілювати єврейських дітей. Однак до того я настільки призвичаїлась до фашизму та расових законів, які сформували мої погляди на єврейський народ. Як мені говорили, я мала знищувати євреїв. Саме виходячи з такого мислення я прийшла до настільки жорстокого вчинку».
Справа Патрі доводить, що намір вчинити геноцид цілеспрямовано розпалюється особливим видом централізованого психологічного впливу. Щоб реалізувати політику, спрямовану на винищення окремої групи людей, повністю або частково, недовіра, страх і ненависть щодо них повинні бути майстерно поєднані в окремих серцях і мізках.
У централізованій інформаційній екосистемі Росії нічого не транслюється телебаченням і нічого не публікується без дозволу влади. Крапля за краплею, зображення за зображенням, слово за словом, троль за тролем, російська ІВ, здається, була створена саме для формування ідей і ставлення до України, які зрештою призвели до виправдання, підтримки та/або неоднозначного ставлення до спроби знищення Росією української нації та держави.
Корисно буде більш докладно розглянути російський підхід до ІВ та ескалації насильства, зокрема, що стосується дітей та заперечення права українців та їхньої держави на існування, хоча в цьому випадку і досить стисло.
У 2014 році російська фейкова новина звинуватила українців у тому, що вони розп’яли одного зі своїх – маленького українця – за російську мову. Ця історія призвела до наступних наслідків:
- В Росії громадяни були обурені новиною, і багато хто вимагав розпочати вторгнення, аби врятувати дітей в Україні.
- В Україні люди обурились такою відвертою брехнею та були приголомшені необхідністю захищатися від чергового дегуманізуючого фейку Кремля про український народ.
- Міжнародна спільнота, яка постійно захищає свободу журналістики, висловила «глибоке занепокоєння» і не хотіла вірити, що «така країна, як Росія», буде використовувати такі жахливі фейкові новини, щоб виправдати жорстоке вторгнення в Україну.
Через вісім років, восени 2022 року, відкритий заклик Антона Красовського топити та спалювати українських дітей на офіційному російському телеканалі призвів до наступного:
- У Росії цільова аудиторія прихильно сприйняла його заклик знищувати небезпечних маленьких «українських нацистів». Слідчий комітет Росії (СКР), очолюваний Бастрикіним, не побачив у словах Красовського складу кримінального злочину. Красовський відреагував на цей висновок СКР так: «...очевидно, що колеги з СКР свою роботу виконали». Пропагандист не відмовився від своїх слів і не вибачився перед українськими дітьми чи їхніми батьками, а лише попросив вибачення у тих, кого його слова могли шокувати чи засмутити.
- Українців жахнув відвертий геноцидний заклик до ще більшого знищення їхнього народу. Попри те, що відвертий терор Москви суттєво зменшив потребу доводити світові, що українці не є нацистами, потреба в цьому ще залишається, особливо на Близькому Сході, в Африці та Азії.
- Міжнародна спільнота підтвердила свою «глибоку стурбованість», і країни форматів Rammstein & Copenhagen продовжують розглядати можливість надання додаткової гуманітарної та оборонної підтримки мільйонам українців. Важливо, що вони починають усвідомлювати загрозу, яку ІВ Москви становить для їхньої власної національної безпеки.
Станом на кінець червня 2022 року понад 307 тисяч українських дітей були примусово вивезені до РФ. Місцезнаходження десятків тисяч цих дорогоцінних маленьких українців було встановлене. Росіяни системно викрадають дітей як з їхніх домівок (насильно відбираючи у батьків), так і з сиротинців. Їх спрямовують до «деукраїнізаційних» таборів для промивання мізків, іноді доправляючи аж до Сибіру. Ці дії являють собою акти відвертого геноциду.
Важливо зазначити, що обов’язок запобігати геноциду є цілком реальним юридичним обов’язком для цивілізованих держав, і з цією метою необхідно створити теоретично та юридично обґрунтовану методологію аналізу ІВ Росії, спрямованої на підбурювання до вчинення геноциду. Ті особи, які здатні це зробити, повинні бути оперативно залучені, скоординовані та належно підтримані.
Від виправдання свого вторгнення в Україну прагненням врятувати маленьких дітей до закликів топити та спалювати їх, до викрадення маленьких українських громадян з метою поповнити антиукраїнський слов’янський генофонд Росії – приголомшливий ефект інформаційної війни Кремля справді вражає.
А його політтехнологи та пропагандисти між тим продовжують працювати.
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
