Росія намагається зберегти контроль над більшістю колишніх радянських республік за допомогою двох організацій, аналогічних подібним організаціям на Заході.
Очолювана Росією Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) – це військовий альянс, офіційно оформлений у 2002 році, який мав стати російським еквівалентом НАТО. До його складу наразі входять шість країн-членів: Росія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Вірменія та Білорусь.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Подібна за змістом до статті 5 договору НАТО, стаття 4 ОДКБ говорить: «Якщо одна з держав-членів зазнає агресії, це буде вважатися державами-членами агресією проти всіх держав-членів цього Договору... всі інші держави-члени на запит цієї держави-члена надають останній необхідну допомогу, включаючи військову… згідно з правом на колективну оборону відповідно до статті 51 Статуту ООН».
Повторення помилки - це вже не помилка, а вибір
Попри те, що ця стаття існує вже понад 20 років, вона була застосована лише одного разу, коли в січні 2022 року невеликий військовий контингент був розгорнутий в Казахстані задля придушення політичних заворушень, які Москва класифікувала як спробу державного перевороту за підтримки «іноземних терористів».
Нещодавні події можуть бути першими ознаками послаблення домінування Росії над її південними країнами-партнерками.
Іншим органом, який Росія використовує для збереження свого впливу, є Співдружність Незалежних Держав (СНД) - квазі-еквівалент Європейського Союзу, який називає себе регіональною міжурядовою організацією.
Організація була створена у 1991 році (після розпаду Радянського Союзу) нібито для того, щоб допомогти його членам перетворитися на вільні демократичні країни, хоча відвертий цинік сказав би, що це була спроба Росії зберегти певний контроль над своїми колишніми васалами.
Заявленими цілями СНД є: сприяти та зміцнювати співпрацю в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших сферах між її державами-членами, якими наразі є: Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова , Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та Україна.
Хоча Україна припинила активну участь у статутних органах СНД у 2018 році на знак протесту проти російської анексії Криму та продовження агресії на Донбасі, вона офіційно не вийшла із зони вільної торгівлі СНД навіть після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.
Напруженість у теперішніх російсько-вірменських відносинах
У вівторок Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян оголосив, що не братиме участі в засіданні ОДКБ 23 листопада в Мінську. Коментатори вважають це ще одним свідченням погіршення відносин між Єреваном і Москвою.
У 2020 році війна між Азербайджаном і Вірменією за вірменський сепаратистський регіон Нагірний Карабах завершилася мирним планом за посередництва Москви, який передбачав розгортання там російських миротворчих сил. Вірменія була незадоволена небажанням миротворців виконувати свій мандат, і це незадоволення посилилося через відмову Кремля втрутитися під час цьогорічного спалаху збройного насильства в регіоні.
Пашинян, своєю чергою, розлютив Росію, скасувавши проведення на території Вірменії щорічних військових навчань ОДКБ, а пізніше провівши спільні навчання з американськими силами. Також вірменський лідер відмовився взяти участь у зустрічі СНД у Бішкеку, куди Путін здійснив свою першу поїздку за межі Росії після того, як Міжнародний кримінальний суд (МКС) висунув йому звинувачення у воєнних злочинах та видав ордер на його арешт. Цікаво, що після цього Вірменія офіційно приєдналась до договору, на базі якого й працює МКС.
Як повідомляє російське державне інформагентство ТАСС, колишній міністр оборони, лідер вірменської опозиційної партії Сейран Оганян звинуватив Пашиняна в тому, що через його недружні по відношенню до Москви дії Вірменія опинилась під загрозою:
«Оскільки загрози оточують нас у складній військово-політичній ситуації, неучасть у заходах ОДКБ ставить під загрозу безпеку Вірменії. Ми є членами цього альянсу. У багатьох випадках влада Вірменії відігравала значну роль у погіршенні взаємних відносин».
А як щодо російсько-казахстанських відносини?
9 листопада на так званій «регулярній двосторонній» зустрічі між лідерами Казахстану та Росії Путін знову кілька разів безуспішно намагався правильно вимовити ім’я Касим-Жомарта Токаєва. Можливо, вибачаючись за це, а також, на думку деяких коментаторів, зробивши потужний крок, він виголосив свою заключну промову казахською, а не російською, як зазвичай, чим дуже збентежив московську делегацію.
Раніше Казахстан відвідав президент Франції Емануель Макрон в рамках туру Центральною Азією, під час якого були залагоджені угоди щодо нафти і рідкоземельних металів, яких у Казахстані в достатку, а також контрактів у фармацевтичній та аерокосмічній галузях.
Оскільки санкції, накладені на Москву після її вторгнення в Україну, призвели до значного скорочення експорту російської нафти до ЄС, Казахстан наразі є третім за обсягами постачальником нафти для ЄС після Норвегії та США.
На зустрічі з президентом Токаєвим Макрон подякував йому за те, що він не став на бік Москви у її війні проти України, і сказав:
«Я ні в якому разі не недооцінюю геополітичні труднощі, тиск... який дехто може чинити на вас... Франція цінує шлях, яким ви йдете зі своєю країною, відмовляючись бути васалом будь-якої сили і прагнучи створити різнобічні й збалансовані відносини з різними країнами».
Казахстан і Узбекистан, які Макрон відвідав під час свого дипломатичного туру, відмовилися визнати анексію Росією українських територій і зобов’язалися дотримуватися санкцій Заходу проти Москви.
«Євросоюз не приховує своїх намірів всіляко стримувати Росію і витіснити її з Центральної Азії та Південного Кавказу», – Сергій Лавров
ВВС цитує казахстанського політолога Досима Сатпаєва, який сказав, що війна в Україні призвела до зменшення російського впливу в регіоні: «Військового співробітництва стало менше, сприйняття Росії після початку війни погіршилося. Уряди країн Центральної Азії відкрито про це не говорять, але це відбувається».
Росія, своєю чергою, висловила стурбованість зростанням комерційної та дипломатичної активності Заходу в колишніх радянських країнах Центральної Азії.
Відповідаючи на запитання, що він думає про візит і коментарі Макрона, речник Кремля Дмітрій Пєсков сказав, що Казахстан, як суверенна держава, вільний розвивати зв’язки з будь-якими країнами, але підкреслив, що Москва «дуже високо цінує» свої відносини з Казахстаном. Тоді він сказав журналістам: «У свою чергу ми маємо історичні зв’язки, зв’язки стратегічного партнерства з Казахстаном, вони є нашими союзниками, і наші інтереси поєднані в багатьох міжнародних організаціях».
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров дотримується менш миролюбної позиції в цьому питанні. В інтерв'ю, яке вийшло в ефір у неділю, він звинуватив Європейський Союз у спробі витіснити Росію з Центральної Азії. За його словами, Захід намагається відштовхнути від Росії «сусідів, друзів і союзників».
«Євросоюз не приховує своїх намірів всіляко стримувати [Росію] і витіснити її з Центральної Азії та Південного Кавказу, – сказав він. - Ці спроби марні. Ми були там історично і не збираємося звідти йти».
Тим не менш, ряд коментаторів припускають, що останні події можна вважати першими ознаками послаблення домінування Росії над їхніми південними країнами-партнерками.
І не лише країни ЄС зосереджуються наразі на регіоні, яким до того довго нехтували. Китай також стає дедалі активнішим у Центральній Азії зі своїм проектом «Один пояс, один шлях». Та й президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган також виявляє дедалі більший інтерес до Центральноазійського регіону.
