Я прочитав стільки всього про зустріч Сі Цзіньпіня і Путіна, що вирішив спробувати окреслити те, чого вони хочуть, зокрема те, чого хоче Сі – принаймні з моєї точки зору.
Отже:
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
По-перше, як я вже писав у цьому блозі, в ідеалі Сі волів би, аби війна в Україні припинилася. Можливо, на початку Китай був зацікавлений у протистоянні, у прямому або непрямому конфлікті між Росією і Заходом/Україною, який послабив би обох, але зараз, на мою думку, Китай бачить реальну перспективу катастрофічної поразки Росії і, можливо, зміни режиму на якийсь менш лояльний чи дружній до Китаю. Для нього це буде катастрофою, бо тоді він опиниться в оточенні ворогів.
А тому Сі Цзіньпіну дуже хочеться нав'язати свій "мирний план" Путіну й Україні, але єдиний його інтерес – це збереження обличчя Путіна, а інтереси України його зовсім не цікавлять. Насправді, за всі роки незалежності України китайські керманичі не зробили майже нічого для реального зближення з нею і просто не розуміють її, та й не хочуть зрозуміти. І в цьому проблема. Якщо Китай, не розуміючи бачення України, хоче нав'язати їй мир, як він може знайти прийнятне для неї рішення?
Росія утримує в своїх колоніях 177 політв’язнів з Криму
По-друге, якщо Сі не вдасться домогтися миру чи перемир'я, його принаймні тішитиме думка, що йому аплодуватимуть у Південній півкулі і навіть у Європі – хоча б за саму спробу. Дивлячись на світ як на такий, що все більше поляризується, Китай сподівається відтягнути Південні і навіть європейські країни від колективного Заходу і для цього намагається виступити таким собі миротворцем і нейтральним арбітром світового масштабу (хоча ясно, що він таким не є).
По-третє, знову ж таки, якщо Сі не вдасться домогтися мирної угоди, він спробує хоча би встановити якусь огорожу навколо Путіна, щоб знизити ризики ескалації конфлікту, що може дестабілізувати світову економіку. Тут важливо розуміти, що китайський план "гри в довгу" передбачає відвоювання світової гегемонії у США через власний економічний розвиток і глобалізацію. Китай проти всього, що підриває глобальний статус кво, а ця війна призвела до стрибка цін на товари в усьому світі, пошкодила ланцюжки постачання і вдарила по світовій торгівлі й розвитку. Все це – погано для претензій Китаю на світову гегемонію через економічний розвиток.
По-четверте, Сі знає, що Путін у відчаї і все більше й більше залежить від Китаю. Захоче Путін запропонувати Китаю довгострокові знижки – тим краще. Від ослабленого Путіна Китай візьме все, що захоче.
По-п'яте, угоду про “партнерство без обмежень”, підписану в Пекіні під час Зимової Олімпіади-2022, сторони сприйняли зовсім по-різному. Путін вбачав у ній рівноправне партнерство, а в очах Сі Китай виступав у ній "великим братом" чи домінуючим партнером. Тоді обидві сторони були, м'яко кажучи, незадоволені, але минув рік, і тепер Сі хоче переконати Путіна, що той є слабшим, залежним від нього партнером. Тепер Путін цілує перстень на його пальці, якщо не дещо інше, в нижчій частині тіла.
По-шосте, я вважаю, що Сі подає сигнал США – мовляв, Китай має важелі впливу на Росію, і якщо Америка та її союзники хочуть миру в Україні, їй доведеться працювати з Китаєм. А це, ймовірно, означає, що від США Китай домагатиметься компромісів в інших сферах – можливо, що в питаннях тарифів чи торгівлі, або навіть у питанні Тайваню.
По-сьоме, і це важливо, Китай не хоче бути втягнутим у конфлікт, бо дуже добре знає, що всі війни, в які були втягнуті такі держави, як Росія і США – у В'єтнамі, Іраку, Афганістані, а зараз в Україні – робили їх значно слабшими.
А що ж Путін?
Тепер Путін уже усвідомив, що в цьому конфлікті перемогти не зможе – у нього немає шляху до перемоги, а тому в нього всього два варіанти.
Перший варіант – ідеальний для нього: Китай надає йому повну підтримку в завоюванні України. В ідеалі – за військової підтримки Китаю Росія змушує українців відступити і він отримує повну перемогу. Можливо, Путін вважає, що самого лише факту військового союзництва Китаю буде достатньо, щоб Захід злякався і перестав підтримувати Україну, і та потім здалася Росії.
Другий варіант: якщо військова допомога від Китаю не надійде (а вона навряд чи надійде), Путіну треба, щоб Китай змусив Україну і Захід сісти за стіл перемовин із Росією. Там він вимагатиме, щоб в Україні йому залишилося все те, що він захопив, щоб були гарантії, що НАТО не буде розширюватися, і щоб були встановлені обмеження на переозброєння України. Завдяки останньому Росія сама зможе переозброїтись і згодом розпочати нове вторгнення в Україну.
Цілком очевидно, що для України другий варіант є абсолютно неприйнятним, але я все-таки вважаю, що Путін зараз настільки слабкий і вразливий, що його можна змусити відвести свої війська до тих позицій, на яких вони перебували до 24 лютого 2022 року. Потім в ООН будуть довго домовлятися про майбутній статус Криму, ДНР і ЛНР, а далі будуть пошуки якоїсь формули для України поза НАТО в обмін на якісь гарантії безпеки України з боку Заходу.
Передруковано з @tashecon blog. Оригінал англійською тут.
Погляди автора можуть не збігатися з позицією редакції Kyiv Post.
