Протягом останніх тижнів Україна фіксувала у своєму повітряному просторі аеростати, які могли запускатися з територій РФ та Білорусі. Подібне нещодавно сталося і в повітряному просторі США. Де, як запевняє розвідка Сполучених Штатів, було збито декілька дрейфуючих аеростатів КНР, через які могло вестись шпигунське спостереження. Слід розібратись, на що ще здатні розробки 18 століття та чи варто недооцінювати аеростати.
У випадку з Україною аеростати були використані у тандемі з кутовими відбивачами. Такі металеві конструкції використовуються для створення хибних повітряних цілей на екранах радіолокаторів. Структура таких відбивачів є елементарною, для їх створення використовують два-три листи металу, які прекрасно відбивають радіохвилі, тим самим створюючи хибну «ціль» у повітрі. Такі аеростати досить важко збити через значну висоту їх польоту та низьку видимість для ракет ППО.
Росія утримує в своїх колоніях 177 політв’язнів з Криму
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ці кулі використовують для відволікання, виснаження та для виявлення наших систем ППО. Річ у тім, що виробництво таких літальних апаратів не потребує великих фінансових витрат. А витрати на збиття однієї такої кулі можуть сягати сотень тисяч доларів. Ворог хоче, щоб ми витрачали свої ракети протиповітряної оборони на такі «обманки». Зараз ці ракети захищають наші міста та інфраструктуру від російської авіації та крилатих ракет.
Росія має на своєму озброєнні аеростати, здатні підніматися на 33 кілометри та нести корисний вантаж у 900 кілограмів. Російські ЗМІ припустили, що такими корисним вантажем теоретично можуть бути авіаційні бомби або інші боєприпаси. У випадку з авіаційними бомбами досягти будь-якої точності буде практично неможливо. Кулі ж меншого розміру можуть оснащуватись спеціальним обладнанням для коригування артилерії на конкретному напрямку.
Інфографіка: Богдан Тузов
Речник командування українських Повітряних сил повідомив, що Збройні сили України в змозі визначити, який тип аеростата знаходиться у повітрі. У випадку виявлення аеростатів з металевими відбивачами для створення хибних цілей Україна не буде витрачати ракети на їх збиття.
"Можливо росіяни хочуть, щоб ми по кулях запускали ракети. Кожна ціль має свою характеристику: швидкість, висота польоту. Вона не несе загрози, але ці речі потрібно контролювати, бо між ними може бути щось серйозне. Так було в Дніпрі 12 лютого, коли були повітряні кулі й "Орлан-10" літав. Наше завдання – визначити тип повітряної цілі", – сказав Юрій Ігнат.
Зазвичай переміщення таких аеростатів відбувається у верхніх шарах атмосфери на висотах від 10 до 20 км. Саме на цих висотах дмуть постійні вітри, вони й дозволяють аеростатам переміщуватись на тисячі кілометрів без використання будь-яких двигунів. Людство вже давно має повну інформацію про потоки вітрів у близькому майбутньому, куди вони будуть спрямовані та на яких висотах. Ця інформація дозволяє заздалегідь спрогнозувати маршрут аеростата, а також прорахувати, у якій точці він буде перебувати у конкретний час. Знаючи характеристики повітряних потоків, можна планувати як метеорологічні дослідження, так і розвідувальні операції.
У той же час представники Китаю не заперечують своєї причетності до інциденту з кулями та повідомляють, що інцидент у США стався через помилку, а також запевняють, що зонди вели спостереження лише за погодою.
Такі аеростати можуть використовуватись не лише як фальшиві цілі для ППО, а й як повноцінні аеророзвідники. Спеціальне обладнання, підвішене в невеликих контейнерах, передає отриману інформацію по закритому радіоканалу. Такі цілі важко виявити – невелика дрейфуюча повітряна куля діаметром від 5 до 10 м може літати на висоті понад 18 км, іноді навіть вище. На такій висоті неозброєним оком аеростат не видно, а сама куля радіопрозора. Помітити на радарі можна лише підвішену знизу апаратуру, але площа її радіо розсіювання також невелика, тому для її виявлення потрібні спеціальні засоби.
Проблема зі збиттям таких зондів полягає не тільки у малій помітності такого об’єкта для захоплення ракетами ППО. Труднощі виникають через граничні висоти, на які важко дістатись навіть сучасним винищувачам. По-перше, пілот має не тільки утримувати літак на максимальній висоті, а й влучно застосовувати зброю. По-друге, швидкість зонда дуже мала в порівнянні зі швидкістю винищувача. Радар літака може бути не в змозі виявити таку складну ціль на великих відстанях, а в разі виявлення на близькій відстані у пілота просто не вистачить часу, щоб підготувати ракету до запуску або застосувати бортову гармату.
По-третє, недостатньо просто пробити кулю ракетою. За таких умов на поверхні кулі утворюються два отвори, через які витікає гелій, але сама куля продовжує падати, що може тривати годинами. За цей час вона може подолати від 500 до 1000 км. Тобто ракета має здетонувати раніше, ніж долетить до кулі, щоб залишити численні пошкодження від уламків.
Один цікавий випадок стався 1998 року. Тоді канадський висотний метеозонд випадково втратив управління і не зміг вчасно приземлитися – як планувалося, за два-три дні. Натомість аеростат почав дрейфувати над Канадою в бік Атлантичного океану. Для його знищення було піднято у повітря два винищувачі CF-18 ВПС Канади. Тоді пілоти утримались від використання ракет класу «повітря-повітря», але випустили по цілі більше 1000 снарядів зі своїх автоматичних гармат. Це виявилось зовсім неефективним, і зонд через 9 днів польоту приземлився на території Фінляндії.
Війна, яку веде Росія проти України, свідчить, що в повітрі країна-агресор використовує всі типи озброєнь – від супутників, винищувачів, безпілотників, балістичних і крилатих ракет до повітряних куль. І кожен тип озброєння має свою функцію і завдання. Україна має відпрацьовувати правильні методи протидії, які дозволяють розпізнавати об’єкти й реагувати на них відповідно. Щоб не виявляти власні засоби ППО й не витрачати на дрібні цілі наші запаси ракет.
Отже, застосування літальних апаратів, легших за повітря, має перспективу й в сучасній війні. Ці системи можуть використовуватись у безпілотному режимі, що гарантує відсутність людських втрат. А висотні аеростати можуть виконувати функцію повітряних розвідників, не поступаючись за якістю інформації, яку вони передають, системам супутникової розвідки. До того ж вартість таких комплексів й апаратів низька у порівнянні з авіаційними та космічними системами. Що дозволяє масово застосовувати аеростати для оборони країни і враження ворога.
